З огляду на це, щорічний рейтинг детективів від «Буквоїду» та «Кримінального чтива UA» в теорії відповідає читацьким потребам. Йде в ногу з читачем та визначає, що саме в сегменті детективної літератури сподобалося українцям у 2019-тому. Але нема відповіді на просте питання: українські детективи на першому місці серед уподобань, чи про їх існування більшість читаючої спільноти не здогадується. Тим не менше, якщо детективна та пригодницька література в лідерах, рано чи пізно український автор до себе увагу приверне.

Тим більше, що цього року нарешті є прецедент. Пропонованому авторському рейтингу – п`ятнадцять років. Весь час доводилося давати авторам аванси. Обирати краще з гіршого. За рідкісними винятками, українські детективи виглядають учнівськими творами. А раціоналізм та логіка, головний жанровий інструментарій, часто десь гуляє.

Натомість рік 2019-тий вперше за весь час існування «Кримінального чтива UA» дозволяє обійтися без авансів. Читачі, звичні до західних жанрових зразків, сміливо й без ризику можуть шукати в книгарнях пропоновані нижче українські твори. Якість зросла, провінційність та учнівство зникли, нудно точно не буде.

Ще одне: кількісно пропозицій поволі стає більше. Хай не три десятки новинок на квартал – але й не одна на два місяці. Дуже важливо зазначити: цьогоріч уперше шкодую, що обмежую рейтинг достойних лише п`ятьма позиціями. Романи Андрія Осипова, Ксенії Циганчук, Лори Підгірної та Сергія Ухачевського варті не меншої уваги і не нижчих оцінок. Шукайте в книгарнях, як то кажуть. Й перегляньте огляди тут  

Нагадую: перелік письменників подається за абеткою, тому перша позиція не означає першого місця.

1. Юрій ДАЦЕНКО. «Пастка для різника»

Дебютант вгадав підвищений інтерес українців до детективів у історичних декораціях, і щоб при цьому ловили маніяка. Додав вічно живу тему про Джека Різника, знайшов український слід, обґрунтував – і маємо полювання на вбивцю повій у Проскурові. Ненависники жанру охрестять роман набором штампів. Нехай, бо Юрій Даценко оперує ними настільки майстерно, наскільки його герой, судовий лікар Яків Ровнєр володіє хірургічними інструментами. Автор – вправний оповідач. Тому сюжетні ходи, які можна передбачити, не виглядають заяложеними. Детектив, найконсервативніший літературний жанр, повинен вироблятися за правилами. А автор-початківець правила знає.

2. Сергій КАРЮК. «Остання босорканя»

Третє пришестя в рейтинг Богусава Голоти, філософа, випускника Болонського університету, мандрівного козака-жебрака. Поки що Сергій Карюк належить до найбільш професійних творців детективу в історичних декораціях. Знову серійний убивця, котрий – чи котра – полює на львівських художників спекотним літом 1768 року. Голота починає полювання на маніяка, і має особистий мотив – розгадати причини смерті рідного батька. Тут усе значно кривавіше, ніж у двох попередніх романах циклу. А ще – вбивця не маскує свої злочини давніми легендами та прокляттями. Босорканя – те, за що себе видає. Те, що бачить Голота. Але що воно таке насправді – варто дізнатися самим.

3. Богдан КОЛОМІЙЧУК. «Готель Велика Пруссія»

Про комісара Вістовича його літературний батько, Богдан Коломійчук, розказав далеко не все. Роман уже називали серед кращих у різних списках. Проте ніде на зазначено окремо: автор нарешті виписався. Не списався, не видохся – саме виписався, в позитивному значенні цього слова. Практика нарешті дала результат. Шпигунський ретро-детектив уже не нагадує скоромовки, котрими, ніде правди діти, грішила більшість ранніх творів про пригоди Вістовича. Починається історія з дрібниці – комісарові треба розібратися з потойбічним явищем. Завершується розкриттям грандіозної кримінально – політичної змови. Все, як має бути в детективному романі. На дрібниці справжні герої не розмінюються.

4. Борис КРАМЕР. «Зламані сходи»

Варто було івано-франківському автору Борису Крамеру (псевдонім Василя Добрянського) поміняти як статус героя, так і правила гри – і маємо детективний роман, за який не соромно. Тут нема правильний поліцейських, які дбають про дотримання законів та працюють злагоджено, точно як у радянських міліцейських «процедурниках». Натомість є сищик-аматор, якому посадові особи, нинішні й колишні, ставлять палиці в колеса. Адже Юрій Холоденко хоче розкрити таємницю зникнення рідного батька, а сталося це сорок років тому. Тому історія в якійсь момент перестає бути локальною, і це – ознака справжнього успішного детективу.

5. Віктор ЯНКЕВИЧ. «Копія»

Автор із Кременця – ще один, хто потрапляє в рейтинг другий рік поспіль. Той випадок, коли ви ще читаєте книгу – а Янкевич уже пише нову. І не одну: протягом минулого року він устиг опублікувати, крім названої, ще дві. Проте «Копія» - той випадок, коли детектив працює як механізм. Перші розділи можуть розчарувати приземленістю й провінційною тематикою. Адже про маніяків та їхніх жертв звичніше читати в декораціях мегаполісу. Трохи напружує головний герой. Поганих звичок нема, а з хороших – спорт і секс, теж мені дивина. Але чим далі розганяє Янкевич оповідь, тим далі відходять сумніви й упередження. Перед нами масштабна, не дивлячись на невеликий обсяг, історія довжиною в двадцять років. Розкриття давніх злочинів та справедливість крізь десятиліття – чи не головний тренд актуальних українських детективів, згадайте хоча б Бориса Крамера. Ну, і фірмовий як для Янкевича, так і для детективу загалом несподіваний фінал вирівняє недоліки тексту й взагалі змусить їх забути.