
Re: цензії
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
- 01.09.2025|Василь Пазинич, поет, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиОдухотворений мегавулкан мезозойської ери
- 25.08.2025|Ярослав ПоліщукШалений вертеп
- 25.08.2025|Ігор ЗіньчукПравди мало не буває
- 18.08.2025|Володимир Гладишев«НЕМОВ СТОЛІТЬ НЕБАЧЕНИХ ВЕСНА – ПЕРЕД ОЧИМА СХОДИТЬ УКРАЇНА»
- 12.08.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПолтавська хоку-центричність
- 07.08.2025|Ігор ЧорнийРоки минають за роками…
- 06.08.2025|Ярослав ПоліщукСнити про щастя
- 06.08.2025|Валентина Семеняк, письменницяЧас читати Ганзенка
Видавничі новинки
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
- Мар’яна Копачинська. «Княгиня Пітьми»Книги | Буквоїд
- "Моя погана дівчинка - це моя частина"Книги | Володимир Гладишев, професор, Миколаївський обласний інститут післядипломної педагогічної освіти
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Аталанта"Проза | Буквоїд
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Про роман Степана Процюка «Руйнування ляльки»
Ми схильні бачити лише те, що зображено. Відрубана голова залишиться лише відрубаною головою.
Троянда у кришталевій вазі – трояндою у кришталевій вазі. А пляшка з прозорою рідиною – пляшкою води. І лише невелика частина реципієнтів з радісною посмішкою мріятимуть, що то горілка.
Натомість ніхто навіть не припускатиме, що насправді перед нашими очима - наші сльози. Тільки ми не годні повірити, що їх може бути так багато разом . Адже ми звикли ховати свої сльози, витираючи їх пальцями, рукавами, змиваючи водою…
Читаю книгу Степана Процюка «Руйнування ляльки». Один з перших висновків: цей роман є лише одягом для вищої Ідеї. (Навіть такі абстрактні поняття мусять у щось вбиратися перед тим, як виходити в люди.) І вона (Ідея) у цьому важкому домотканому вбранні почувається дуже впевнено і зручно. Переконаний, у прозі Степана Процюка визначальності не мають ані сюжет, ані стиль, ані всілякі художні особливості. Всі прозові (а може й поетичні) твори письменника написані передусім для передання певного повідомлення. Не дарма один із головних персонажів «Руйнування ляльки» – Василь Величко – філософ. Через його мислення автор передає власне. Проте не лише через його. Річ у тому, що інший персонаж – колишній педагог Іван Сороченко – є антиподом першому, а тому їх лише в сукупності можна розглядати, як дві сторони однієї монети в кишені автора.
Відтак спостерігаємо, що Степан Процюк передусім мислитель, а вже відтак письменник. Правда він розмишляє не про всілякі химерії, продукуючи «ґрунтовні» філософські трактати, а наші нинішні біди у контексті вічних питань, які інакше, як у художньому творі не передати. Саме тому довкола творчості письменника точаться такі настирливі дискусії з часто полярними і категоричними твердженнями. Справді – це не є література у чистому вигляді. Це не вода і навіть не горілка. Перед нашими очима наші сльози. Тільки усвідомивши це, можна спробувати більш-менш адекватно сприймати дане письмо.
Треба віддати належне авторові післямови – Олегові Солов’ю – його стаття виконує функцію тлумача. І взагалі, спочатку саме її треба читати, а вже відтак роман. От є до всіляких приладів інструкції. Є інструкції до ліків. Вочевидь, проза Степана Процюка теж потребує такого додатку. Тоді вона справді може вилікувати. І Олег Соловей дуже тонко відчуває Процюкові метафори, а відтак тлумачить, як варто розуміти той чи інший наголос, аби вловити думку автора. Бо справді, ця проза дуже складна. Вона не дасть насолоди легкого захопливого читання. Але вона залишить глибокий слід. Не знаю, чи вдале порівняння, але це як зі стимуляторами. Скажімо, покуривши траву, відчуєш кількагодинний кайф, і начеб нічого не сталося. Тоді як «Руйнування ляльки» – це міцний алкоголь. Окрім того, що незлецьки сп’янієш під час читання (може й до безпам’яті), то на ранок ще такий бодун привітається, що почнеш задумуватись справді кинути пити, чи пак, читати. Та коли головний біль мине, пообідаєш гарячим супчиком і почнеш згадувати (те що вдасться), то вуста розійдуться у дивацькій посмішці. Все-таки, наскільки глибоко і пронизливо написано, наскільки вражаюче… Головне - мати ключа, який необачно захований за дверима, себто післямову. І справді, Олег Соловей дає розуміння не лише роману, а й інших творів Степана Процюка, котрі в сукупності можна окреслити як «епопею внутрішніх копань».
Не погодитись із Олегом Солов’єм можна хіба у твердженні, що Процюка важко читати. Насправді його твори дуже енергійні, і, повірте, зовсім не хочеться відриватись, хоча далеко не всі картини, зображені у романі, дарують естетичне задоволення. («завідувачка кладе анну на широку плаху що нагадує шлюбне ложе і шипить зараз буду тебе скорочувати скорочувати корчувати. сокира блищить на сонці. завідувачка сміється. удар. відпадає анниних півступні на правій нозі ще удар трохи слабший нема чвертьступні на лівій. удари сипляться. завідувачка регоче».) Своєрідний мазохізм, коли огидно, але все одно читаєш далі, бо не відпускає.
Крім того, «Руйнування ляльки» є революційним романом у тому сенсі, що стоїть в опозиції до будь-яких устроїв, режимів, установ. Ба більше, це анархістський роман, у якому розвивається ідея свободи. Але не фізичної чи суспільної, як ми звикли тлумачити цей іменник, а духовної. Не моральної, коли втрачаються будь-які цінності і відбувається перехід до содомії, а саме духовної свободи, для утвердження якої потрібне не беззаконня, а саме моральний закон, який дає відчуття легкості, навіть якщо на спині мішок цементу.
Окрім того, це патріотичний роман. Правда, патріотизм тут полягає не у красивих романтичних історіях, пафосних гаслах чи панегіриках певним провідникам, а в розкритті внутрішніх переживань псевдопатріотів, які подеколи усвідомлюють своє блазнювання і самі кривляться од власного лукавства, але дороги назад нема. Патріотизм цього роману у його правді. І жоден «щирий патріот» не назве його таким. Ще в око впадають теми суспільної класовості («Це ти, деміурже, навіть дерева у лісі сотворив нерівними…») та минущості предметного («Матеріальні цінності є правдивим гарантом попиту на унітази».).
В одному з інтерв’ю Степан Процюк наголошує: «Я хотів би бути різноманітнішим і навіть звільнитися від кайданів власного стилю, що іноді придушує мене своєю ваготою. Роман «Руйнування ляльки», звісно, завершив якийсь знаковий для мене період писання», – і мусимо погодитись – стиль таки може змінитися. Це відчувається вже у наступному після «Руйнування ляльки» романі - «Троянда ритуального болю». Але сльози там є. Від них нікуди не дітися. Це плач естета за ідеальним світом. Він сидить у кнайпі навпроти свого дому, зіпершись ліктями на загиджений столик, посьорбує каву, курить цигарку і захлинається солоними сльозами довколишніх.
Степан Процюк. Руйнування ляльки. – К.: Ярославів Вал, 2010. – 280 с.
Василь Карп´юк
Додаткові матеріали
- Чому Степан Процюк не пише детективи?
- Кентаври із Процюковими обличчями…
- Процюк як інший…
- Казка про лицаря, який прагнув перемогти нелюбов...
- Степан Процюк: Людям не треба правди чи брехні – людям треба щастя
- Степан Процюк: «Власний досвід неврозу»
Коментарі
Останні події
- 03.09.2025|11:59Український ПЕН оголошує конкурс на здобуття Премії Шевельова за 2025 р
- 03.09.2025|11:53У Луцьку — прем’єра вистави «Хованка» за п’єсою іспанського драматурга
- 03.09.2025|11:49Літагенція OVO офіційно представлятиме Україну на Світовому чемпіонаті з поетичного слему
- 02.09.2025|19:05«Пам’ять дисгармонійна» у «Приватній колекції»
- 27.08.2025|18:44Оголошено ім’я лауреата Міжнародної премії імені Івана Франка-2025
- 25.08.2025|17:49У Чернівцях відбудуться XVІ Міжнародні поетичні читання Meridian Czernowitz
- 25.08.2025|17:39Єдиний з України: підручник з хімії потрапив до фіналу європейської премії BELMA 2025
- 23.08.2025|18:25В Закарпатті нагородили переможців VIІ Всеукраїнського конкурсу малої прози імені Івана Чендея
- 20.08.2025|19:33«А-ба-ба-га-ла-ма-га» видало нову книжку про закарпатського розбійника Пинтю
- 19.08.2025|13:29Нонфікшн «Жінки Свободи»: героїні визвольного руху України XX століття крізь погляд сучасної військової та історикині