Кримінальне чтиво

…І прийде хаос

Йов Гора. «Laokoon» - Київ, «Crush Test Books», 2015 – 191 с.

Жанр: претензія на містичний трилер

 

«Майкі піднявся й гукнув хлопця в червоному: «Скажіть, це правда, що трус не грає у хокей?» - цей пасаж урвав мій читацький терпець. Бо зазвичай ніколи й нікому не намагаюся робити зауважень щодо мови. Хоча б тому, що сам не фаховий мовник, закінчив російську школу й раз по раз вислуховую від академічних мовців претензії в форматі «українською так не говорять».

Але якщо в першій книзі українського автора, чиї амбіції, судячи з тексту, сягають далеко за хмари, вживається слово «трус» не як буквально відтворена назва російської радянської пісні «Трус не играет в хокей» (1971 рік, слова Олександри Пахмутової, виконавець – Вадим Мулерман), а як адаптований до українського переспів… У таких випадках герой Фрунзіка Мкртчана з фільму «Міміно» каже: «Я буду очень плохо подумать».

Бо в українській мові, особливо – якщо нею пишеться твір, який має елементи детективу, слово « трус » є синонімом слову « обшук ». Та аж ніяк не « боягуз » чи бодай « слабак ». Судячи з вихідних даних, поява твору «Laokoon» на світ та його шлях до читача супроводжується продюсером, а дизайну обкладинки приділило увагу аж троє людей. Натомість коректор і редактор тут навіть не вказані як волонтери – їх нема. Бо автор, котрий взяв для дебютного твору псевдонім Йов Гора, переконаний: авторська редакція наше все, і він грамотний без того.

Чому почав огляд привабливої, попри все, книги «Laokoon» саме з цього? Бо ставлення до власного тексту визначає ставлення автора до читачів. Звичайно, важливо придумати (а Йов Гора обіцяє книгу другу, а далі, може, й третю, потенціалу, чесне слово, вистачає), сісти, написати, видати й поширити. До того ж нестандартні для України маркетингові ходи наочні, і вони працюють. Проект «Laokoon» має – попри відсутність коректора, редактора й стиліста – власний сайт, окреме представництво в Facebook, VK, Instagram тощо, і, що не менш цікаво, власних «ботів». Їхні відгуки сприяли успішній реалізації першого тиражу, хай невеличкого, зате – на цільову аудиторію та фан-клуби, частина їх вміщена замість передмови.

Тут ми дізнаємося, що під псевдонімом Йов Гора ховається Федір Крикун, і чеснота його роману – наявність сюжету, до того ж «ні фіга собі сюжету», а не «безмежного потоку хворої свідомості, яких в сучукрліті багато». Будучи постійним читачем згаданого «сучукрліту» визнаю – сюжет у більшості прозових творів справді відсутній, зводиться до рефлексій та опису внутрішнього світу себе, коханого, талановитого й невизнаного. Але варто нагадати і самому Йов Горі, і його щирим прихильникам: сцени насильства та сексу, які потім перетікають у нове насильство, насправді не означають якості сюжету. А за великим рахунком – не свідчать про його наявність.

На прикладі роману «Laokoon» маємо варту поваги спробу зробити «не так, як усі, а так, як треба». Проте фраза: «А точно не переклад? Точно-точно?» підкреслює авторські пріоритети: зробити круто .

Будучи переконаним західником, я орієнтуюся лише на європейські та американські зразки масової культури. Та разом із тим маю розуміння: крутизна сама по собі нічого не варта, якщо пропонована історія – лише мозаїка. Бачимо безліч цитат і запозичень, передусім із жорстких американських серіалів. Але все це, на жаль, виглядає самодостатнім так само, як таврований «потік хворої свідомості». Для зразків жанрової літератури характерне не нагромадження ліній, котрі зв’язані між собою досить умовно, а часом – не зв`язані взагалі. Успіх твору, зокрема, трилеру – прописаність усіх без винятку сюжетних ліній, побудова лінійної горизонталі з логічними вертикальними відгалуженнями.

Тобто, «Laokoon» із претензією на небачений в Україні містичний трилер міг би відбутися в повній мірі, аби Йов Гора писав не те, що хочеться, і не так, як хочеться. Цей підхід – прерогатива ненависних йому зразків «безмежного потоку хворої свідомості». Лише апологети авторської, модерної літератури, творів для вузького кола втаємничених, мають право писати, як хочуть. Жанрова література вимагає чіткого дотримання правил. Тут слід робити, як треба.

У одному з відгуків чується апеляція до детективів норвежця Ю Несбьо. Але його 800-сторінковий «Леопард», краще з написаного ним і, як на мене, неподолана вершина сучасного європейського детективу взагалі – не лише натуралістичні описи вбивств, що чергуються із епізодами занурення Гарі Голе в алкогольно-наркотичний дурман. Там немає зайвого розділу, зайвого абзацу, зайвого речення. Логіка оповіді всюди залізна, сюжет не стрибає, всі персонажі запам`ятовуються, а мотивація злочинів – беззаперечна. Тож варто усвідомити: «наслідувати» не означає «могти», тут треба вчитися.

Хоча спершу «Laokoon» справді не розчаровує, навіть напрошується на щедрі аванси. Під час передвиборчого мітингу на Співочому полі люди практично в режимі реального часу стають свідками ритуального убивства. Київ заляканий, а вбивства тривають. Починається розслідування, і сліди приводять до Катерини, власниці приватної галереї, в якої непроста, навіть трагічна особиста доля. Вона хоч не хоч, а мусить самотужки розбиратися, хто і чому втягнув її в халепу. Тим більше, кожне наступне вбивство в неї, наближеної до мистецтва людини, викликають інакші, ніж у правоохоронців, асоціації. Убивця – художник, наділений своєрідною збоченою творчою уявою. Розгадати послання – вийти на його слід.

Як водиться, паралельно бачимо дії самого М`ясника. Ближче до фіналу красуня неодмінно потрапить у полон до чудовиська. Звісно, маніяк виявиться виконавцем волі такого собі Майстра – керівника секти чи сатаністів, чи чогось подібного, і частина перша звершується зібранням адептів темних сил. Вони готують Україну та світ до занурення в хаос.

Та вирізнити цю сюжетну лінії стало можливе завдяки ретельному читання й не менш ретельному перечитуванню. Повертався до початку, бо періодично губив прчинно-наслідкові зв’язки всіх подій. Як зазначалося вище, лінійність сюжету псує хаотичне нагромадження дійових осіб, котрі зринають невідомо, звідки, зникають із оповіді в нікуди, мають один із одним незрозумілі стосунки, і взагалі – принципово не персоніфіковані.

Хай би М`ясник лишався таким. Маніяку за статусом належить мати подібне самовизначення. Але – Інвестор, Майстер, Радник, Той, Хто Надсилає Чорні Конверти (майже Той, Що Греблі Рве, алюзія до Лесі Українки?): хто всі ці люди? Не кажучи вже про полковника, мера, а також – Авосяна, Плоцького, Тобермана і Шпицького, котрих треба терміново зібрати десь за містом для мозкового штурму. Вони, до речі, не збираються і ніде більше, крім початку, не згадуються.

Як і безліч інших статистів, що нівелює їхню важливість як для другорядних дійових осіб, так і для сюжету загалом. Якщо в заточеному на драматургію творі, наприклад, сценарії, згадуються прізвища чи прізвиська, їхні носії мусять мати якесь значення для оповіді. Й рухати сюжет, навіть не будучи його активними учасниками. Наприклад, знаменитий перелік Галкін, Малкін, Палкін Чалкін і Залкінд у «Дванадцяти стільцях» Ільфа й Петрова. Або товариші Бураченков і Хачік`янц, чия невидима присутність є окрасою «Рози Кнукельбаум» Юрія Винничука.

Сказане вище зовсім не нівелює зусилля Йов Гори та невеличкої команди, котра створила літературно-митецький проект «Laokoon». Українській жанровій літературі не вистачає не лише амбіцій, а й реальний бійців, котрі мають нахабство втілювати їх у життя. Навряд чи будуть зроблені якісь висновки, бо жанрову літературу в нашій країні досі вперто вважають авторською. Тому й результат здебільшого такий, який мають апологети «потоку свідомості». Тим не менше, зичимо Йов Горі успіхів. І більшої поваги до читача, інакше можна отримати « трус мозку ».

 Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:            

*  Жодної надії;              

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;            

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;            

**** Хочеться краще, але загалом поживно;            

***** Так тримати!            

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.           

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.            

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику   

Оцінка**(+)



Додаткові матеріали

Кошмар у Південній Америці
Кримінальне потойбіччя
Імперія впала, хай живе сищик!
Їх поміняли місцями
Зниклий пеніс, зомбі на фронті та інші справи найкращого сищика
Подвиг розвідника
Топ-5. Кращі гостросюжетні романи-2014. Авторський рейтинг
Іноземне чтиво`2014: українською менше
Хто підставив польського шляхтича?
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

23.08.2019|14:33
Виходить друком книжка оповідань, написаних Олегом Сенцовим в ув’язненні
22.08.2019|16:22
Книгу про карпатську магію презентують на Львівському форумі видавців
22.08.2019|14:21
Українські митці «зазвучать» у трьох містах Швейцарії
22.08.2019|13:36
Зірка української журналістики Олег Вергеліс потребує нашої підтримки
22.08.2019|13:10
Літературний Кураж Базар: Jamala, Карпа та книжки 50-ти видавництв
21.08.2019|11:04
Український ПЕН та Києво-Могилянська Бізнес-Школа запрошують на церемонію нагородження лауреата Премії ім. В. Стуса
20.08.2019|18:08
У видавництві «Абабагаламага» побачила світ книга поезій Василя Голобородька «Яблуко добрих вістей»
20.08.2019|18:05
«Еспресо. Вибір читачів 2019» назвала фіналістів премії
20.08.2019|14:57
«Химерні паралелі»: концерт камерної музики у Чернівцях
20.08.2019|14:51
У Вінниці оштрафовано підприємицю, яка без дозвільних документів продавала книжки країни-агресора


Партнери