Re: цензії
- 18.12.2024|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськНотатки мемуарного жанру
- 17.12.2024|Оксана Тебешевська, заслужений учитель України, письменницяВолодимир Качкан: «З того слова насію довічних пісень…»
- 14.12.2024|Валентина Семеняк, письменницяКлюч до послань
- 10.12.2024|Ігор ЗіньчукСвобода не має ціни
- 01.12.2024|Ігор ЗіньчукТомас Манн „Будденброки” – роман–сага про занепад однієї родини
- 20.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, яких вимагав світ
- 19.11.2024|Тетяна Дігай, ТернопільПоети завжди матимуть багато роботи
- 19.11.2024|Олександра Малаш, кандидатка філологічних наук, письменниця, перекладачка, книжкова оглядачкаЧасом те, що неправильно — найкращий вибір
- 18.11.2024|Віктор ВербичПодзвін у сьогодення: художній екскурс у чотирнадцяте століття
- 17.11.2024|Василь Пазинич, фізик-математик, член НСПУ, м. СумиДіалоги про історію України, написану в драматичних поемах, к нотатках на полях
Видавничі новинки
- У видавництві Vivat вийшов комікс про Степана БандеруКниги | Буквоїд
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
Літературний дайджест
Про роман Степана Процюка «Руйнування ляльки»
Ми схильні бачити лише те, що зображено. Відрубана голова залишиться лише відрубаною головою.
Троянда у кришталевій вазі – трояндою у кришталевій вазі. А пляшка з прозорою рідиною – пляшкою води. І лише невелика частина реципієнтів з радісною посмішкою мріятимуть, що то горілка.
Натомість ніхто навіть не припускатиме, що насправді перед нашими очима - наші сльози. Тільки ми не годні повірити, що їх може бути так багато разом . Адже ми звикли ховати свої сльози, витираючи їх пальцями, рукавами, змиваючи водою…
Читаю книгу Степана Процюка «Руйнування ляльки». Один з перших висновків: цей роман є лише одягом для вищої Ідеї. (Навіть такі абстрактні поняття мусять у щось вбиратися перед тим, як виходити в люди.) І вона (Ідея) у цьому важкому домотканому вбранні почувається дуже впевнено і зручно. Переконаний, у прозі Степана Процюка визначальності не мають ані сюжет, ані стиль, ані всілякі художні особливості. Всі прозові (а може й поетичні) твори письменника написані передусім для передання певного повідомлення. Не дарма один із головних персонажів «Руйнування ляльки» – Василь Величко – філософ. Через його мислення автор передає власне. Проте не лише через його. Річ у тому, що інший персонаж – колишній педагог Іван Сороченко – є антиподом першому, а тому їх лише в сукупності можна розглядати, як дві сторони однієї монети в кишені автора.
Відтак спостерігаємо, що Степан Процюк передусім мислитель, а вже відтак письменник. Правда він розмишляє не про всілякі химерії, продукуючи «ґрунтовні» філософські трактати, а наші нинішні біди у контексті вічних питань, які інакше, як у художньому творі не передати. Саме тому довкола творчості письменника точаться такі настирливі дискусії з часто полярними і категоричними твердженнями. Справді – це не є література у чистому вигляді. Це не вода і навіть не горілка. Перед нашими очима наші сльози. Тільки усвідомивши це, можна спробувати більш-менш адекватно сприймати дане письмо.
Треба віддати належне авторові післямови – Олегові Солов’ю – його стаття виконує функцію тлумача. І взагалі, спочатку саме її треба читати, а вже відтак роман. От є до всіляких приладів інструкції. Є інструкції до ліків. Вочевидь, проза Степана Процюка теж потребує такого додатку. Тоді вона справді може вилікувати. І Олег Соловей дуже тонко відчуває Процюкові метафори, а відтак тлумачить, як варто розуміти той чи інший наголос, аби вловити думку автора. Бо справді, ця проза дуже складна. Вона не дасть насолоди легкого захопливого читання. Але вона залишить глибокий слід. Не знаю, чи вдале порівняння, але це як зі стимуляторами. Скажімо, покуривши траву, відчуєш кількагодинний кайф, і начеб нічого не сталося. Тоді як «Руйнування ляльки» – це міцний алкоголь. Окрім того, що незлецьки сп’янієш під час читання (може й до безпам’яті), то на ранок ще такий бодун привітається, що почнеш задумуватись справді кинути пити, чи пак, читати. Та коли головний біль мине, пообідаєш гарячим супчиком і почнеш згадувати (те що вдасться), то вуста розійдуться у дивацькій посмішці. Все-таки, наскільки глибоко і пронизливо написано, наскільки вражаюче… Головне - мати ключа, який необачно захований за дверима, себто післямову. І справді, Олег Соловей дає розуміння не лише роману, а й інших творів Степана Процюка, котрі в сукупності можна окреслити як «епопею внутрішніх копань».
Не погодитись із Олегом Солов’єм можна хіба у твердженні, що Процюка важко читати. Насправді його твори дуже енергійні, і, повірте, зовсім не хочеться відриватись, хоча далеко не всі картини, зображені у романі, дарують естетичне задоволення. («завідувачка кладе анну на широку плаху що нагадує шлюбне ложе і шипить зараз буду тебе скорочувати скорочувати корчувати. сокира блищить на сонці. завідувачка сміється. удар. відпадає анниних півступні на правій нозі ще удар трохи слабший нема чвертьступні на лівій. удари сипляться. завідувачка регоче».) Своєрідний мазохізм, коли огидно, але все одно читаєш далі, бо не відпускає.
Крім того, «Руйнування ляльки» є революційним романом у тому сенсі, що стоїть в опозиції до будь-яких устроїв, режимів, установ. Ба більше, це анархістський роман, у якому розвивається ідея свободи. Але не фізичної чи суспільної, як ми звикли тлумачити цей іменник, а духовної. Не моральної, коли втрачаються будь-які цінності і відбувається перехід до содомії, а саме духовної свободи, для утвердження якої потрібне не беззаконня, а саме моральний закон, який дає відчуття легкості, навіть якщо на спині мішок цементу.
Окрім того, це патріотичний роман. Правда, патріотизм тут полягає не у красивих романтичних історіях, пафосних гаслах чи панегіриках певним провідникам, а в розкритті внутрішніх переживань псевдопатріотів, які подеколи усвідомлюють своє блазнювання і самі кривляться од власного лукавства, але дороги назад нема. Патріотизм цього роману у його правді. І жоден «щирий патріот» не назве його таким. Ще в око впадають теми суспільної класовості («Це ти, деміурже, навіть дерева у лісі сотворив нерівними…») та минущості предметного («Матеріальні цінності є правдивим гарантом попиту на унітази».).
В одному з інтерв’ю Степан Процюк наголошує: «Я хотів би бути різноманітнішим і навіть звільнитися від кайданів власного стилю, що іноді придушує мене своєю ваготою. Роман «Руйнування ляльки», звісно, завершив якийсь знаковий для мене період писання», – і мусимо погодитись – стиль таки може змінитися. Це відчувається вже у наступному після «Руйнування ляльки» романі - «Троянда ритуального болю». Але сльози там є. Від них нікуди не дітися. Це плач естета за ідеальним світом. Він сидить у кнайпі навпроти свого дому, зіпершись ліктями на загиджений столик, посьорбує каву, курить цигарку і захлинається солоними сльозами довколишніх.
Степан Процюк. Руйнування ляльки. – К.: Ярославів Вал, 2010. – 280 с.
Василь Карп´юк
Додаткові матеріали
- Чому Степан Процюк не пише детективи?
- Кентаври із Процюковими обличчями…
- Процюк як інший…
- Казка про лицаря, який прагнув перемогти нелюбов...
- Степан Процюк: Людям не треба правди чи брехні – людям треба щастя
- Степан Процюк: «Власний досвід неврозу»
Коментарі
Останні події
- 19.12.2024|11:01Топ БараБуки: довгий список найкращих дитячих і підліткових видань 2024 року
- 19.12.2024|07:49Топ продажів видавництва VIVAT у 2024 році
- 18.12.2024|13:16Фонд Східна Європа за підтримки Швейцарії випустив онлайн-курс для підлітків «Не можеш сказати – пиши!»
- 17.12.2024|19:44Мирослав Лаюк став лауреатом премії імені Шевельова 2024 року
- 17.12.2024|19:09Вийшов трейлер української стрічки «Фрагменти льоду»
- 10.12.2024|18:36День народження Видавництва Старого Лева
- 10.12.2024|10:44На Оболоні Книгарня "Є" відкриє новий культурний простір “Книгарня “Є”
- 10.12.2024|10:38Видавець Віктор Круглов пройшов відбір на навчання в Стенфордській вищій школі бізнесу
- 10.12.2024|10:35Ретроспективні фільми «7 психопатів», «Орландо» і «Володарі часу» покажуть узимку в кінотеатрах України
- 10.12.2024|10:30У Києві презентують книжку “Спіймати невловиме. Путівник світом есеїстики”