Жанр: детектив у історичних декораціях

На тих українців, хто стежить за вітчизняною гостросюжетною прозою і приділяє детективу окрему увагу, чекає нове, третє пришестя Богусава Голоти, філософа, випускника Болонського університету, мандрівного козака-жебрака. Як відомо з попередніх романів циклу - «Нечиста кров» і «Кременецький звір» - Голота має практичний сищицький досвід й залагодив чимало кримінальних справ. Здебільшого незвичних, які мають містичне підгрунтя.

Варто нагадати: у першому романі циклу Голота спершу стикається з проявами відьмацтва, потім – на його очах убивають відьмака, що спонукає мандрівного лицаря сумніватися в очевидних причинах та шукати неочевидні. У другому романі все радикальніше – Голота полює за перевертнем, котрий шматує свої жертви, бачить хижака на власні очі та не вірить їм, як усякий раціоналіст. Третій детектив циклу можна читати окремо, незалежно від перших двох. Проте задум її краще й повніше сприймається на фоні та в контексті попередніх історій.

Сергій Карюк як автор йде не просто від простого до складного. «Остання босорканя» під фінал відсилає до давньогрецьких трагедій, без жодних перебільшень. Подібні асоціації викликає передусім особистість убивці-маніяка. Цього разу босорканя в балахоні, з довжелезним потворним пташиним дзьобом та безжальним гострим стилетом – істота з плоті й крові. Довкола неї нема штучно створених моторошних легенд, як у «Нечистій крові». Вбивця не вдає з себе міфічну істоту з світу матеріалізованих легенд, як у «Кременецькому звірі». Босорканя існує, вона не має людську подобу, а справді є людиною та належить до таємної секти вбивць, навчених долати будь-які перешкоди на шляху до наміченої жертви.

Точніше – жертв, першим у списку яких є батько Богуслава Голоти, художник. «- І скільки малярів померло? – Було дванадцять. Із Войнаром уже на одного більше» - серія убивств митців котиться у Львові спекотним літом 1768 року. Вперше за весь час мандрівного філософа спонукає взятися за справу особистий мотив: бажання знайти вбивцю рідного тата. Той і не міг похвалитися праведним способом життя, особливо в останні роки. Голота, поклавши руку на серце, готовий прийняти той факт, що батько міг накликати біду на себе. Адже з його загибеллю не все однозначно, спершу виглядало – наклав на себе руки, що є гріхом. Проте низка наступних смертей змушує Богуслава сумніватися, що батько пішов із життя з доброї волі.

Спершу розгадка, як того вимагають жанрові закони, виглядає заплутаю, та має доволі просте пояснення. За серією вбивств стоїть особа, яка зачищає мистецький простір Львова, аби отримати велике замовлення та, відповідно, гроші. Злочин вражає хіба своїм масштабом: аж тринадцять художників стоїть між високим гонораром і претендентом. Тим більше, підозрюваному вдається найняти босорканю, істоту, яка готова вбивати заради задоволення, аби розчистити територію чужими руками.

Та далі сюжет розвертається в бік сакральної конспірології, цілком конкурентної з, наприклад, «Ангелами й демонами» Дена Брауна. Чи відсилає до класики – «Острову скарбів» Роберта Стівенсона. Там, хто не забув, є деталь: на місце, де заховані скарби, вказує компас, зроблений із мертвого тіла. Голоті вдається розгледіти в жертвах певну систему – і маємо історичний детектив зовсім іншої якості. Коли трупи вплітаються в сакральну символіку, певним чином імітують її, а мета – вказати шлях до секретного сховку.

Звісно, там скарб. Але – який? На цьому місці краще замовкнути, бо третій акт робить драму справді драмою в високому, античному значенні. Голота раптом розуміє, ким є остання босорканя. Хто і для чого вбиває художників. А головне – що вбивця в пташиній масці водночас кинув йому виклик – і покликав до себе.

«Остання босорканя» - приклад якісного детективу, зробленого на питомо українському історичному та міфологічному матеріалі. Автор якого врахував закони жанру – і зміг на крок просунутися далі. Розширивши як рамки детективу, так і українське уявлення про нього.

Оцінка*****(+)

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                                 

*  Жодної надії;                                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                                 

***** Так тримати!                                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                             

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.