Жанр: військові пригоди

Група озброєних і небезпечних українців повинна пограбувати маленький комерційний банк. Взяти треба гроші, золото, цінні папери, а ще – скіфське золото, добуте свого часу «чорними археологами». Скарб великий, часу мало. І нюанси. Це – не кримінальна акція, а бойова операція. На завдання йдуть учорашні майданівці, тепер – добровольці. За вікном травень 2014 року, коли Луганськ за крок до російської окупації. Скарб у сейфі – частина грошей, награбованих Януковичем та його посіпаками. Гроші підуть на фінансування армії, яка станом на час дії знаходиться в майже зруйнованому стані. 

«Божевільний рейд» - новий роман Сергія Ухачевського, в чиєму арсеналі є кримінальні та детективні романи. Проте останнім часом від віддає перевагу пригодницькому жанру. Сеттінг обирає на свій розсуд. Хоч історичне тло («Карпатський капкан»), хоч сучасне («Такий шалений рік») – проте завжди, як і в новому романі, є елементи шпигунської історії з неодмінним «двійкарем»: персонажем, котрий грає складну подвійну гру. Часом, як у «Карпатському капкані», разом із героями в якійсь момент починає плутатися читач. Але пан Ухачевський, схоже, робить це свідомо, місцями ігноруючи логіку оповіді. 

Причину можна пояснити конфліктом автора як особистості й обраного ним сегменту – жанрової літератури. Ще перші романи Сергія Ухачевського «Стіна» та «Осінні ілюзії»виглядали зразками не так кримінальних, як соціальних романів, у яких внутрішній авторський голос, а не перебіг подій, є рушієм сюжету. В цих та подальших творах письменнику не вдавалося перевтілюватися, робити своїх героїв різними, в тому числі – вихідцями з різних соціальних та суспільних прошарків. Іноді здається, що це одна й та сама людина, яка дорослішає, набуває досвіду – та не міняє світогляду. А коли мова про «Карпатський капкан» - то полковник Крижень звідти сприймається не інакше, як дід Романа Василишина з «Осінніх ілюзій». А сам Василишин – не хто інший, як майданівець з позивним Оз із «Божевільного рейду». 

Отже, свої рефлексії авторові доводиться вкладати в прокрустове ложе жанрового твору, котрий передбачає постійну дію й калейдоскоп епізодів. Коли оповідь іде в такому темпі, часу для дзену й самокопань не лишається. Ось звідки враження, що автор (як і його герої) говорить на ходу чи бігу. За таких обставин логіка оповіді природно може замінитися емоціями автора. Наслідок: всередині історії втрачаються причинно-наслідкові зв`язки. Якщо за подіями початку ще стежиш – з другої половини перестаєш розуміти, хто кого чому за що як і для чого. 

Наприклад, досвідчений читач розуміє: в групі розвідників-диверсантів, очоленій Озом, неодмінно має бути агент, а то й кілька. Перше, що згадується – радянський військово-пригодницький роман Ігоря Болгарина та Віктора Смирнова «Назад дороги немає». За сюжетом, невеличку групу червоних партизанів відправляють із обозом зброї, призначеної для повстання в концтаборі. Але їх майже відразу беруть в облогу німці. Виявляється, серед партизанів – зрадник. А ще виявляється – обоз неправдивий. Справжній рухається іншим маршрутом, невідомим зраднику. А цей створено з метою виявити агента, котрий точно попроситься в групу. Таким чином, читач розуміє, як партизани обдурили німців і на чому спалився ворожий агент Мітрохін. 

Не скажу, що група в «Божевільному рейді» діє за тією ж самою схемою. Навпаки, там все інакше. Проте російський агент всередині є, Оз не просто підозрює – знає про його існування, лиш треба вирахувати зрадника. І раптом… ворога викрито без жодних пояснень. Читач бачить його серед інших бійців, знає його позивний, симпатизує, як решті – проте ефект від несподіваного зняття маски змазаний. Причина: автору дуже хочеться швидше покінчити з ворогом, не заморочуватися. Адже того – покарання зрадників – вимагає внутрішнє авторське «Я».

Саме тому Сергій Ухачевський, як на мене – спершу громадянин, потім – письменник. У його романах нема носіїв кількох позицій, поглядів, світоглядів. Є запеклі вороги всього живого, в нашому випадку – українського. Та герої, котрі плутаються самі в собі, в своїх переживаннях. Й не розплутують – розрубують хитрі вузли одним ударом гострого клинка. 

Автор свідомий того, що такий підхід спровокує визначити його персонажів картонними, однотипними, одновекторними. Не хоче цього, як усякий творець. Ось чому кожен важливий для автора персонаж рано чи пізно почне нагадувати навіть самому собі подвійного агента. 

У «Божевільному рейді» такий є – і це не Оз. Хто – хай читач дізнається сам. Натомість маскулінного Оза автор наділив зовсім не притаманною подібним людям з заліза манією: він марить полуницями. Навіть на війні, тобто – здебільшого на війні. Іншого стану Оз не визнає. І під час стрімкого читання складається враження: скарби Януковича, всі гроші світу йому не такі важливі, як миска свіжих полуниць. 

Оцінка****

 Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                                 

*  Жодної надії;                                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                                 

***** Так тримати!                                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                             

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.