Кримінальне чтиво

Подвійна місія на Схід

Лора Підгірна. Під чужим прапором. К.:, КМ-БУКС, 2019. – 526 с.

Жанр: шпигунський роман

«Там, у Європі, очікував новин Коновалець, та й тут, у Харбіні, варто було б діяти більш цілеспрямовано та результативно», - так міркує Марко Швед, наскрізний герой уже третьої книги кам`янчанки Лори Підгірної. З двох попередніх авторка зробила висновки, котрі помітить постійний читач. Позитив у тому, що авторка активно пише, розвивається, жваво просуває свої твори й намагається не виринати надовго з інформаційного простору. Принаймні, того, в якому перебуває українське книжкове життя. Та є й дещиця негативу: часом авторка не готова зупинити оповідь в потрібному й логічному місці. Але все по порядку.

Локалізація та бекграунд у новій книзі з певною натяжкою, проте можуть примирити жанрове самовизначення циклу, дане пані Підгірною, з жанром та форматом справжнього вестерну. Саме «вестернами» авторка називає пригоди Марка Шведа. Хоча вестерн у тому вигляді, в якому його звикли бачити не лише поціновувачі, а й противники – історія, яка так чи інакше торкається протистояння хороших та поганих хлопців у боротьбі за незалежність.

Тут мова не про політичну, а про особисту незалежність: не лізь до мене, інакше буде погано.

За майже два століття свого існування вестерном уже не завжди вважають історію про шерифів, найманців-ганфайтерів, мовчазних самотніх мандрівних лицарів і взагалі про американський Дикий Захід. Елементами вестерну нині насичена майже вся жанрова література, передусім бойовики. Загалом локації вестерну із прерій перекочували в великі та малі міста. Для прикладу можна згадати «Спекотне криваве літо» Стівена Гантера, цикл романів Лі Чайльда про Джека Річера, є його елементи в «чорних» французьких романах пера Жана-Патріка Маншетта тощо.

Єдиний сегмент жанрової літератури, куди вестерн як формат не проник – шпигунський роман. Той самий, ниву якого активно й успішно оре Лора Підгірна. Більше того, ці, як тепер кажуть, формати конфліктують. Бо у вестернах війна явна, у шпигунських історіях – таємна. Тим не менше, будь-який творець має право відносити свої твори до того сегменту, до якого вважає за доцільне, і це правильно. Пані Підгірна не виняток, і «Під чужим прапором» дає трохи більше підстав погодитися з авторкою, ніж попередні «Червона Офелія» та «Печатка Святої Маргарити».

Адже Марко Швед, колись – контррозвідник петлюрівської армії, а потім – секретний агент українського підпілля, тепер британський підданий. Веде таємну війну в інтересах британської корони. І разом з тим намагається використати свою місію задля того, аби омріяна незалежність України, розтоптана більшовиками, наблизилась бодай на півкроку. Тому, вирушаючи в Харбін з метою викрити шпигунську сітку, він водночас дістає завдання від полковника Євгена Коновальця.

Треба налагодити зв`язки з далекосхідною українською діаспорою, заручитися підтримкою, шукати можливих союзників серед впливових японців. Втаємничені знають: Японія в Другій світовій підтримувала гітлерівську Німеччину. Отже, не найкращий союзник для України та української справи. Проте на початку 1930-тих років, у час, коли відбувається дія роману, Марко Швед та інші українські діячі різних рівнів намацують зв`язки й шукають, з ким дружити саме проти російського радянського окупанта. Історія свідчить – ставка робилася навіть на Гітлера. «Навіть Гітлер – і той визнав голод в Україні реальністю!» - каже в запалі Швед, тим самим вважаючи його дуже трошки, але все ж кращим за Сталіна й комуністів. Час показав – розрахунок виявився хибним, а союзник у вигляді Німеччини надій не виправдав. Тож читачеві варто робити поправку на час.

Згодом сюжет переносить Шведа з північно-східного Китаю теж на Схід, але той, яким він географічно є відносно України – на територію Росії. У цій частині авторка припускається недоліку, згаданого вище. Завершенням місії Шведа в Харбіні логічно закінчується ціла повноцінна історія. Місія в Москву мала б лягти в сюжет окремої книги. Чи бодай стати складовою другої частини цього роману. Відтак історії перетікають одна в одну, лишивши одних ворогів у Харбіні й ніколи до них не повертаючись, а інших – запропонувавши Шведові десь так із 400-сотої сторінки. Звісно, це авторське право. Проте читацьку увагу трохи розпорошує.

Досить умовним містком, котрий з`єднує дві нерівні частини, є унікальні українські стародруки, знайдені й втрачені героєм у Харбіні й випадково надибані в Москві, звідки успішно вивезені разом із цінною інформацією, роздобутою викритим чекістами британським агентом. Дослідник пригодницького жанру Абрам Вуліс приділив окремий розділ фактору випадковості, але в усіх трьох романах авторка ним часом зловживає.

Натомість «Під чужим прапором» нарешті збалансовує романтичну лінію, якою Лора Підгірна в попередніх творах, особливо в другому, зловживає не менше. Аж до зупинення дії на користь любовним переживанням Марка і Лізи, спершу нареченої, потім – дружини. Як на мене, наділення шпигуна сім`єю й дітьми та обмеження його таким чином у випадкових інтимних стосунках – рудимент радянської пригодницької прози. Коли герой являє собою обліко морале. Але, як уже зазначалося, в третьому романі Ліза нарешті має функцію не лише музи шпигуна, а й грає самостійну роль. Діючи так, як має діяти бойова подруга – зализує отримані Шведом у бою рани. Тож сентиментальні сторінки зведені до розумного, прийнятного в пригодницькій літературі мінімуму. До речі, в класичних зразках вестерну їх теж небагато.

Окрема тема – літературна гра, в яку Лора Підгірна перетворила свій проект. У перших романах, особливо в «Червоній Офелії», поруч із вигаданими персонажами діють реальні. Від Симона Петлюри й Бориса Снігіріва до Володимира Сосюри в коротенькому епізоді. «Під чужим прапором» зводить Марка Шведа з Яном Ланкастером Флемінгом, журналістом, агентом британської розвідки, майбутнім творцем Джеймса Бонда (натяк на те, що українець Швед стане його прототипом, хоч наш герой морально стійкий, на відміну від агента 007 та його автора). Й водночас – з вигаданим персонажем Остапом Бендером, пройдисвітом, якому вдалося-таки втекти з СРСР хай не в Ріо де Жанейро, але – в вільний Вавилон Харбін. На моїй пам`яті подібний прийом використаний в українській жанровій прозі вперше.

Нарешті, останнє спостереження. «Під чужим прапором» - один із зразків саме постмодерного пригодницького твору. Не лише через запозичення й нове осмислення вже обкатаних персонажів та форматів. Лора Підгірна в окремих епізодах демонструє знання «матчастини». Тих самих літературних, не лише довідкових, історичних й науково-популярних джерел, котрі надихують та постачають інформацію для створення атмосферного фону. Картярський двобій на початку відсилає втаємниченого читача до «Казино «Рояль» - першого роману про Бонда, дебюту Яна Флемінга. Що означає: авторка точно знає, що робить і в якому сегменті застовпила собі місце.

Оцінка**** (+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                                 

*  Жодної надії;                                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                                 

***** Так тримати!                                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                             

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше. 

 



Додаткові матеріали

Поліна Кулакова. Дівчина, яку ми втратили
Шпигуни навкруги
Два тижні на розшук
Фатальний артефакт
І смерть художникам!
Полювання на вродливих
Прокляті бурштином
Вбивство раз на двадцять років
Кращі детективи`2018 від «Кримінального чтива UA»
Супермен проти бовдурів
У вересні дві тисячі чотирнадцятого…
Пригоди української Попелюшки
Полювання на всесвітню владу
Помста психопатів
Слідство веде психіатр
Харків на голці
Канікули в тилу
Від краденої курки до мертвої піонерки
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери