Re: цензії

Автор детективів разом із приятелькою-бібліотекаркою приїздить із Кременця до Львова в бібліотеку на презентацію власної книжки. Захід задля більшої привабливості називає «Вбивство в бібліотеці». І накаркав: під час представлення спершу гасне світло, потім – знаходять труп літньої жінки. Незабаром у бібліотечному туалеті знайдуть закривавленого чоловіка жертви.

Під підозрою – їхні діти та онуки. Чому? Бо більше ніхто зі сторонніх на презентацію не прийшов. А підозрювати друзів, колег-письменників та бібліотекарів, автор не ризикнув. Хоча грати – так уже до кінця. Міг би заради більшої інтриги по черзі кидати тінь підозри на когось із них.

Як зазначалося раніше, цей твір є прямим продовженням «Відплати» - третього з романів кременчанина Віктора Янкевича. Ідеальний варіант - читати один за одним. Проте в нинішніх умовах, коли новинки анонсуються. Але зі зрозумілих причин не виходять або виходять, проте не доходять до зацікавленого читача, краще брати паузу. У випадку з новинками від Янкевича це зробити навіть треба. Адже романи попри заявку на серію, об`єднану наскрізними персонажами, все ж є певним експериментом.

Як і у «Відплаті», слідство веде бібліотекарка Юлія Левицька. Про яку читач дізнається дещо нове. Вже відомо, що з Херсону вона виїхала через проукраїнську позицію. Та невідомо, що до бібліотеки Юлія служила в органах. Саме звідти, а не з закладу культури, її поперла нетерпима до проукраїнських поглядів влада.

Дана інформація підсилює героїню. Бо робить Юлію Левицьку не аматоркою, а фаховою сищицею. Ще й такою, якій не до шмиги закон. З органів, як відомо, виганяють саме нетерпимих до корупції, що є ознакою носія проукраїнських поглядів. Таким чином стає зрозумілим, як Юлії вдалося розкрити вбивство в бібліотеці за одну ніч.

Далі: у «Відплаті» оповідь ведеться від особи самої Юлії. Тут же естафету переймає письменник Віктор Янкевич, він же – герой твору, та, зрозуміло, не головний. Адже його функція зводиться до споглядання, фіксації подій. На основі яких він і написав книгу, котру пропонує читачам.

Прийом не новий, проте не надто вдячний. Маючи в доробку два блискучих детективи і один доволі прохідний, автор вирішує: цього досить, аби запропонувати читачам уже не так детектив, як гру в детектив. За формою маємо розписаний сценарій ідеальної презентації, коли автор та модератор за домовленістю втягують у забаву присутніх. Причому згадати треба всіх друзів.

Далі підуть цитати: Богдана Коломійчука, знаменитого українського письменника, Анастісію Нікуліну, яка своїм позитивом заряджає, кого завгодно, Яринку Каторж, авторку фентезі, завжди в піднесеному настрої, Богдана Кухту, д`Артаньяна української поезії, Дару Корній, надзвичайну жінку та чудову письменницю. Нарешті – Тетяну Пилипець, директорку бібліотеки, жінку з вишуканим смаком.

Не заперечую, не сперечаюся. Проте вся згадана позитивна компанія в розслідуванні вбивства участі не бере. Господарка ж установи волею автора здебільшого сидить у своєму кабінеті. Чому такого важливого персонажа усунуто з її власної території, не пояснюється. А приватні особи, досить випадкові люди, запросто відтісняють від слідства старшого слідчого Богдана Святого. Гаразд, у компанії, мов рояль із кущів, з`являється коханий Юлі, слідчий Юрій Штука, знайомий по «Відплаті». Але ж він у Львові – на чужій території, тому має доволі обмежені повноваження.

За формою «Вбивство в бібліотеці на Ринку, 9» моделює класичні романи Агати Крісті. Де, як уже зазначалося, вбивають котрогось із членів заможної родини, а єдиний очевидний мотив – спадок. Тут знову повторюся: саме така форма ідеально підходить як до детектива, так і для гри в детектив. Інша річ, «літературна» локалізація в українських книжкових реаліях або не працює, або працює погано.

Спроб ввести майстра українського слова в українську жанрову літературу є чимало. Слід згадати хоча б два романи Олександра Вільчинського «Суто літературне вбивство» та «Шерлок Холмс на Форумі видавців».У такому ж контексті виконаний «Fakir» та інші детективи В`ячеслава Васильченка, де слідство веде професор філології. Зринає в цьому контексті й «Потопельник у рожевих рукавичках» Андрія Котовського- тут у центрі детективного розслідування літературна редакторка, зовсім дивний персонаж для жанру. І саме через нестримну письменницьку егоцентрику є провальними в жанровому плані авантюрний роман «Гроші, Куба та… література» Олега Галетки та містичний трилер «Песиголовець» Сашка Завари.

Отже, нічого поганого в форматі літературного капуснику нема. Аби лиш за всім цим не губився детектив. Який у крайньому з ліку романі Віктора Янкевича виглядає доволі вторинним на фоні свята зустрічі друзів.

Оцінка*** (-)

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.