
Re: цензії
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
- 13.06.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаЗвичайний читач, який став незвичайним поетом
- 12.06.2025|Ігор Зіньчук«Європейський міст» для України
- 07.06.2025|Ігор ЧорнийСни під час пандемії
- 03.06.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськКаміння не мовчить: контур герменевтики
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
- Тетяна Висоцька. «Увага, ти в ефірі!»Книги | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Насіння кмину»Книги | Буквоїд
- Тетяна Трощинська. «Любов не минає. Щоденник мами, що втратила сина»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
Психодрама Романа Черковського
Колись думав, що всі люди добрі, лиш не кожен це усвідомлює. Мої погляди не змінились. Вони тут лише як ілюстрація. Правда в тому, що людей треба привчати. За бажання, вчаться вони самі, натомість привчання має бути цілеспрямованим і ненав’язливим. У цьому випадку йдеться про привчання до книг чи, скоріш, до їх читання, що виховує в людині відчуття краси.
Є люди, які відчувають просто так , будучи повними невігласами в сенсі відсутності знань. Вони живуть у гірських селах і милуються до банальності стандартним сходом сонця, яке не значить для більшості їх краян нічого особливого. Не значить, доки не роз’яснити, в чому саме естетика і що взагалі воно таке.
Отже, ті, хто милуються, то хай милуються і самі в’їдуть в книжку, якщо дати їм в руки, натомість інших треба привчати. Вони теж страшенно люблять схід сонця, але не тямлять в чому краса. Загалом люди вміють читати і мають це любити робити, тільки їм треба про це сказати, бо самому так важко допетрати. Їм треба показати безмір найпростіших життєвих ситуацій. Показати, що насправді життя є лише грою, кохання – егоїзмом, а смерть взагалі треба зневажати. І тоді з’явиться розуміння глибини плоскостей.
Якби за цими оповіданнями знімались голівудські стрічки, вони були б мелодрамами. Це якщо говорити про сюжети, бо з таких сюжетів у Голівуді тільки мелодрами й робляться. Натомість, коли читаєш книгу зі словами, промовленими автором, з думками ним замовчаними, то розумієш, що цепсиходрама . Не в сенсі психології, а в сенсі психологізму. Не в сенсі драматургії, а в сенсі драматизму.
Зараз я говорю про книгу Романа Черковського «Ігри мізантропа». Видавши у 2007 році роман «Фрондео», письменник чомусь перейшов на меншу форму. Можливо, тому, що менша затрата часу та енергії, можливо тому, що жанр оповідання компактніший, а отже зручніший для читання… Причин може бути багато, або й зовсім не бути. Але в кожному разі цей перехід як мінімум якісний.
Понад два десятки текстів, першим з яких в очі кидається «Фаталіст» – монолог юного «мажора» в день його шістнадцятиліття, який розмірковує над життям у його найрізноманітніших виявах. І що я вам скажу – як на вік головного героя, його розмисли надто високочолі, але відчувається неабияке намагання автора максимально відтворити погляди і почуття свого персонажа, що яскраво ілюструє кавалок, присвячений ставленню мажорів до жінок:
«– Ти мене кохаєш? – час від часу допитується у мене Кет.
– Мала, жени від себе такі анахронізми. У світі залишився лише цинізм, і я тебе ду-у-уже ціную.
Вона любить мої каламбури і мріє про те, як ми разом вступимо до Оксфорду. Стовідсотково – цією хитрою штучкою керує зиск: попервах у чужому місті придасться добрий приятель, а потім – Gaudeamus igitur iuvenes dum sumus! Словом, я не довіряю жінкам. Їх не варто підпускати на гранично близькі для себе відстані. Вони затуляють сонце та інших жінок».
Загалом книга дуже життєва, у ній порушено найрізноманітніші теми: це і адаптація хлопчини-інваліда, який знаходить себе у сфері викладання, проте мусить набиратися сил, аби витримувати насміхання учнів («Альбатрос»); розповідь про письменницю, яка стає жертвою власних творів і врешті звертається до психіатра («Бранка “Ф”»); ностальгійно-есеїстично-драстичні оповіді «Вище за свободу» та «Гість», котрі змушують замислитись над прожитим, зробленими вчинками, які здебільшого відбуваються майже несвідомо, а потім Інтернет-знайомство переходить у дивну і незрозумілу зустріч («Глорія»)…
Зрештою, важко виділяти котрийсь із текстів книги, бо всі вони рівні й мають приблизно однакові емоційні і смислові заряди. Що мені не дуже імпонує, так це доволі непоширені на теренах нашої Батьківщини імена персонажів (Марк, Кет, Велислава, Гастон, Глорія, Сильвестр, Роза, Давид, Агнеса, Густав…), та це вже, вочевидь, для створення певного колориту, спроба автора поставити героїв над буденними василями і маріями. Можливо, таке намагання і виправдовує екзотичність імен, а може й ні. Але це вже не так важливо, бо історії справді близькі для пересічного українця, де знаходимо такі болючі, але такі важливі теми, які допомагають зносити той біль.
В одному з інтерв’ю Роман Черковський мовить: «Проблема української літератури завжди була в тому, що на піку свого розвитку вона знищувалася. І відбиток цих процесів відчутний досі. Мені здається, що зараз ми маємо чергове відродження, і з´являється дуже багато цікавих письменників, які знову змушують говорити про українську літературу у європейському масштабі». І мушу сказати, що Роман є одним з тих, котрі не опускаються до побутових приколів, а намагаються мислити трохи ширше за пересічних графоманів. Можливо, саме тому не всі його розуміють, а відтак він не має великої популярності. Водночас, можна апробовувати свою притомність на прозі Черковського, який не боїться скептицизму, бо саме таке ставлення помагає бачити і жити тверезо.
Черковський Р. Ігри мізантропа. – Івано-Франківськ: Місто НВ, 2010. – 112 с.
Василь Карп´юк, Брустури
Коментарі
Останні події
- 26.06.2025|19:06Дмитро Лазуткін став лауреатом літературної премії імені Бориса Нечерди
- 26.06.2025|14:27Роман, що повертає емпатію: у Луцьку вийшла книжка Костянтина Коверзнєва
- 26.06.2025|07:43«Антологія американської поезії 1855–1925»
- 25.06.2025|13:07V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» оголошує фокус-тему та нових учасників
- 25.06.2025|12:47Блискучі рішення для життя і роботи: українською побачив світ комікс всесвітньовідомого поведінкового економіста Дена Аріелі
- 25.06.2025|12:31«Основи» готують до друку «Стан людини» Ханни Арендт
- 25.06.2025|11:57Сьомий Тиждень швейцарського кіно відбувається у липні
- 25.06.2025|11:51Видавництво READBERRY перевидало «Чорну раду» Куліша
- 20.06.2025|10:25«На кордоні культур»: до Луцька завітає делегація митців і громадських діячів із Польщі
- 18.06.2025|19:26«Хлопчик, який бачив у темряві»: історія про дитинство, яке вчить бачити серцем