В основі назви до розмови  про нову книгу івано-франківського прозаїка Романа Черковського не іронія, а жаль. Жаль, що добра ідея  і добрі думки отримали не зовсім відповідне втілення. Це не роман про таксиста, нехай і "не типового", як в одному з інтерв´ю говорить сам автор. Се твір про зайву людину, "героя нашого часу". На диво, сей герой не тільки українець, себто освічений інтелігентик, навіть більше, він український філолог, який забавляється таксуванням.

Чи є в романі натяк  на справжні реалії життя таксиста в Україні? Натяк є, але не більше. Се гарна казочка для тих, кому думати ліньки, або кому думати нема коли. Направду, се гарна історія з тих, які розпочиналися у 90-х Степаном Процюком ("Репортаж із царства нелюбові"), на початку 2000-х канонізувалися Антоном Морговським ("Нелюбов") і Черковському залишилося підвести риску: "Важливо не змаліти і залишатись людиною і вчора, і нині, і завтра. А для цього необхідно любити" (с.176).

Ся книга найкраща в творчому досвіді самого Романа. "Фрондео" залишає враження історії, якій забракло авторської уяви; "Ігри мізантропа" - скалки історій з літературною інтригою. І нарешті "Таксист" - цілком  кінематографічна річ. Сей роман міг би стати основою українського телесеріалу на кшталт "Буржуя" чи "Не народжуйся красунею". Тут все витримано у стилі мелодраматичного серіалу, який можна дивитися "с удовольствием и не без морали".

Взагалі, Роман Черковський визрів на автора, який вже має досвід і може ним ділитися.  Десь я йому трошки позаздрив. Все він знає, все розуміє, на все має відповідь. Нещодавно одна студентка запитала у мене поради, на що я їй відповів: „Невже я подібний на чоловіка, який роздає поради?"...

У випадку з Романом, доречною є одна із улюблений фраз Степана Процюка: "А ларчик открывался просто". Бо всі метання головного героя-майже таксиста між батьком - партійним функціонером, який тяжко завойовував своє становище, аби так легко його покинути; матір´ю - яка виконала роль трампліна для кар´єри чоловіка,  і усвідомивши цю роль, збайдужіла до чоловіка і дитини, втікаючи час від часу в алкогольні марення про рай, за який не треба боротися; друзями (?) Мирком і Валентином, випадковими дівчатами (Власта, Оля),  навіть разом зі „справжньою любов´ю таксиста" Мариною, яка спочатку емігрувала з країни  ( „... бо тут залишаються тільки ті, хто приречено чекає кінця", с.35), а потім несподівано повернулася, не зрозуміло чому - є "грою в піддавки", імітацією життя. Добре це виповів головному героєві Стефану його друг Мирко: "Що ти можеш знати про мої страхи та комплекси, ти, випещений добробутом пошукач пригод та істин?! Ти уявити собі не можеш, що таке не просто бути безатченком, але й нести на собі вес тягар його вчинків. Тебе ж не надто переймає дворушністть та лицемірство твого старого, то звідкіль тобі знати про страждання через батькову чесність?! Добре накладати якісь химерні фантазії на реальність, називаючи це акивною життєвою позицією, коли ти впевнениий у безпеці тієї реальності. Я ж добре знаю ціну дійсності, тому чітко розмежовую її зі своїми видіннями" (с.165-166).

У цьому романі забагато споглядання і філософствування на тему "чого так погано в Україні живеться?" (майже за Нєкрасовим іде молодий автор: "Кому на Руси жить хорошо?") , і замало дії.

І все ж, книга Романа Черковського читається. Хто полюбляє афоризми, знайде їх багато.  Забагато, як на роман, і замало, як на книгу афоризмів. Деякі з них зацитую:

1. "Коли працюєш у сфері послуг, справжні почуття варто взагалі залишати далеко на споді" (с.13);

2. "Такі, як Власта, готові заліти в задницю кожному, хто здатен витягти їх зі смердючих нетрів. Вони не розуміють, що там смердить не менше" (с.16);

3. "Адже межі дозволеного існують для того, щоб дратувати заколотника і давати йому чітке розуміння, наскільки їх можна розширити" (с.19);

4. "(...) інколи хочеться того, чого не любиш" (с.22);

5. "Політика, дурню, не пуцька. В ній більше потрібна гнучкість, а не твердість" (с.25);

6. "Все-таки я належу до нації, яка завжди вважала, що дрібною діяльністю можна зрівноважити велику інертність на ключових етапах своєї історії" (с.33);

7. "Від глобального потепління людей рятує прохолода почуттів" (с.39);

8. "Не кожен безталанний - талант, але кожний талант - безталанний" (с.44);

9. "Вільний світ породжує не лише можливості, але й егоїзм" (с.54);

10. "(...) сучасна людина мало чим різниться від цього побутового пристрою [холодильника] - така ж холодна і пуста, лише замість фреону - життєвий досвід" (с.57). 

Не всі афоризми є оригінальними, але саме вони виконують ролю такого собі "дидактичного уроку"  до кожної життєвої ситуації, у яку потрапляє герой або ж резюмує медитації героя.  Що рятує сей роман  і не дає зарахувати його до "романів виховання", - авторська іронія і самоіронія. Гадаю, Роман Черковський вже давно дозрів до того, аби брати участь у літературному конкурсі "Коронація слова", а то й перемагати у ньому. Бо, не дивлячись на всі мудрування і правильні узагальнення й міркування, книга читається легко, швидко, і є ближчою до "люкодашварської" тенденції української прози, аніж може видатися з першого разу.

І все ж, цей роман я буду рекомендувати для читання.  Бо  в ньому є розумна пожива для людей, які забули  або й не знали літературної класики, але втомилися від літературної ніякості сьогоднішнього дня. У цьому сенсі роман вчасний і майже актуальний...