Жанр: шпигунський детектив

На Поділлі, в затишній курортній зоні, знову неспокійно. Не встиг Станіслав Едуардович Марчак, позивний Сем, ветеран АТО і армійський розвідник, видихнути попередній подвиг –ліквідацію кубла російського тероризму в одному з санаторіїв, як ворог знову активізувався. Знайдене тіло, яке ймовірно впало з неба. Точніше – випало з якогось літального апарату. Все б нічого, та зі щелепи від удару випали зуби. А в одному з них – мікродатчик, який давно не використовували. Не інакше над Поділлям знову кружляють шпигуни. І точно не американські чи польські. Сем має можливість відмовитися від справи – але хто ж відмовиться, якщо є нагода надерти зади російській агентурі.

Новий роман Олександра Шелепала «Шакал» продовжує цикл, започаткований попереднім романом «На кордоні ходять чорні пси». Сем має нагоди вийти на двобій із новою терористичною боївкою, якою керує такий собі Льовін. А той, своєю чергою, підпорядкований російському терористу на прізвисько Шакал.

Як належить генератору злочинних ідей, він відразу перехоплює підкидає Семові та його групі один хибний слід за іншим. Кілька разів наші хлопці потраплять у пастки, і лише в останній момент їм удається розгадати ворожі капості й прийняти бій у буквальному смислі цього слова. «Тієї самої миті він блискавично метнувся за стовбур най ближчого клена. Посвист кулі почув, як задалося, біля самого вуха. Та не вловив звуку самого пострілу. Очевидно, стріляли з безшумної зброї». Як вимагають закони жанру, лиш в останній момент Сем здогадався про диявольський план Шакала – почув кілька фраз про збитий улітку 2014 року малазійській боїнг, сказаних одним із ворожих агентів. Далі замовкаю: здавати суть детективної інтриги не заведено.

Зав`язка «Шакала» відсилає досвідченого і втаємниченого любителя детективів до роману американського автора Лі Чайлда «Суцільні неприємності та проблеми». Там колишній військовий поліцейський Джек Річер мусить розібратися, хто викинув із літака його колишнього товариша. Це якщо брати новіші зразки. А запеклі фанати жанру можуть згадати роман канадця Крістофера Гайда і його роман зразка 1980-х «Десятий хрестовий». В обох випадках, хай і з різницею в чверть століття, жертв викидають із літаків у пустелі штату Невада, аби заховати. Натомість український автор пропонує читачеві поламати голову над іншим: а раптом тіло скинули з неба над красою України Поділлям, аби щось продемонструвати і когось залякати. Втім, Олександр Шелепало повторює помилку попереднього роману – читачів відразу позбавляють права на інші версії, крім тієї, якою вже озброївся автор.

Тепер – про Шакала. Тут інший, знайоміший референс – у бік знаменитого трилера Фредеріка Форсайта «День Шакала», однойменного фільму 1970-х років випуску та новішого – «Шакал» - із Брюсом Віллісом та Річардом Гіром. Крім того, реальна особа, міжнародний терорист-комуніст Ілліч Рамірес Санчес на прізвисько Шакал, згадується в «Ідентифікації Борна» - першої книги Роберта Ладлема з циклу про пригоди Джейсона Борна, секретного агента, який втратив пам`ять. Я до того, що Шакал – знакове для шпигунської літератури прізвисько. Яке багато, до чого зобов`язує автора. Передусім знати й розуміти – того, хто назвався Шакалом, не можна отак просто взяти за карк і застрелити. Його можна лише переграти. І лише – в інтелектуальному двобої.

Натомість Олександр Шелепало не дає своєму супергерою Сему такої можливості. Згаданий у назві Шакал з`являється в історії десь приблизно з середини. Є епізод, коли Сем починає «читати» Шакала на відстані, й тут автор реалізує те, про що заявлено в анотації. Виявляється, метод Сема – інтуїція. Хоча навіть Шерлок Голмс на свою не покладався, не кажучи вже про Джеймса Бонда. Загалом інтуїція – це не для детективного жанру. Навпаки, ставка на цю тему вбиває його. Скажімо, сищик оглядає тіло жерви, вмикає власні біонергетичні здібності, та вже за півгодини інтуїція підказує: вбивця – садівник із міста Очаків. Лишається знайти його й трошки постріляти для видовищності. Сем у своїй пошуках Шакала орієнтується на енергетичний фантом ворога, що від самого початку вивищує його над антагоністом. Тоді як сили в подібному двобої мають бути рівними.

Але російські агенти волею автора грають із Семом та його групою в піддавки. Діалоги, які вони ведуть, яскраво показують їхній низький інтелектуальний рівень. Крім того, вони говорять із підкресленим московським акцентом. Власне, одного з них вираховують, бо він не розуміє української. Хоча посилати на Поділля терористів із російської глибинки – вищий ступінь глупоти. Адже обставини, в яких ми живемо нині, на жаль, такі, що завербувати потрібну агентуру запросто можна на тому ж самому Поділлі. Та де – навіть у Галичині. Крім того, Шакал та його підлеглі в очах українців – «опудала», «бандити» та «бовдури». Насправді ох, як кортить, аби в цій війні Україна мала справу з бовдурами. Проте ворог хитрий, розумний, підступний. Переграти саме такого мав би український супермен Сем. Втім, пропоную дочекатися його нових пригод.

Оцінка*** (+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                                 

*  Жодної надії;                                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                                 

***** Так тримати!                                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                             

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.