В основі останнього твору - історія стосунків батька і сина.

"Я показав не світлу сторону цих стосунків, а їхній негативний "зворотній бік Місяця", - розповідає автор. - Адже у сім´ях є і насильство, і жорстокість, і садизм стосовно дітей. Все починається з банальних речей, коли батьки мають претензії до дітей, і навпаки. У повісті є частково мій досвід, але і досвід багатьох інших людей. Йдеться про те, як син зумів пробачити батька. Історія починається з моменту, коли син був дитиною. В кінці бачимо смерть батька. Син два роки намагався батька врятувати. Той за радянських часів був політв´язнем через патріотичні переконання. Йому багато коштувало не стати стукачем, і це частково підірвало його нерви. Я намагався передати трагедію особистості батька, "анатомію" його вмирання. Кажу, "анатомію", бо згасання людини розписано буквально, її відцвітання, зледеніння. У нашій інфантильній літературі таких тем часто бояться, бо незручно, бо легше вдавати з себе дурника. Ми дотепер маємо певний культ блазенсько-карнавальної літератури, гуморесок, анекдотів. А відчуття трагічного зазвичай відсутнє".

Степан Процюк каже, що проза, де автори звертаються до трагедійних сторінок життя, має приховану небезпеку - може перетворитися на жалісливий щоденник.

"Кожен має, що розказати - і трагічного, і спокійного, і смішного. Письменнику важливо писати універсальні речі. У цьому полягає талант. Коли люди кажуть, що в моїх книжках упізнають себе, для мене це найбільший комплімент, - продовжує письменник. - Коли пишу, перебуваю поза добром і злом. Я поза межами етичних оцінок, бо хто я такий, щоб судити чи возвеличувати героїв? Під час писання не відчуваю піднесення, але і не мучуся. Це як анестезія. Тоді мною рухають певні космічні енергії. Просто текст йде - і все. Інколи перериваюся на цигарку чи каву".
Анна БАЛАКИР