Re: цензії

«Головне – діяти швидко. Його улюблений прийомчик «шанхайських поліцейських», якому навчив дядько Альбер: різко підводиш руку, довго не прицілюючись, стріляєш і ще раз стріляєш». Схоже, Лора Підгірна в другій книзі таки почала виконувати обіцяне в передмові до першої: створювати українського Джеймса Бонда. Справді, на відміну від дебютної «Червоної Офелії» головний герой, агент таємного легіону УНР Марко Швед у «Печатці Святої Маргарити» діє більше та активніше. Зброю в його руці читач бачить частіше, але загалом пропонується супермен не так м`язистий, як мислячий. Супершпигуном містер Бонд виглядає, коли починає діяти. Натомість герої його земляка, британця Джона Ле Карре, здебільшого вступають із ворогом у інтелектуальні двобої. Тож українець Марко Швед поки, попри старання авторки, тяжіє до таких.

Сюжет має кілька складових. Лора Підгірна пропонує суміш авантюрного роману про пошуки давніх скарбів та класичну шпигунську історію, побудувавши сюжет на фундаменті української історії кінця 1920-х років. Є український уряд в екзилі, який фактично ні на що не впливає в тогочасній Європі та намагається співпрацювати з усіма. Є радянська влада за Збручем, та поки не сталося Голодомору, хоч до того йде і в тексті це читається. Вже згорнули НЕП, та ще не почалася відверта репресивна політика, навіть триває офіційна українізація. Більшовицьким керівникам на місцях дана вказівка вчити українську мову й намагатися загравати з аборигенами, схиляючи на свій бік.

За таких розкладів Марко Швед дістає просте, на перший погляд, завдання: з легальними документами більшовика Клєвєрова повернутися на батьківщину, в рідний Кам`янець-Подільський, закріпитися там і почати вивчати обстановку всередині УРСР. Конкретніше – шукати незгодних з радянською владою, як би глибоко вони не були законспіровані.

І в цьому місці виникає перша проблема сюжету: герой отримав завдання, та не має чіткої мети. Якої, за всіма законами драматургії, має досягнути в фіналі. Якби час та місце дії трохи зсунути й вивести на початок 1930-х, Марко цілком міг дістати конкретніше завдання. А саме – не лише виявити незгодних, а й організувати їх на повстання. Котре мусило б стати одним із десятків подібних. Історія свідчить: у згаданий час такі постання, передусім – селян, рідкістю не були. Хай вони зазнавали поразок. Проте сам факт повстання і розправа повсталих із ворогами (наприклад, страта головного чекіста чи щось таке) є здійсненим планом операції. Натомість агент Швед повертається назад без зібраного списку потенційних ворогів СРСР, на яких далі можна спиратися.

Більш виграшною тут є авантюрна історія про пошуки скарбів, захованих колись давно у Тарноруді. Шлях до золота відкриває старовинна печатка із зображенням королеви Маргарити, канонізованої Римської церквою. Справа в тому, що золотий скарб – матеріальний. Його завжди можна використати на потреби якоїсь важливої справи, в нашому випадку – української. Тож не дивно, що Марко Швед цікавиться тарнорудським золотом, дізнавшись про нього від чекіста Івана Мальцева, в чиє оточення потрапив за завданням свого Центру. Тепер герой має благородну мету: знайти скарб, причому – не без допомоги ворогів, а потім переправити його за кордон, аби допомогти українській справі. Котра в усі часи не була належним чином фінансована. І в фіналі Марко скарби добуде. Як йому це вдалося – то вже читати треба.

Піти по одне, але знайти інше – вдалий та вдячний хід для жанрової літератури. Але не тоді, коли про скарби Святої Маргарити головний герой дізнається на 273-й сторінці з 510-ти. Головний антигерой, як водиться, знає про золото від початку – вже на сторінці 35. Потім про історію, яка дала роману назву, згадуємо побіжно в епізодах спілкування Марка і його тестя, британського розвідника Сеймура, і то – опосередковано. Швед дізнається про реліквії Маргарити, навіть дістає одну в подарунок. Та зовсім не підозрює, що скарби випаде шукати. Ось і виглядає: місія українського героя, окреслена в назві, є не основною, а випадковою. Чимось вторинним, що в процесі оповіді набуває первинних ознак.

Опинившись у тилу ворога, будь-який шпигун наражається на постійну небезпеку бути викритим. Коли вже почали про Джеймса Бонда, його в романах Флемінга вичисляють майже відразу після початку чергової місії. Надалі читача переймають лише способи, які супермен знайде, аби викрутитися. Показовим, можна сказати – ідеальним у цьому плані є сценарій українського радянського фільму «Подвиг розвідника», створеного на студії Довженка 1947-го року. Там шпигуна спершу перевіряють, зачиняючи в малесенькій кімнатці. Потім його фактично викриває ворожий агент, який втік із полону під час бомбардування. Нарешті, розвідник лишається без зв`язку, бо провокатор здав агентурну мережу й «наш» за крок від пастки.

Тоді як Марко Швед не переживає подібних пригод багато. Хоча авторка створює прецеденти. Наприклад, його може викрити давня знайома, яка прислуговує чекісту Мальцеву. Або сам Мальцев готовий підозрювати нового колегу, та чомусь дуже швидко відкидає всі підозри. Окреслена лише одна реальна пролонгована загроза – намір Мальцева вбити Шведа, щойно той допоможе знайти скарб.

Нарешті, оповідь суттєво, як на мене, гальмує любовна лінія. Сватання Марка до Елізабет, заручини, щасливі дні подружнього життя на сюжет не працюють. Попри це займають без малого п`ятдесят сторінок на початку. Від того втрачається динаміка. І не ясно, яким чином одруження Марка допоможе йому у виконанні завдання. Він сумує за Лізою – але цілком може сумувати не за дружиною, а за коханою нареченою. Нарешті, поява Лізи під фінал теж може бути не пов`язаною з її сімейним станом. Те, що вона зробила для любого, цілком може зробити не дружина, а закохана жінка чи навіть бойова подруга. До всього, Джеймс Бонд одруженим не був. Супергерої взагалі намагаються уникати оформлення стосунків.

Поза тим, «Печатка Святої Маргарити» робить величезний крок вперед, роблячи обіцяну серію пригод Марка Шведа цікавішою. Більш наповненою подіями й сюжетними поворотами. І справді пропонує нового героя в контексті маловідомих українцям історичних подій та фактів.

Оцінка****(+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.