Жанр: як хочеться такої правди

«Що будемо робити з ФСБ, ГРУ, врешті-решт, із російським інструкторами? – запитав Нечипайло. – З ними ми будемо чинити так само, як вони чинять стосовно нас, - сказав я тоном, який не терпить заперечень». Ось так вирішили ветерани українських спецслужб та АТО, зрозумівши – на чинну владу нема надій, треба брати справу в свої руки й почати проти агресора таємну диверсійну війну. Від цього моменту й до фіналу у новому романі Сергія Постоловського описані розроблені та втілені операції небайдужих українців проти «сепарів», російських військових та навіть керівної верхівки Кремля. Автор замахнувся на життя Путіна, хоч головний ворог України та цивілізованого світу своїм прізвищем у творі не названий.

Це вже не перший український політичний трилер, у якому моделюється подібна ситуація, включно зі спробою вбити Путіна. Минулого року це втілив у своєму романі «Невидима павутина» Богдан Кушнір. За авторським задумом, російського національного лідера вистачить публічно принизити, спровокувати на переляк, із яким неможна впоратись, й потому він утратить свою абсолютну владу. «Ворог або Гнів Божий» пропонує інший спосіб – знищити Путіна не морально, а фізично. Перед тим потренувавшись на його посіпаках. Каталізатором стає жахлива подія –  сєпари героїв Андрія Хворостенка, живої легенди українських спецслужб, відрізали голову й прислали бандероллю його дружині Марині. Зібравшись разом, колеги загиблого полковник Мирон, капітан Принцип та воїн АТО з позивним Лиходії вирішили: чашу терпіння переповнено.

Так створилася бойова група, котра взяла за основу операцію ізраїльських спецслужб під кодовою назвою «Гнів Божий». З особистого благословення тодішнього прем’єра Голди Меїр ізраїльтяни від 1972-го кілька років полювали за терористами, винними у загибелі спортсменів, котрі  представляли Ізраїль на Олімпіаді в Мюнхені. До речі, ще раніше, після Другої світової, таємне полювання на нацистських злочинців велося під керівництвом нашого земляка, народженого в Бучачі Симона Візенталя.

Крім, власне, бойових виходів українці, об’єднавшись бажанням помсти, діють в російському тилу шпигунськими методами. Для цього перевербовують журналістку Ірину Ясинську, українку, яка давно працює на ФСБ та пропагує «русский мир» на Заході, ставши рупором Кремля. Через велику кількість персонажів, яких драматургія вимагає задіяти пропорційно й представити об’ємно, сюжет роману з другої частини втрачає задану лінійність, а головна інтрига дещо розпорошується. Тут автор трошки не впорався, бо спрацьовує принцип дзюдо: якщо на рингу багато бійців, вони заважають одне одному. Але ближче до фіналу, коли кожен герой другого плану виконав свої функції, сюжет вирівнюється, перестає просідати й розв’язка виглядає логічною. Хоча, переконаний, сподобається не всім читачам.

Четверта книга Сергія Постоловського, котрий одноосібно зайняв порожню нішу політичного гостросюжетного роману ще п`ять років тому, опублікувавши «Діаманти Батьківщини», від першої книги тяжів не так до альтернативної історії, як до моделювання ситуацій, в основі якого – досвід політичного експерта й відповідна аналітика. На сьогодні кращим із написаного слід вважати все ж «Останню справу полковника Принципа», написаний до війни, але опублікований після її початку. Там змодельована анексія Криму, і хоч тепер багато хто пише й говорить: «Це я попереджав», осмислення недалекого майбутнього в художньому творі виглядає ґрунтовнішим, ніж прогноз у жанрі авторської колонки.

З огляду на це, створення подібних бойових груп у 2019 році, куди переносить читача «Ворог або Гнів Божий», виглядає не такою вже альтернативною історією. Тим більше, що партизани на Донбасі – реальність, як і те, що вони не підпорядковані єдиному центру прийняття рішень. Попри декларовану футурологію Постоловський написав дуже український роман. Передусім ментально: пересічним українцям ніхто не указ, і самоорганізація заради помсти виглядає типовою анархією, або ж «махновщиною».

Під час першої російсько-української війни 1917-1921 років замалим не кожна українська округа мала свого отамана, котрий не збирався з кимось там нагорі узгоджувати свої дії та партизанив у межах своєї території. Різниця сьогодні в тому, що без малого сто років тому отамани довго не могли визначитись, хто більший ворог – Ленін із Троцьким, Петлюра, Денікін чи інший отаман, котрий зазіхнув на чужу парафію. Коли визначились, було запізно. Модель, запропонована Сергієм Постоловським, пропонує українцям на час, поки йде війна з Росією, забути, хто що кому винен, і стати проти визначеного ворога єдиним фронтом, як відритим, так і таємним. Хочеться вірити: це не аж така фантастика.

Оцінка****

 Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                 

*  Жодної надії;                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                 

***** Так тримати!                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.