На сто­рін­ках ро­ма­ну сес­три про­по­ну­ють чи­та­че­ві не­по­міт­но за­зир­ну­ти у квар­тир­ки до городян різ­них про­шар­ків сус­піль­ства, а та­кож по­ба­чи­ти ін­ший – па­ра­лель­ний світ… «До­ли­ну» віч­но­го ка­ят­тя та за­бут­тя.

Ста­ра, як світ, бо­роть­ба доб­ра зі злом на сто­рін­ках  цьо­го ро­ма­ну виг­ля­дає де­що інак­ше,  ніж у за­галь­но­виз­на­них дог­ма­тах. Усі ге­рої – це так зва­ні «об­ра­зи епо­хи»,  які по чер­зі потрап­ля­ють у па­ра­лель­ний світ (сю­жет кни­ги роз­гор­та­єть­ся па­ра­лель­но у двох ви­мі­рах). Там во­ни у вель­ми жор­сто­ко­му по­дан­ні роз­пла­чу­ють­сяза свої грі­хи, за на­силь­ства та злочи­ни, за згань­бле­ну та вже дав­но за­губ­ле­ну честь.

Один із го­лов­них ге­ро­їв «Ху­то­ра  Роз­бе­ще­них Душ»  – уче­ний-ди­вак Ме­фо­дій, що від­най­шов шлях до по­той­біч­но­го сві­ту. На чи­та­ча він справ­ляє дво­я­ке вра­жен­ня, з од­но­го бо­ку – симпа­тія за чис­ті на­мі­ри, а з ін­шо­го – за­суд­жен­ня  та ос­трах за неп­ри­ми­ри­мі ме­то­ди бо­роть­би з, як він вва­жає, «по­ган­ню», що сма­рує та зас­мер­джує не­ви­му­ше­но прек­рас­не міс­то Л. У ро­ма­ні Ме­фо­дій ви­ко­нує роль по­ром­щи­ка, і пе­ре­во­зить у по­той­біч­чя, на­че су­час­ний Ха­рон, усіх, ко­му са­мо­туж­ки ви­но­сить свій страш­ний ви­рок.

Олена Чернінька, Юлія Чернінька. Моя остання надія, або Хутір розбещених душ. - Львів: ЛА «Піраміда». 2010. - 228 с.