Re: цензії

04.11.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. Києва
Повернення до витоків слова: чому книжка «Логодіалоги» Олександра Козинця потрібна педагогам і батькам
02.11.2026|Буквоїд
У перекладі угорською мовою вийшов роман Володимира Даниленка «Клітка для вивільги»
29.10.2026|Василь Кузан
Реалізм абсурду
27.10.2026|Юлія Манякіна
Музика розшарпаної цілости
26.10.2026|Павло Пантелеєнко, філолог та вчитель Ліцею №304 м. Києва
Пам’ять, що лікує забуття: 127 відлунь одного роду
23.10.2026|Тетяна Іваніцька-Дячун Лікарка-психіатриня, психотерапевтка, PhD, письменниця
Жити, поки життя триває
22.10.2026|Тетяна Торак, м. Івано-Франківськ
Зробити вибір
20.10.2026|Буквоїд
Коли Попелюшка обирає бунт, а не принца
20.10.2026|Ірина Голуб
Історія, яку не розповідають без суперечок
Дві сестри і дівчина, яка колись була кішкою: українською вийшли повісті «Дві Лотточки» Еріха Кестнера та «Мінуш» Анні М. Ґ. Шмідт

Інфотека - письменники

Вільчинський Олександр

Народився на Тернопільщині 2 січня 1963 року, закінчив Львівський університет, працював журналістом у Одесі й Тернополі.

Майже десять років — головним редактором міської газети, депутатом міськради двох скликань поспіль, а також — прес-секретарем, безробітним, працівником обласного центру зайнятості, шеф-редактором видавництва. Автор книжок оповідань та повістей «Що скаже батько» (1989), «Дежа вю. Спроба повернення» (2002), романів «Неврахована жертва» (2002), «Суто літературне вбивство» (2003), «Останній герой» (2004), «Віагра для мера» (2006), п’єси «На всі гроші» (2006).

Лауреат «Коронації слова—2002» та володар ґран-прі і першої премії «Коронації слова—2003», стипендіат «Gaude Polonia—2005».



Партнери