Жанр: детективний трилер

Український автор Валерій Єремеєв розповідає читачам свої історії давно, послідовно і російською. Наголошувати на мові творів змушений винятково в світлі останніх подій в Україні та світі. Війна з Росією створює в нашій країні прецеденти якогось вибіркового «мовного правосуддя».

Наприклад, мало, хто з глядачів модних американських серіалів на кшталт «Пуститися берега», «Гра престолів» та «Фарго» дивиться їх а) легально, б) в оригіналі і, нарешті, в) звертає увагу на те, що озвучка зроблена російськими студіями. Так само представники вітчизняної культурно-мистецької спільноти дивляться політичні ток-шоу із принципово російськомовними ведучими Шустером та Кисельовим. Готові дати інтерв’ю російськомовним газетам, журналам, інтернет-виданням, не заперечуючи проти перекладу – головне, аби зміст та контекст були збережені.

На фоні цих та інших фактів громадян України, котрі пишуть свої твори російською, з незрозумілих причин або ігнорують, не вважаючи своїми, або обзивають, вважаючи чужими. Забуваючи при цьому: навіть якщо тираж книги російськомовного українця є на кілька тисяч примірників більшим, аніж у його україномовного колеги (що буває, повірте, не часто), книга та читання в нинішніх умовах як не формували, так, на жаль, і не формують громадської думки. Про письменника знають, якщо він коментує по телевізору політичне життя або прогноз погоди. Чи пише пост у соціальних мережах, а той пост процитує кілька ЗМІ. Якщо ж він – просто працьовитий автор, його присутність в українській культурі, зокрема – масовій літературі, нікого не переймає. Незалежно від мови писання.

Коли йдеться про новий роман Валерія Єремеєва «Невловимий», то мовні питання варто було б зняти з причин, пояснених вище. Бо твір залишає масу інших запитань, і переклад книги українською відповіді не дасть. Автор або біжить попереду паровозу, описуючи українське майбутнє, в якому працівники Служби безпеки України стануть героями та викликатимуть повагу й довіру громадян. Або – прикрашає минуле: ми прекрасно знаємо, що СБУ часів Януковича керувалося агентами Кремля, через що в нашій країні не було кому системно дбати про державну безпеку. 

Український бізнесмен Віктор Светлов по роду діяльності займається інноваційними розробками в комп’ютерній сфері. Він багатий, успішний, впливовий. Аж раптом його викрадають, садять у темне тісне приміщення й вимагають за нього багатомільйонний викуп. Полонений не довго опирався й погодився викупити себе, особисто організувавши переказ коштів із рахунків власної фірми. Та коли Светлова привозять у банк, його, немов естафетну паличку, перехоплює інша озброєна злочинна група. Тепер він уже їхній бранець.

Проте Віктор виявився не пальцем зроблений. Демонструючи неочікувану для бізнесмена-мільйонера підготовку, він діє, мов супермен, тікає з полону, лишаючи після себе ворожі трупи. До міліції довіри нема, що цілком відповідає українському тренду: менти продажні всі. Власне, розвиток дій доводить це красномовно, а на радість таким читачам, як ваш покірний слуга, в одному з епізодів корумпованого міліціянта луплять кийком по голих сідницях. Переховуючись від переслідувань та зустрівши в процесі залягання на дно старого шкільного друга, наш герой хоче не просто зрозуміти, хто веде проти нього війну, а й знайти та покарати негідника.

Сюрприз від автора – в тому, що насправді бандити помилилися, викравши не ту людину. Бізнесмен Светлов устиг завести собі двійника, якого читачі знають під іменем Полярник. Передбачаючи неприємності, Віктор підстрахувався. Натомість злочинці тепер мають справу з добре підготованим бійцем. Усе б нічого, якби згаданий Полярник не був співробітником СБУ. Виявляється, «чекісти» давно хотіли взяти Светлова в розробку, а тут така нагода – бізнесмен, сам того не знаючи, наближає до себе агента національної безпеки.

Якщо автор «Невловимого» готовий до того, аби явити читачам позитивного героя родом із СБУ, то не всі читачі готові це прийняти. Відомство, нагадаю вкотре, населяли зрадники Батьківщини. А оскільки Полярник у романі не йде проти Системи, а є її продуктом, значить, ця історія не спрацює. Гаразд, припустімо, Полярник – продукт нової СБУ, котра зараз рапортує про знешкодження терористичних груп і попередження терактів. У такому разі, чому він теж не включився в боротьбу з російським тероризмом? Може, Віктор Светлов працює на державу – агресора? Та ніби ні… Чому ж, у такому разі, СБУ цікавиться його діяльністю таємно? Можна ж прийти на фірму явно й сказати: шановний пане, ваша праця може принести користь Україні, будемо діяти разом.

Отже, з мотиваціями дій Полярника не все зрозуміло. Аби ще він виявився колишнім «чекістом», і виконувати роль двійника бізнесмена було не державною, а приватною справою, все б звелося до зрозумілого процесу порятунку власного життя й покарання винних. Але СБУ – не приватна контора. Значить, дії Полярника відповідають інтересам національної безпеки. Проте в чому той інтерес, і чому боротьба з російським тероризмом – не пріоритет, Бог його знає.

Тож, як бачите, проблеми «Невловимого» зовсім не в мові. Вони окреслювалися в нашому проекті раніше. Зокрема, коли йшлося про твори Олександра Скрипника й Богдана Кушніра. А саме: з ким/чим бореться Служба безпеки України в Україні. Поки не відновлена довіра до силовиків у суспільстві, навряд чи треба робити це засобами художньої літератури. Можливо, кіно й серіали тут краще б зробили свою справу, охоплюючи значно більшу аудиторію.

Оцінка*** (-)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:          

*  Жодної надії;          

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;          

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;          

**** Хочеться краще, але загалом поживно;          

***** Так тримати!          

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.         

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.          

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику