Жанр: про шпигунів

Перша світова війна та чисельні революції, глобальні й локальні, котрі відбулися під час військового конфлікту на європейському континенті, вибили грунт з-під ніг усіх без перебільшення людей. Ігнорувати велику війну не зміг ніхто. Чоловіки й жінки лише поділилися на активних та пасивних її учасників. Виживали обидві групи, гинули так само всі, без розбору й селекції.

Тож не дивно, що вчорашній грабіжник тепер міг стати державним діячем. Митець - взяти гвинтівку й почухрати на фронт. Аристократи деградували, дегенерати підвищували соціальний статус.  Ось і комісар львівської кримінальної поліції Адам Вістович уже не ловить вбивць та ґвалтівників. Тепер його вміння прямо чи непрямо використовує австрійська контррозвідка.

Пропонуються дві нові повісті з циклу про пригоди Вістовича. «Небо над Віднем», попри дещо фантастичний на позір сюжет та неодмінний для детективних історій Коломійчука елементів містики, не просто відкриває книгу – виглядає більш виграшною з двох. «Остання справа комісара Вістовича» необов’язкова сама по собі. Бо автором анонсовані нові серії, а отже, ця справа далеко не остання. До того ж сприймається дещо прохідною на фоні масштабності попереднього твору.

Хоча в «Небі над Віднем» сам головний герой присутній рівно в третині роману. Він шукає діамант, заради викрадення якого злодій пішов на вбивство. Роль сищика в цьому випадку зводиться до того, що він переважно пливе за течією. І не так комбінує, співставляючи факти й відкидаючи версії, як рухається «за приладами», опиняючись у потрібний час там, де треба, й роблячи, що мусить.

Паралельно бачимо спробу групи емігрантів потай залишити Львів на борту аеростату, й ситуація нагадала бестселер британця Кена Фолетта «Ніч над водою». Там строката публіка теж мандрувала в череві аеростату, щоправда – перетинаючи океан перед самим початком Другої світової, 1939-го року. Серед пасажирів, само собою, виявився авантюрист, котрий так само щось цінне викрав, і його теж викривають на борту.

Нарешті, третя лінія – група змовників невизначеного походження пробирається потай до місця, де літальний апарат сяде. Як авторові вдасться звести все докупи, краще читати самим. Але маємо не детектив у автентичному вигляді, а більше все ж таки шпигунську історію. Бо навіть розслідування Вістовича – під прицілом контррозвідки.

Якщо «Небо над Віднем» є, не дивлячись на невеликий обсяг, усе ж масштабним та досить об`ємним полотном, на якому скупими мазками показані звичаї, погляди й пріоритети наляканих великою війною європейців, то «Остання справа комісара Вістовича» може бути цінна чи не першими в українській белетристиці спробами показати Львів того періоду, коли на вулицях велися бої між українцями та поляками, ще й під пильною увагою залишків австрійської розвідки й трошки – росіян.

Вістовичу треба знайти агента австрійського уряду Леона Гофмана, точніше – важливі для політиків папери. Тримав зв`язок регулярно, потім раптово зник, і емігрантові Вістовичу пропонують згадати навички пошуковця. Перша асоціація – із давнім шпигунським романом болгарина Богомила Райнова «Велика Нудьга». Там агент болгарської розвідки вирушає до Стокгольма, аби знайти зниклого колегу, який перестав давати про себе чути. Хто пам’ятає цей твір, для того не буде великою складністю вирішити задачку раніше за комісара Вістовича. Хіба автор запропонує в фіналі справді оригінальну розв’язку, демонструючи: комісар не лише діє, а й думає.

Після прочитання складається враження: маємо справді проміжні твори великого циклу, і далі читачеві пропонуватимуть оригінальніші ситуації. Заразом занурюючи в європейські реалії сторічної давнини: з предметом, за який взявся, Богдан Коломійчук очевидно знайомий.

Оцінка****