Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Кримінальне чтиво

Фройд вам у поміч

Богдан Коломійчук. Візит доктора Фройда. – Харків, Фоліо, 2016. – 185 с.

Жанр: детектив

 

«Доктор Фройд! Знову доктор Фройд! Я, між іншим, нічого доброго не чув про цього суб`єкта», - це не лише цитата з нового ретро-детективу Богдана Коломійчука, а й озвучена тенденція часу описаної ним доби.

Зігмунд Фройд, чий авторитет у світі незаперечний, і розробки не піддаються сумнівам, ставши фундаментом психоаналітики, в свій час сприймався в кращому випадку диваком. У гіршому – сумнівною персоною, котра проводить мало кому зрозумілі дослідження, ще й використовуючи пацієнтів як піддослідних кроликів. Не ріже по живому, не препарує трупи, це б зрозуміли. Фройд робить гірше – копирсається в мізках, зазирає всередину душі, витягає звідти потаємне. Або геній, або шарлатан.

Зробити знакову постать героєм детективу – цікавий хід. Принаймні, в Україні його ніхто не робив, тож «Візит доктора Фройда» привертає увагу вже назвою. Вочевидь, автор робив на це ставку. Тим більше тепер, коли попередні романи Коломійчука з циклу про львівського поліцейського комісара Адама Вістовича лягли в основу україно-польського серіалу «Лемберг». Зйомки заплановані незабаром, тож поки не відомо, чи стане новий твір однією з серій майбутнього фільму. Так чи інакше, слід чекати й читати.

Спершу у Відні, а потім – у Львові маніяк, самоназваний Упирем, жорстоко вбиває людей. Серія починається з убивства жінок, однією з жертв стає донька інспектора віденської поліції Штальмана. Оскільки раніше комісар Адам Вістович уже успішно розкривав подібні злочини, колега приходить до нього по допомогу. Нестерпний характер комісара не дозволяє йому взятися за справу відразу, і тоді Штальман вдається до тиску. Вістович береться за справу, і ось тут до нього приходить доктор Фройд, котрий приїхав по справах до Львова. Комісар приймає допомогу, тож спершу доктор складає профіль Упиря, а потім – особисто включається в розслідування. Між тим Упир переключається на чоловіків, один із них – пацієнт Фройда. Дізнавшись про тягу маніяка до перевдягань, Вістович розуміє, де саме його треба шукати.

Робити реальну персону героєм художнього твору – нормальний хід. Стівен Хантер «Майстрі – снайпері» час від часу показує серед відвідувачів армійського бару військового кореспондента Ернеста Хемінгуея, а, наприклад, Колін Гаррісон у «Мангетенському ноктюрні» зробив дійовою особою другого плану тодішнього мера Нью-Йорка Руді Джуліані. Проте у новому романі Коломійчук використовує ще кілька не нових для західного, проте не освоєних українським детективом прийомів.

Повертаючись до першого роману циклу – «Німфи болю» - він являє Аркадіуша Тофіля, лікаря-маніяка, якого вполював там Вістович. Проте комісар не просто згадує про свого першого «хрещеника» - він приходить до нього в одиночку за порадою, як знайти Упиря. Перша аналогія – з «Мовчанням ягнят» Томаса Гарріса, де задля того, аби спіймати маніяка, який вирізає шматки шкіри з тіл огрядних жінок, агент ФБР Кларіса Старлінг йде по допомогу до людожера Ганнібала Лектера. А той торгується, за кожну свою підказку вимагаючи в дівчини відкрити шматочок себе.

З менш відомого широкій українській публіці – «Леопард» норвежця Ю Несбе: поліцейський Гаррі Голе в пошуках серійного вбивці приходить на розмову до Сніговика – іншого серійника, впольованого ним у попередньому романі. Нарешті, подібні ходи в різний час та в різних творах практикували Жан-Крістоф Гранже, Майкл Коннолі, Джеймс Паттерсон, Стівен Кінг (у циклі про «містера Мерседеса») та інші. Що означає: український автор у тренді, нехай його стиль відрізняється від іменитих іноземців лапідарністю, часом – навіть надмірною.

Ще одне спостереження. Є два варіанти побудови структури детективу про маніяка. Перший – його показують читачеві серед персонажів у першій третині роману, і надалі він може брати певну участь у пошуках самого себе, але не надто активну. Це, зокрема, практикують британка Вел Макдермід та француз П`єр Леметр. Другий – маніяка показують ближче до фіналу, і до того часу він ніде в оповіді не фігурує. Можна й тут навести кілька іноземних прикладів, але нащо, коли є вітчизняний: саме за таким принципом будує сюжет Вячеслав Васильченко в романі «Tatoo. Читання по очах». Коли саме, на якому етапі проявиться обличчя Упиря – дізнайтесь, шановні читачі, самі.

Останні сторінки – привіт від класика жанру Роберта Л. Стівенсона. Його «Клуб самогубців» закінчується дуеллю на шаблях між принцем Флорізелем і лиховісним та невловимим головою злочинного клубу. Подібний двобій бачимо й тут, що свідчить: Богдан Коломійчук – саме з тих українських авторів, хто не відкриває Америку й не винаходить велосипед, а лише використовує перевірений інструментарій в питомо українському творі. Чесність варта окремої поваги.

 

Оцінка****

 Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                 

*  Жодної надії;                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                 

***** Так тримати!                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.   



Додаткові матеріали

Життя – не комп`ютерна гра
Чужий серед своїх
Вовк і «позорные»
А тепер налякайте мене…
Борги повертають із кров`ю
Ідеальні злочини без ідеальних героїв
Кращі гостросюжетні романи` 2015. Авторський рейтинг
Вуду: українська версія
Шпигунські пристрасті імперії
…І прийде хаос
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери