Re: цензії

Написавши продовження роману «Бот», котрий представляли як перший український технотрилер, Максим (Макс) Кідрук довів тим, кому це цікаво, відразу кілька речей.

По-перше, лягати кістьми і перетворювати себе на пляцок, влаштовуючи нон-стоп тури по всій Україні економічно невигідно, бо автор у такий спосіб не нарощує тиражі, а лише допомагає видавцеві продати зазначені у вихідних даних 5 тисяч примірників. Аби було інакше, стартовий тираж кожного наступного твору Кідрука лише зростав би. Але натомість письменник має те, про що мріють його колеги, старші й молодші: власну нішу. Яку заповнює він один і де не матиме найближчим часом конкурентів, як не прикро це визнавати. Макс Кідрук завдяки публічності та активності сьогодні – один з найреалізованіших українських прозаїків.

Хоча не мати конкурентів на своєму полі небезпечно. Адже нема на фоні кого вдосконалюватися. Проте повторюся: набагато краще мати свого читача, котрий чекає, зокрема, продовження «Бота», аніж декларувати писання «для всіх» - і не знати, хто тебе читає, крім студентів, якщо ти викладаєш, наприклад, у Прикарпатському чи інших університетах. Макс Кідрук один із перших українських авторів жанрової літератури, котрий знає сотні фанатів на обличчя, ім`я й завжди тисне вдячні руки.

По-друге, Кідрук єдиний, для кого великий і жахливий американський колега Стівен Кінг є не об’єктом натхнення чи поклоніння, а прикладом реального наслідування творчій манері. Свого часу автор цих рядків намагався бавитися в те ж саме, проте здувся. Автор книжкової франшизи «Бот» переймає не зміст, а форму, яку «король жахів» застосовував від першого роману «Керрі» до, якщо не зраджує пам’ять, «Відчаю» («Desperation», 1996 рік, у російській версії – «Безнадёга»). Якщо коротко, метод полягає у відтворенні коротких рефлексій головних героїв, котрі вриваються в авторську оповідь у будь-який момент, ніби виходячи з-під контролю. У тексті ці фрази зажди виділяються курсивом:

«Запитання градом стукотіли в голові, але приглушеним монотонним тлом до них звучала фраза Лаури.

(… цю війну ти не зупиниш, Тимуре, а це ти здатен зупинити …)

Зрештою, одного разу їм удалося».

Причому форма оповіді не копіюється, а здебільшого адаптується до потреб та оповідацької манери самого автора. Бачити перед очима зразки успішної літератури і робити те саме – гріх лише в Україні, а отже Макс Кідрук – грішник. Проте є в цьому негаразд: почавши Шлях Кінга, ним треба йти не лише спираючись на форму. Майстер славний найперше своїм умінням створювати напругу, підвішувати епізоди, нагнітати атмосферу, і ще не ясно, хто більший спец із саспенсу – Стівен Кінг чи Альфред Гічкок.

«Ботові-2», як і його попереднику, бракує подібної напруги. Хоча пропонована історія має всі складові для того, аби лоскотати нерви не гірше за кінгову «Зону покриття» чи «Парк юрського періоду» Майкла Крайтона – ще одного джерела натхнення українського автора. За сюжетом, київський програміст Тимур Коршак, один із небагатьох, хто вижив у сутичці з чудовиськами-ботами, часом бачить уві сні кошмари – його переслідують сині потвори, наділені штучним інтелектом. Незабаром стає відомо: Еквадор, країну в Південній Америці, охопила дивна епідемія. Люди божеволіють, збиваються в зграї, нападають на собі подібних, і описані картини жахіть нагадують аналогічні сцени у «Зоні покриття» або з серіалу «Штамм». Друзі з минулого, інші, хто вижив – психіатр Лаура Дюпре та колишній спецназівець, а нині – священик Ріно Хедхантер дізнаються: перетворені монстри вигукують Тимурове ім’я. Значить, вони полюють за ним – бо лише в нього «кощієва смерть». Тобто, тільки Тимур здатен їх знищити. Отже, треба знищити його. Склавши два і два, українець вирушає до Південної Америки рятувати світ.

Далі починається суцільний екшен із незначними передишками. Особливо варто звернути увагу на епізоди в самому Гуаякілі, столиці Еквадору, коли Тимур та його команда тікають від зомбованих істот. Проте, к говорилося вище, більшість екшен-сцен – розповідні: побачили, втекли, розвернулися, забігли, залізли, стрибнули. Ідеально накладається на комп’ютерну іграшку, читається теж із цікавістю – та водночас думку «втечуть – не втечуть» постійно замінює «врятуються через три сторінки». Звичайно, це середина історії, розвиток дії, до кульмінації ще далеко, герої мають вибратися з проблем, аби потім заробити нові. Але тривожного очікування перед вдалим порятунком ніхто для жанрової літератури не скасовував.

Один із небагатьох прикладів, коли такий прийом застосовується – раптове падіння Лаури в яму (стор. 402), після чого оповідь переключається, й читач до стор. 408 ламає голову, що з жінкою сталося й чи жива вона. Хоча правильніше було потримати інтригу бодай десять-п´ятнадцять сторінок.

Інший хід, навіяний Кінгом – погляд на події очима сили Зла, назване в романі без зайвих вивертів: Воно. Але тут алюзії не з однойменним твором короля жахів, а з іншим, на мою думку, не надто вдалим через кульгання лінійності оповіді: «Ловець снів». Зло, яке заволодіває тілами й душами героїв, так само безіменне і так само оцінює все, що відбувається, ніби поглядом суб’єктивної камери.

«Бот: Гуаякільський парадокс» уже отримав схвальний відгук. Погодитися з такою реакцією на прочитане можна, аби не одна доволі прикра обставина. надто швидко, якось так буденно, без належних у подібних випадках елементів шоу, Тимур Коршак розгадав причину масового здичавіння людей, знайшов спосіб ліквідувати її та переміг психоістоту, яка заволодівала чужою свідомістю. Довелося перечитати фінальні сторінки, аби переконатися: так, це все, можливість зробити розв’язку яскравішою та видовищнішою, ніж вона є, в якісь момент було втрачено.

Попри ці зауваження, пропонована книга – явище позитивне, навіть знакове. Макс Кідрук не боїться жанрової літератури та реакції снобів на свої спроби. Лишається зробити наступний крок: аби жанрова стала ще й повноцінно масовою, у плані тиражів. Бо книга на це заточена.

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику