Жанри: військові пригоди

Назвати пропоновану книгу новою можна лише умовно. Швидше – оновлена: вперше роман «Чорноморець, матінко» побачив світ аж дванадцять років тому у волинському видавництві «Терен». Тепер до перевидання приросла друга частина – «Заступниця», котра лише підкреслює цінність книги. Вона в тому, що Андрій Криштальський відтоді й дотепер став єдиним автором, котрий написав про УПА в жанрі, який прийнято називати розважальним.

Дилогію про пригоди повстанця – супермена на псевдо Чорноморець можна вважати кращим зразком актуальної історико-пригодницької прози, аби подібних книг з`явилося хоча б зо три за згаданий період. Звісно, варто згадати виданий майже одночасно з «Чорноморцем…» роман Олександра Вільчинського «Останній герой», в рукописі удостоєний Гран-прі «Коронації слова». Цього року маємо збірник оповідань на згадану тему «Лісові хлопці», в якому максимально наближені до жанрової прози «Яма» Тетяни Марченко (трилер) та «Останній бункер» Дмитра Єльникова (фантастика). Нарешті, п`ять років тому у малотиражній кількості вийшли «Переможців не судять» Олександра Єсаулова. Проте в порівнянні з книгами про козаків-запорожців, гетьманів та характерників чотири художні твори про УПА за дванадцять років – менше, ніж мізер. Сміливо можна твердити: шаровари забили однострої.

Крім того, «Останній герой» не конкурент «Чорноморцю…», а опонент. Адже Вільчинський навіть у невеличкому творі грішить не лише претензією на закриття теми, а й замахом на «великий роман». У цьому плані названий роман Єсаулова значно простіший і з мінімальними претензіями, проте автор підкреслено базується на певних історичних документах, час від часу нагадуючи – все це правда, читачу. Тоді як Криштальський, у післямові згадавши про існування в свого героя прототипу, не зрікається обраного жанру і не соромиться того, що прагне захопити, читай – розважити читача.

Дилогія переносить нас у повоєнний час, коли НКВС розробляє низку операцій та провокацій задля остаточного придушення українського збройного опору на Волині. Тут Криштальський робить перший ризикований крок – наголошує, що опір, в принципі, не так уже й проти поступово згорнутися. Тож повстанський рух показано неоднорідним. Його послаблюють не так операції російських радянських спецслужб, як внутрішні чвари. Пошуки зради й зрадників переймають, доводять до сказу й часом позбавляють здорового глузду командирів Грома й Лисицю, навіть стравлюючи між собою. А Комар стає на шлях зради, розмірковуючи при цьому про особистість Іуди. Селяни змушені озиратися один на одного, що не сприяє заданим установкам на конспірацію.

У таку несприятливу для ефективної боротьби з окупантом атмосферу потрапляє Санько – Чорноморець. Його образ – удача автора, бо свідомо ламає українські традиції створення героя, наближаючи до західних зразків. У Чорноморці вживаються Джеймс Бонд і Семюель Спейд.

Перший – герой циклу романів британця Яна Флемінга, володіє всіма видами зброї, водить будь-який транспортний засіб, укладає жінок до ліжок самим фактом своєї присутності поруч та заледве не ловить кулі зубами. Саме подібною сценою відривається роман: Чорноморець у двобої вбиває російського диверсанта, і ми дізнаємося – сам повстанець пройшов курс спеціальної підготовки в… німецькому вишкільному таборі. Аби, опанувавши зброю ворога, бити його успішно.

Від Сема Спейда, героя «Мальтійського сокола» Дешіла Хеммета, наш супермен успадкував здоровий пофігізм і цікавість дослідника людських істот. Пояснюючи свою методу, Спейд порівнює себе з гайковим ключем, котрий навмисне кидають на шестерні налагодженого механізму. Порушивши звичний хід роботи, гайковий ключ псує все, створюючи механізму проблему. Те саме робить Чорноморець: воскреснувши з мертвих, він з`являється у волинських лісах, і повстанці не знають, чого від нього чекати. Дехто навіть обговорює можливість прибрати його подалі від гріха. Бо заважає, надто вже непередбачуваний.

Перша частина оповідає про лавірування Чорноморця між своїми та ворогами, що призводить до втрат з обох боків саме через тотальну недовіру повстанських осередків один до одного. Друга частина більш розгорнуто подає долю Надійки, яка в першій частині визначалася зі своїми почуттями до Санька й тепер визначилась, але доля розлучила з коханим. Паралельно розвивається історія полювання за давньою іконою – оберегом та одночасної ліквідації зрадників та перевертнів. Фінал суто американський, кіношний, візуалізований: Чорноморець у образі радянського вертухая їде з етапом на Північ, аби врятувати засуджену Надійку. І, як ми розуміємо, інших ув`язнених українців.

Окремої уваги потребує стиль: скупі мазки, рвані інтонації, динаміка і ефект кліпового монтажу пропонує такий формат пригодницького роману в історичних декораціях, яких нині найбільш затребуваний сучасними читачами. Сучасна манера оповіді лише позбавляє тему визвольних змагань пафосу, характерному для передовиць «бойових листків» та мітингів з нагоди Дня Українського козацтва. Тим і приваблює.

Оцінка*****

 Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                 

*  Жодної надії;                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                 

***** Так тримати!                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.