Жанр: детективи для обраних

Назва нової книги Олександра Вільчинського миттю нагадала розповідь Сергія Жадана про одну родину німецьких українців. Подзвонивши туди по хатньому стаціонарному телефону (мобільних на той час не було) він почув звертання: «Алло, добрий день» замість звичного для Німеччини: «Гутен аг» чи бодай: «Хеллоу». Люди, які жили в тому помешканні, вочевидь не припускали й думки, що їм може подзвонити хтось випадковий, крім україномовного українці. При тому, що в Мюнхені жили років сорок.

Так і «Шерлок Холмс на Форумі видавців» типового шанувальника детективів не зацікавить. Тут не помилишся: книга явно для вузького кола обраних і втаємничених. Бо ідіома «Шерлок Холмс» нівелюється згадкою про Форум видавців . Це – головна українська книжкова подія вже більше двадцяти років, і стільки ж часу – одна з найголовніших культурних подій України. По ній звіряють годинники вже не лише письменники й видавці, а й політики, артисти, художники, музиканти, студенти-філологи. Але є інший бік медалі. За межами Форуму книжки, які вводять не відвідувача Форуму, а пересічного читача, художня література, сюжет якої закручений довкола Форуму, широку аудиторію не цікавить.

Сказати б, що пан Вільчинський написав книгу для спільноти чи літтусовки – так ні, бо саме ця аудиторія не є для детективів цільовою. Більше того: вона агресивно налаштована до літератури, яка легко читається і претендує називатися масовою. Тим не менше, саме Олександр Вільчинський перший і поки що єдиний автор в Україні, чиї твори, марковані як детектив, розраховані на максимально вузьке читацьке коло. Що робить їх такими собі «антидетективами», авторськими детективами, сповідальною прозою в формі детективу, рефлексіями, чимось особистим – проте не кримінальним чтивом у традиційному вигляді.

Хоча перший детектив Вільчинського «Неврахована жертва» досі дозволяю собі вважати одним із кращих вітчизняних зразків жанру. Тут збережено головне правило: історія починається з дрібної та не завжди цікавої й обов’язкової загадки, а в процесі оповіді розвертається таким боком, що претендує на глобальність. Принаймні в межах Тернополя, де відбуваються події – так точно. Проте вже наступний твір, маркований детективом – «Суто літературне вбивство» - перекреслює всі здобутки й чесноти дебюту. Подальші ж твори, написані Олександром Вільчинським як детективи, лише переконують: «Невраховану жертву» слід сприймати окремо від решти історій про журналіста Андрія Грабовського.

Не треба тут зайвий раз розводитися про те, що художні твори, тим більше – детективи, героями яких є не просто українські письменники, а успішні українські письменники, приречені на провал уже в задумі. Ясно, що детектив не зовсім про життя. Проте закони жанру дозволяють моделювати ситуацію, яка цілком може виникнути в реальному житті. І яка була б цікава й показова для шанувальників жанру. Натомість три нові повісті, пропоновані Олександром Вільчинським під однією обкладинкою, швидше познайомлять з певними етапами в житті самого автора, ніж зацікавлять хвацько закрученими сюжетами.

«Рибальський детектив» - це про рибалку, якою захоплюється автор, і розслідування його героєм Грабовським-Грабом вбивства сільського риболова Міші виглядає зовсім не обов’язковим. Повість рясніє замальовками з натури, і нагадують швидше звичаєвий нарис, на кшталт російської радянської класики «Сільський детектив»: історію про те, як дільничний шукає вкрадений у завклубом акордеон. Інтрига й мотивація в «Рибальському детективі» приблизно така сама – дрібненька як для твору, в якому фігурує персонаж на прізвище Гастінгс, позичене в Агати Крісті.

«Шерлок Холмс на Форумі видавців» - про письменників і їхніх видавців, які придумають всякі театралізовані штуки, аби привернути увагу до своїх новинок. Для цього видавець розігрує власне вбивство, а потім, за законами жанру, його справді вбивають: нахромлюють на шампур. Тримаючи марку, автор дав ще кілька відсилок до класики, ввівши в твір персонажів Ватсона та Моріарті. Мотив кривавого злочину, скоєного на книжковому складі, ще банальніший, і відсилає до пізнього роману болгарського радянського автора Андрея Гуляшкі «Вбивство на вулиці Чехова». Письменник, чиї шпигунські романи в СРСР відривалися з руками і кралися в бібліотеках, під фінал своєї кар’єри дав «півня». Вбивство на згаданій вулиці скоєно… за 20 стотинок (приблизно 20 копійок), та й то – випадково. Вбивця побачив прочинені двері в квартиру професора, зайшов і грохнув дядька. Все. Єдине, на що може претендувати ця повість пана Вільчинського – справді перша спроба написати щось схоже на сатиричний твір про письменників. Чиє життя – буття мало, кого цікавить в Україні.

«Кохання у Макові» приводить автора, героя і читача в провінційний санаторій, де знаходять труп жінки, яку хтось викинув з балкону в пансіонаті. Шекспірівських пристрастей і тут не вийшло, бо кохання в Макові не дає для цього підстав.  Стався побутовий скандал, який завершився нещасним випадком, ось і весь курортний детектив. На фоні цього оповідання «Пограбування по-українські», герой якого вголос планує взяти банк і стає жертвою власного бахвальства, виглядає найкращим твором збірки.

Так буває, коли до серйозний та шановний у різних літературах жанр стає інструментом у руках загалом цікавого, проте доволі герметичного за способом мислення автора. Й служить для чого завгодно, окрім розваги – саме цього широкі маси, не знайомі з рибальськими, письменницькими та провінційно-курортними реаліями чекають від детективної прози.   

Оцінка**

 Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:                 

*  Жодної надії;                   

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;                 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;                 

**** Хочеться краще, але загалом поживно;                 

***** Так тримати!                 

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.                

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.