Хтось обурювався цим текстом, комусь це навпаки подобалося. Утім, найголовніше - «Хутір розбещених душ» нікого не залишив байдужим.

Місяць тому сестри Чернінькі презентували дві нові свої роботи - роман «Вілла «Райські пташки» та поетичну збірку «Колись давно, як ще дерева говорили». Про це - у розмові із Оленою та Юлією.

За рік ви презентували одразу три книжки. Два романи - «Хутір Розбещених Душ» і «Вілла  «Райські пташки» та збірку поезії - «Колись давно, як ще дерева говорили». Досить несподівана і серйозна заявка як для української літератури. Це такий продуманий маркетинговий хід, щоб підвищити продажі ваших книжок, чи збіг обставин?

Продуманих маркетингових ходів у нас немає. Усе що робимо - робимо від душі та від серця. Але те, що цього річ в нас вийшло три книги - це нас дуже тішить. І у подальшому плануємо не зменшувати обертів. Бо написання текстів для нас - це задоволення. А ми,  як і усі жінки, любимо отримувати задоволення.

Коли ти щось робиш з любов´ю, то результат безперечно знаходить безліч однодумців. Ми одержуємо багато листів від абсолютно різних людей. Нас знаходять у соціальних мережах,або пишуть у видавництво. Переважно це подяки, що, безперечно, нас дуже радує. 

Ви одразу дебютували прозою великої форми - романом. Чи писали ви раніше, наприклад, оповідання, повісті? Чому все розпочалося із роману?

Ще з дитинства обожнювали вигадувати казочки та переповідати батькам і друзям. Потім, коли пішли до школи - написання творів з літератури - стало справжнім святом та віддушиною. А пізніше почали писати романи від руки. Світ, що вигадували на папері - був для нас подорожжю у інший власний вимір.

Один із літературних критиків після прочитання вашого роману «Хутір Розбещених Душ» назвала вас «принцесами трешу». Як ви себе почуваєте у цьому статусі? І чи мрієте стати королевами українського трешу?

Ми себе так не називали та й нічого спільного у своїх творах із трешом не помічаємо. Але який хороший солдат не планує бути генералом? J

Щойно з´явилася поетична збірка «Колись давно, як ще дерева говорили». Знаний літературний критик Олег Соловей, який написав передмову до цієї книжки, охарактеризував вашу поезію як «ліризована епіка», поставивши її у один ряд із поезією Гулака-Артемовського, Руданського, Гребінки. Скажіть, що для вас ближче - проза чи поезія? Чи може поетична проза?

Для нас ближче проза. Бо вірші - це стан душі. Це своєрідний крик, який у певний час виливається на папір у римовані рядки.

Я знаю, що ви, окрім літературної творчості, ще займаєтеся співом. У якому ще статусі ми можемо побачити найближчим часом сестер Черніньких? Не плануєте записати пісні на вашу поезію у власному виконанні.

Плануємо. Але усе ще попереду, бо катастрофічно бракує часу. Останнім часом захопились відеозйомкою. Сподіваємося, що у цьому напрямку скоро зробимо щось дуже цікаве. А щодо пісень - плануємо записати кілька композицій у власному виконанні на власні тексти.

Олено, Ви професійно займається фотографією. Це допомагає писати прозу? Бо фотомайстер це - перш за все психолог. 

Так, дуже допомагає. Я спілкуюся постійно з великою кількістю людей. Часто необхідно «налаштувати» модель на певний лад, підібрати потрібний образ та вималювати його на світлині. Тут без «внутрішнього» психолога не обійтись. Отже, знайомлюсь з людиною, вивчаю її, та згодом розумію, які потрібно підбирати ключики. Це майже, як психологічний розтин :) ... і для літератури такий досвід - це справжня знахідка. 

Як вам живеться під одним спільним брендом - сестер Черніньких? Ви готові конкурувати із брендом братів Капранових?)

Яка може бути конкуренція між хорошими людьми? Адже саме головне у світі - це любов та чистота помислів. І коли вони присутні в нашому житті, то такі поняття, я конкуренція (навіть здорова) - відсікаються як непотріб)))

Скажіть, а вам не заважає сексуальність? Як думаєте, люди адекватно сприймають вашу творчість чи вас як персонажів літпроцесу?

Все залежить від ситуації. Часом допомагає, а часом - заважає. Адекватно сприймають -  адекватні люди, а неадекватні - пишуть якусь «дурню» та чомусь переважно під псевдо.