В українському контексті експериментальна поезія перебуває на читацькій периферії. Кожна зі спроб налагодження діалогу з автором-нетрадиціоналістом стикається зі світоглядною дилемою, адже візуальне сприйняття тамує увагу першочергово не на глибині — формальній традиції висловлення. З іншого боку, якщо поезія потребує більш пильної уваги, зокрема інтелектуального та життєвого досвіду, на противагу емоційним утіхам чи споживацькому пізнанню, виявиться істотним не живий доторк до неї — відсторонення, зосібна через те що в полі зору не силабо-тоніка з її метафоричною наснагою (не дай Боже, інтимною...). Тоді як експериментальна лірика також є мистецтвом Слова; на сьогодні вона має не менш знакові здобутки та поодинокі зразки осмислення. Отож відгороджувати її раз-у-раз згадуваним Іваном Величковським, «одним із найяскравіших барокових поетів» (Петро Білоус), не варто.

Серед спроб «розширити до універсалізму традиційний поетичний арсенал класичної форми сонета» вирізняється збірка «Соне́трі» Віктора Мельника. «Формальна ідея, покладена в основу видання, належить французькому поету Ремону Кено, який втілив її 1961 року в книжці «Cent mille milliards de poèmes» («Сто тисяч мільярдів віршів»)». Вона є індивідуально-яскравішою тим, що переосмислення чужої ідеї на ґрунті національному віддзеркалює світогляд сьогодення — колажний, фраґментарний, розхристаний та обмежений, однак сформований невипадково. Мінливе й динамічне життя спонукає проростати до особистих асоціативних образів, що ведуть до близьких сенсів. Комбінаційна гра зі Словом є ненав’язливою алюзією на пошук себе в нестабільному світі, коли свідомість задля вбереження відтинає навіть важливе. Тому автор зосереджується не на власних запитаннях і відповідях, натомість дозволяє читачеві почуватися незалежним у своєму просторі. Навіть якщо той не прочинить завісу глибинного інтелектуального бекґраунду. Принаймні цей бекґраунд наявний, і Віктор Мельник частково прокоментував приховані алюзії та цитати. Але «білими плямами» таки заінтригував...

У збірці сонетів небагато, однак, якщо довіряти авторові, її змістове наснаження допускає максимум 11 112 006 825 558 016 (за формулюванням Кено, трохи більше «одинадцяти мільйонів мільярдів») варіацій. Я б уможливлювала насамперед не взаємодію рядків, а їх окремішнє прочитання. Кожна нитка «Соне́трів» уже є тим Образом Слова, що спонукає до читацької співтворчості. Можна висмикувати по рядкові та окреслювати власну траєкторію осягнення. 

Спробуймо: «Там — согрішили, тут — гріхи замолять», «Зайдеться серце тим, що не збулося», «Прокинутися — вийти з-за куліс», «То не природа, де не став мангал», «Не стачить сил — признайся: відборовся». 

Зіграймо в бісер: 

Світ розламавсь, як світло об кришталь

Крижини континентів, блудний полюс

Вечірній пляж полощеться в нігролі

Жорствою літер кришиться скрижаль

Або:

Жорствою літер кришиться скрижаль

Крижини континентів, блудний полюс

Світ розламавсь, як світло об кришталь

Вечірній пляж полощеться в нігролі

Ці сонети далеко не є близькими до Максима Рильського чи раннього Павла Тичини, у віршах якого, здавалося б, відбито всі відтінки звуку й кольору; ставити їх у ряд із Петраркою, Шекспіром чи Данте тим більше не годиться. Крім того, в українському просторі немає більш індивідуальної та неординарної спроби «сонетно» омовити думки та почування. При цьому у Віктора Мельника контрасти часом афористичні, із філософськими нотками, тоді як окремі визріли на історичному тлі та під впливом суспільного становища. І всі вони є внутрішньою потребою автора закцентувати на тому чи іншому.

Загалом про своєрідність творчості Віктора Мельника на сьогодні можемо прочитати розбіжні в поглядах відгуки, що беруть початок зі з’яви першої збірки «Просто вірші» (1991). На сьогодні їх уміщено в упорядкованих автором збірниках «Рецепції». Найцікавішим із тих, що читала я, залишається іронічний О. Стусенко. Щодо інших, — когось дратують словесні пошукування, «розіп’яті на тисячах дзеркал», хтось стримано і відсторонено висловлюється щодо нестандартної манери автора. Думаю, варто погодитися, що не кожен здатен продертися крізь густі асоціативні ряди до первинних смислів. 

Бо як читати ці вірші? Спершу не ставити за мету розкрити достеменно невипадкові підтексти. Тільки всього, що читати. А втім, це не є особливо вагомим без усвідомлення, що справжнє Слово не зносить умов та обмежень, на відміну від реалій життя і людства, що опинилося в концтаборі виживання.

...Можливо, дехто залишиться осторонь, обстоюючи заздалегідь сформований передсуд. Тим більше, утилітарний читач висловить не один докір при марудному розрізанні штрих-пунктирних ліній «сонетних нетрів». Мене ж стримує лінь і небажання робити з книжки паперову папугу. 

...Втім, Віктор Мельник дозволяє спраглим зробити вибір. Із цього варто починати.