Жанр: військові пригоди

Донбас. Липень. Рік не вказаний точно, але наші дні, війна. За бажанням час можна визначити конкретніше. Уважний читач зверне увагу на інформаційну деталь: історія починається на території сусідньої з окупованою частиною Донбасу Ростовською областю. Там від 1990-тих років стоять холодильні ангари для зберігання трупів російських військових, їх везли з Чечні. Після 2008 року, коли Росія напала на Грузію, потік «вантажів 200» зменшився. І об`єкт законсервували аж до весни 2014 року. Далі цитата: «Коли війна перетворилася на рутину, гасло «Грошей нема, але ви тримайтеся» тут, у Ростові, втілювалося в життя». Таким чином, події пригодницького роману Олександра Суркова «Свин у лантусі» можна датувати липнем 2016 року.

Чому дата важлива? Бо головний герой, український спецназівець із позивним Шульга, та його диверсійна команда виконують бойове завдання надзвичайної важливості. Групі треба пройти по російських тилах, пробратися в резиденцію Віктора Януковича в Ростові й викрасти зрадника-втікача, який був на посаді президента України. Сміливий сюжет, подібного ще ніхто в українській актуальній жанровій літературі не пропонував. Хіба Сергій Постоловський у романі «Ворог або Гнів Божий»посилав диверсантів на російську територію – але там вони хотіли вбити Путіна. Та Богдан Кушнір у «Невидимій павутині»закидав українського розвідника в лави так званого «ополчєнія ДНР», проте Янукович як другорядна фігура без жодного впливу на жодний процес автора й героїв так само не цікавив. І ось зовсім недавно пішла інформація: Янукович хоче повернутися в Україну. Сам. Зло лишилося не покараним. Олександр Сурков розумів це ще три роки тому. Розуміння наштовхнуло до моделювання ситуації, коли наші диверсанти отримують завдання виправити несправедливу ситуацію.

Як Шульзі та його команді це вдасться і чи вдасться взагалі – читачам краще дізнатися самому. Тут варто додати: дана книга, як переважна більшість аналогічної, з різних причин проходить повз зацікавлену аудиторію. Хоча автори – а пан Сурков не одинокий, - часто звертаються до жанру військових пригод та бойовика. Того вимагає обрана тема. Що також дуже важливо – герої таких книг завжди перемагають ворога не глобально, бо війна, на жаль триває, але в локальних боях та диверсійних операціях. 

Українські воїни на сторінках таких книг знищують ворожі підрозділи, перемагають російських снайперів, рятують своїх з полону. Тим не менше, подібний, дуже важливий чтивний сегмент, з різних причин маргіналізується. Обмежуючись часто-густо майданчиком волонтерського намету на великих книжкових формах. Що заганяє белетристику на тему російсько-української війни в певне «гетто», в тому числі – інформаційне. 

Повертаючись до «Свина в лантусі», варто відзначити наступне. Автор використовує всі можливі для такої історії штампи – але це не закид, а констатація факту. Якщо вважати жанрові штампи негативним явищем, то треба все, що написане після Артура Конан Дойла, іменувати вторинним, змайстрованим із штампів. Детективна історія – не екслюзив, її неможливо уявити як без мудрого сищика, так і без його простуватого колеги. Тим більше не буває таких історій без лиходія, котрий хоче мати абсолютну владу. Чи уявіть: в світі трилерів має право на існування лише «Червоний дракон» Томаса Гарріса, і не треба інших маньяків, яких у дитинстві принижували власні матусі чи татусі. 

Відповідно, «Свин у лантусі» репрезентує історію не лише Шульги, а й кожного з членів його команди. Де є татарка Латіфа з позивним Ласка, яка стала диверсанткою, бо її землю окупували та згвалтували. Корінний дончанин Шаман, професійний мисливець, який не приймає окупацію Донбасу. Боєць із позивним Єврей, родом із Черкащини, до війни крутив сумнівні з точки зору закону напівкримінальні оборудки. Живі персонажі з біографією – й водночас персонажі-функції, за периметр яких не мають права виходити. Через те їх можуть назвати пласкими – проте краще визначати типовими, форматними для обраного жанру.

Показово також, що команді Шульги автор протиставив російських військових та офіцерів ФСБ, ігноруючи «сепарів». Якщо й згадуючи їх, то свідомо дегуманізуючи. Найманці й колаборанти постають тут хіба для того, аби бути обдуреними чи застреленими, або та й інше. Гарматне м`ясо як воно є, розмінна монета, відпрацьований матеріал. Натомість росіяни – теж ворог, зроблений за жанровими лекалами. Але ці лекала – приклад розумного ворога, якого важко перемогти. Тим гіднішою виглядає наша перемога.

Оцінка*****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                                 

*  Жодної надії;                                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                                 

***** Так тримати!                                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                             

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.