Деякі автори втомилися і йдуть, як В`ячеслав Васильченко. Деякі приходять, аби видатися в кількості 500 примірників, що нормально для поетичної книги і катастрофа для сегменту жанрової прози. Ще й стіна мовчання, на яку натикаються нечисельні автори: про них не пишуть не тому, що не хочуть, а тому, що не вміють, не розуміють контексту. Жодного зворотного зв`язку плюс грошей не заробиш.  

Тим не менше, сезон-2018 дозволив зібрати хоч традиційно невеличкий, але – як ніколи гідний врожай. У переліку, який подається нижче, вже другий рік нема творів формату «кращі з гіршого». Кожна книжка варта того, аби незабаром поповнити поки що уявне багатотомне серійне видання «Український гостросюжетний роман». Більшість – в історичних чи ретро-локаціях, а один – узагалі радянське ретро, яке може видатися досить суперечливим. Мовляв, чи треба нинішнім читачам показувати тоталітарні часи не в траурних, жалобних тонах. Попри це, все логічно: і авторський, і читацький інтерес до нашої далекої й не дуже історії досі в тренді. 

Нагадую: перелік письменників подається за абеткою, тому перша позиція не означає першого місця.

1.     Леся Демська. «Літо психіатра»

Невибагливий, демократичний за обсягом, не шедевр, а претензія лише одна: розважити читача на той час, поки читає. Саме такого детективу формату «на кожен день» катастрофічно бракує українському книжковому ринку. А книжковий бізнес і розвивався саме з такого старту: нічого особливого, просто розвага. Львівський психіатр лікує нерви в селі, де мало б бути спокійно й тихо, відповідно до міських легенд про село. Аж гульк – серійні отруєння, і підозрюється майже все село. Як тут не почати приватне розслідування, бо поліція ж далеко в місті…

2.     Сергій Оксеник. «Вбивство п`яної піонерки»

Є такий вислів – маленький шедевр. Не люблю його, та в даному випадку дозволю собі вжити. Ретро-детектив, причому – радянське ретро. Ностальгія, в яку треба вдумуватися й зрозуміти глибинний посил автора: нема, за чим особливо сумувати. Так, у тій країні минуло дитинство багатьох з нас. Проте дитинство могло б пройти інакше, аби не піонери з комсомольцями, понурий радянський побут і маленькі трагедії планетарного масштабу. Сільський дільничний шукає крадених курей – а знаходить труп молодої односельчанки. Яку вбили не ті, кого вирахував сільський детектив. Бери вище – система. І все це з розказано від імені двох героїв, з легкою щемливою іронією. Назвете цей детектив психологічним – навряд помилитесь. 

3.     Ілларіон Павлюк. «Білий попіл»

Той рідкісний випадок, коли детективний роман вітчизняні книжкові оглядачі не обійшли увагою. Пояснення тому: автор-дебютант пропонує легку постмодерну гру. На це в українському культурному просторі відразу роблять мисливську стійку. Проте забувається інше. Ілларіон Павлюк новачок у художній прозі, проте досвідчений кіно-й телепродюсер, журналіст та сценарист. Тому інтрига й сюжет чітко репрезентують зразок жанрової, прямим текстом – розважальної прози. В якій розгублений український критик все одно шукатиме подвійні та потрійні денця. Бо не просто ж так автор наклав сюжет на код знаменитого гоголівського «Вія». Герой, якого звуть Тарас Білий, повинен знайти філософа Хому Брута – вбивцю панночки-відьми, доньки сотника Засухи. Що далі – читайте з задоволенням.

 4. Юрій Сорока. «Куля для вовкулаки»

Роман раніше не потрапив у загальний огляд лише тому, що книжка з`явилася перед кінцем року. Тим не менше, вона серед кращих. Це не дебют, Юрій Сорока вже кілька років тому видав непоганий детектив «Арахнофобія». Тепер він пропонує історичний детектив із елементами готики, обіцяючи продовження циклу. Сімнадцяте століття, Поділля, Меджибіж. Вбито Олександра, безпутного сина місцевого шляхтича Адама Синявського. Не просто вбито: все вказує на втручання потойбічних сил, справу лап та зубів вовкулаків. Лише колишній курінний отаман Семен Паливода може розібратися, хто кому лікантроп. І на першому етапі приватного розслідування козак – супермен таки бачить перевертнів на власні очі, ще й стає з ними до бою. Хай фінальну битву трошки псує метод «Бог із машини» - загальне враження від читання від того лишається гарним. 

5. Віктор Янкевич. «Тенета»

Ще один дебют – і знову вдалий. Ще й на актуальну тематику: мережева злочинність. Соціальні мережі вбивають буквально. Якась загадкова віртуальна Алла доводить до самогубства кількох молодих жінок, котрі пережили особисту маленьку трагедію. Серійний убивця-маньяк, яких ховається в інтернеті, а тому невловимий: вже цікаво. За вбивцею полює журналістка Раїса Рудь, і найкращий спосіб знайти маньячку – викликати вогонь на себе. Додатковий бонус для читачів – невеликий обсяг. Реально проковтнути за вільний вечір.