Re: цензії
- 05.11.2024|Михайло ЖайворонСлова, мов цвяхи, вийняті з долонь
- 05.11.2024|Ігор ПавлюкПароль до вирію
- 30.10.2024|Михайло ЖайворонВоскресіння у слові
- 30.10.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук, Уповноважений із захисту державної мови«Хотіла б я піснею стати...»
- 28.10.2024|Олена Даниліна, філологиня, письменниця, арттерапевтиняУ війни не дитяче обличчя
- 27.10.2024|Євгенія ЮрченкоДраматично-поетичний світ Ігоря Павлюка
- 25.10.2024|Ігор ЧорнийПримари минулого
- 20.10.2024|Євгенія ЮрченкоПан на своїй землі
- 19.10.2024|Антоніна Царук, м. КропивницькийВидобувач поезії з буднів
- 17.10.2024|Альона Радецька, поетеса, літературна критикиняТрансформація життєвих істин — шлях до самопізнання
Видавничі новинки
- Корупція та реформи. Уроки економічної історії АмерикиКниги | Буквоїд
- У "НІКА-Центр" виходять книги Ісама Расіма "Африканський танець" та Карама Сабера "Святиня"Проза | Буквоїд
- Ігор Павлюк. "Бут. Історія України у драматичних поемах"Поезія | Буквоїд
- У Чернівцях видали новий роман Галини ПетросанякПроза | Буквоїд
- Станіслав Ігнацій Віткевич. «Ненаситність»Проза | Буквоїд
- Чеслав Маркевич. «Тропи»Поезія | Буквоїд
- Легенда про ВільнихКниги | Буквоїд
- Нотатник Вероніки Чекалюк. «Смачна комунікація: гостинність – це творчість»Книги | Буквоїд
- Світлана Марчук. «Небо, ромашки і ти»Поезія | Буквоїд
- Володимир Жупанюк. «З подорожнього етюдника»Книги | Буквоїд
Літературний дайджест
Психодрама Романа Черковського
Колись думав, що всі люди добрі, лиш не кожен це усвідомлює. Мої погляди не змінились. Вони тут лише як ілюстрація. Правда в тому, що людей треба привчати. За бажання, вчаться вони самі, натомість привчання має бути цілеспрямованим і ненав’язливим. У цьому випадку йдеться про привчання до книг чи, скоріш, до їх читання, що виховує в людині відчуття краси.
Є люди, які відчувають просто так , будучи повними невігласами в сенсі відсутності знань. Вони живуть у гірських селах і милуються до банальності стандартним сходом сонця, яке не значить для більшості їх краян нічого особливого. Не значить, доки не роз’яснити, в чому саме естетика і що взагалі воно таке.
Отже, ті, хто милуються, то хай милуються і самі в’їдуть в книжку, якщо дати їм в руки, натомість інших треба привчати. Вони теж страшенно люблять схід сонця, але не тямлять в чому краса. Загалом люди вміють читати і мають це любити робити, тільки їм треба про це сказати, бо самому так важко допетрати. Їм треба показати безмір найпростіших життєвих ситуацій. Показати, що насправді життя є лише грою, кохання – егоїзмом, а смерть взагалі треба зневажати. І тоді з’явиться розуміння глибини плоскостей.
Якби за цими оповіданнями знімались голівудські стрічки, вони були б мелодрамами. Це якщо говорити про сюжети, бо з таких сюжетів у Голівуді тільки мелодрами й робляться. Натомість, коли читаєш книгу зі словами, промовленими автором, з думками ним замовчаними, то розумієш, що цепсиходрама . Не в сенсі психології, а в сенсі психологізму. Не в сенсі драматургії, а в сенсі драматизму.
Зараз я говорю про книгу Романа Черковського «Ігри мізантропа». Видавши у 2007 році роман «Фрондео», письменник чомусь перейшов на меншу форму. Можливо, тому, що менша затрата часу та енергії, можливо тому, що жанр оповідання компактніший, а отже зручніший для читання… Причин може бути багато, або й зовсім не бути. Але в кожному разі цей перехід як мінімум якісний.
Понад два десятки текстів, першим з яких в очі кидається «Фаталіст» – монолог юного «мажора» в день його шістнадцятиліття, який розмірковує над життям у його найрізноманітніших виявах. І що я вам скажу – як на вік головного героя, його розмисли надто високочолі, але відчувається неабияке намагання автора максимально відтворити погляди і почуття свого персонажа, що яскраво ілюструє кавалок, присвячений ставленню мажорів до жінок:
«– Ти мене кохаєш? – час від часу допитується у мене Кет.
– Мала, жени від себе такі анахронізми. У світі залишився лише цинізм, і я тебе ду-у-уже ціную.
Вона любить мої каламбури і мріє про те, як ми разом вступимо до Оксфорду. Стовідсотково – цією хитрою штучкою керує зиск: попервах у чужому місті придасться добрий приятель, а потім – Gaudeamus igitur iuvenes dum sumus! Словом, я не довіряю жінкам. Їх не варто підпускати на гранично близькі для себе відстані. Вони затуляють сонце та інших жінок».
Загалом книга дуже життєва, у ній порушено найрізноманітніші теми: це і адаптація хлопчини-інваліда, який знаходить себе у сфері викладання, проте мусить набиратися сил, аби витримувати насміхання учнів («Альбатрос»); розповідь про письменницю, яка стає жертвою власних творів і врешті звертається до психіатра («Бранка “Ф”»); ностальгійно-есеїстично-драстичні оповіді «Вище за свободу» та «Гість», котрі змушують замислитись над прожитим, зробленими вчинками, які здебільшого відбуваються майже несвідомо, а потім Інтернет-знайомство переходить у дивну і незрозумілу зустріч («Глорія»)…
Зрештою, важко виділяти котрийсь із текстів книги, бо всі вони рівні й мають приблизно однакові емоційні і смислові заряди. Що мені не дуже імпонує, так це доволі непоширені на теренах нашої Батьківщини імена персонажів (Марк, Кет, Велислава, Гастон, Глорія, Сильвестр, Роза, Давид, Агнеса, Густав…), та це вже, вочевидь, для створення певного колориту, спроба автора поставити героїв над буденними василями і маріями. Можливо, таке намагання і виправдовує екзотичність імен, а може й ні. Але це вже не так важливо, бо історії справді близькі для пересічного українця, де знаходимо такі болючі, але такі важливі теми, які допомагають зносити той біль.
В одному з інтерв’ю Роман Черковський мовить: «Проблема української літератури завжди була в тому, що на піку свого розвитку вона знищувалася. І відбиток цих процесів відчутний досі. Мені здається, що зараз ми маємо чергове відродження, і з´являється дуже багато цікавих письменників, які знову змушують говорити про українську літературу у європейському масштабі». І мушу сказати, що Роман є одним з тих, котрі не опускаються до побутових приколів, а намагаються мислити трохи ширше за пересічних графоманів. Можливо, саме тому не всі його розуміють, а відтак він не має великої популярності. Водночас, можна апробовувати свою притомність на прозі Черковського, який не боїться скептицизму, бо саме таке ставлення помагає бачити і жити тверезо.
Черковський Р. Ігри мізантропа. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 112 с.
Василь Карп´юк, Брустури
Коментарі
Останні події
- 30.10.2024|14:38У просторі ПЕН відбудеться зустріч із письменницею Оксаною Мороз у межах Кіноклубу Docudays UA
- 30.10.2024|13:4410 причин відвідати Фестиваль “Земля Поетів” у Львові 9-10 листопада
- 28.10.2024|13:51Оголошено довгі списки Книги року ВВС-2024
- 25.10.2024|09:29Книгарня біля Софіївського парку: "Книгарня "Є" відкрила магазин в Умані
- 19.10.2024|09:56Названі лавреати Міжнародного літературного конкурсу прози рукописів «Крилатий Лев»
- 17.10.2024|12:48У видавництві “Чорні вівці” розпочався передпродаж підліткового зимового фентезі “Різдвяний експрес” Карін Ерландссон
- 17.10.2024|11:55Розпочався конкурс на здобуття премії Drahomán Prize за 2024 рік
- 17.10.2024|11:33Що читає Україна?: аналітика по областям
- 17.10.2024|11:27«Liber 24»: як Україна вперше взяла участь у книжковому ярмарку в Барселон
- 11.10.2024|18:46Киян запрошують обміняти російськомовні книжки на українські по “шокуючій знижці”