Жанр: кримінальна драма

Четверо юних друзів проводили час за віртуальними «шутерами». Логіка процесу неодмінно вимагає якось спробувати по живих мішенях. Знаменитий кілер Леон саме так учив неповнолітню Матильду – стріляти в людей кульками з фарбою. Це, за визначенням одного мультяшного персонажа, і полювання, і нікого не треба вбивати.

Аж раптом компанія надибує в мережі сайт, де приймаються замовлення на справжні вбивства. Вбивати, як сказано вище, стрільці нікого не хочуть. Але живі гроші йдуть до рук. Тому команда демонструє креатив, створивши точну копію «філерського» сайту, прийнявши замовлення на місцевого бандита, взяли аванс, якого їм вистачає з головою – і розчинилися в кам`яних джунглях. Принаймні, так вони самі думали. Бо дорослим дядям не сподобався кидок, вони вийшли на слід шахраїв, викрали одного з них, а інші тепер мусять зробити те, за що взялися – застрелити бандита швидко й вправно.

Так починається новий роман харків`янина Олександра Ковалевського «Справа про живі мішені». У 2000-х автор був одним із лідерів ринку українського кримінального роману, випускаючи по книзі на рік-півтора. Нічого дивного: він працював у міліції, знає систему зсередини, сюжетів та ідей вистачає. Щоправда, цю свою перевагу Ковалевський у творах часом підкреслює, протиставляючи письменницьким фантазіям про роботу українських правоохоронців реаліям, у яких злочини розкривають не супермени-інтелектуали.

Вибити зізнання з невинного – звична практика, правосуддя – справа тих, хто ще не остаточно втратив совість, хоч має власні, не завжди тотожні записаним у Біблії, уявлення про мораль. Проте слідча Зоя Василевська та начальник карного розшуку Сергій Сокольський можуть порушити і порушують різні писані правила. Скажімо, Зоя не бачить криміналу в тому, аби піднятися кар’єрними сходами через секс із начальством. Сокольський готовий підробити докази, аби витягнути з халепи людину, котру не вважає зовсім пропащою, аби згодом використати її для користі справи, розкиваючи значиміші злочини. Але жоден із них не зрадить, не підтасує карти і не стане на бік мафіозних ватажків. Тому, відчувши – молодих та ранніх краще прикрити й вивести з-під удару, бо все одно користі від мертвої кримінальної «мішені» більше, ніж від живої, вони починають складну багатоходову комбінацію.

Недолік пропонованого роману – відсутність лінійної оповіді. Автор постійно переключає увагу на інше, чим відволікає й нарешті за героями набридає стежити. Вони пересиають бути головними, як і втрачає первинність центральний сюжет.

Хоча цей прийом характерний для більшості попередніх творів Ковалевського. Якщо хочете – його письменницька візитна картка. Володіючи великим масивом інформації, автор усякий раз прагне втиснути в обсяг однієї книги масу побіжного, необов’язкового саме для цієї історії матеріалу. Мета зрозуміла: раз по раз пропонувати читачам не окремий сюжет, а по можливості масштабне полотно. Де широкими мазками, періодично заглиблюючись у минуле країни та персонажів, показуються звичаї правоохоронної системи, кримінального світу й частково – світу великої політики. Яка, звичайно, об`єднує всі системи та є одним великим криміналізованим середовищем.

Не кажу, що цього нема. Навпаки – Україна нині нагадує Італію 1970-1980-х років. Принаймні, таку, якою її можна побачити в італійських романах та фільмах тих часів. Мова, наприклад, про перекладені свого часу українською твори Леонардо Шаша («Кожному своє», «Сова прилітає вдень») чи багато разів показані фільми Даміано Даміані («Зізнання комісара поліції прокурору республіки», «Спрут»). А регіони, наближені до російського кордону, взагалі виглядають подібними до Сицилії – такої, як ми уявляємо собі батьківщину італійської мафії з масової культури. Спільне: корупція згори донизу, безсилля правоохоронці, безсмертя мафії, гучні вбивства без перспективи розкриття, правосуддя для обраних. Але суспільному песимізму все ж варто щось протиставити.

Герої Олександра Ковалевського не кидають виклик гнилій Системі. Вони пристосовуються до діючої. Звідси – придумані та втілені ними схеми, котрі дозволяють не виходити за рамки дозволеного. Що підкреслює їхню буденність, натомість молода команда, яку відмазує Сокольський діє значно вигадливіше. Виклик є саме в їхній спробі натягнути віртуальний синдикат кілерів. Тим вони й цікавіші.

Оцінка****

 Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                 

*  Жодної надії;                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                 

***** Так тримати!                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.