До всього що пише Василь Махно ставлюсь особливо тепло і приязно. Колись в «Поетичних майстернях» поставила його, як одного із своїх вчителів, у ряд із Лесею Українкою, Богданом-Ігорем Антоничем та Ліною Костенко. А нещодавно у своїй статті «На риштуваннях культури» Олег Соловей називає його «безперечним лідером новітньої української літератури на еміґрації. Саме його багнеться кваліфікувати як фахового письменника, що працює на культуру не вряди-годи, а постійно та з усвідомленням власної письменницької відповідальности перед читачем і літературою в розумінні заледве не історичному. Йому, як нікому іншому, вдається засобами літератури виражати дух місця і часу». Сам Василь Махно називає себе урбаністом і це цілком виправдано. Про це може засвідчити й інша його книга, про яку колись я вже говорила: «38 віршів про нью-йорк і дещо інше». Сьогодні ж говоритимемо про творчість Василя Махна та його найновішу поетичну книгу. Вона також урбаністична про рок-н-рольний Нью-Йорк та джазовий Тернопіль.

Свої відчуття до Нью-Йорка і Тернополя Василь Махно гарно висловив у нашому спільному інтерв´ю «А дим Вітчизни? А пуповина?» на шпальтах «Української літературної газети»:

«Пане Василю, якось на Форумі видавців Ви сказали, що для Вас не існує поняття тут/там, і що Ви не відмежовуєте Тернопіль від Нью-Йорка та скрізь маєте свій дім. Тож чи вважаєте себе космополітом і як це може засвідчити Ваша творчість?

Ваше питання пригадало мені роман американського письменника Томаса Вулфа з промовистою назвою «Поглянь на свій дім, ангеле». Взагалі питання дому для мене важливе, колись у давньому своєму вірші «Диптих про поезію» я написав «важливо йти додому - увійти в дім - мати дім // звикнути до предметів до запахів до себе». Інколи я думаю, що дім - це мова, інколи, що дім - це поезія. Звичайно, що географія, чи окреслене місце також важливе, тому згадані Вами міста Тернопіль і Нью-Йорк - це міста з особливим статусом у моєму житті та біографії. Це «страшне» слово космополітизм, яким побивали у 60-их усіх, хто хотів зазирнути за лаштунки іншої культури, слухаючи джаз, читаючи іноземних авторів, чи мріяв про джинси, - якось перетворилося у радянській та пострадянській суспільній свідомості на негативний термін. Можливо, в якихось виявах космополітизм, відкидаючи національне, й справді, приймав викривлені форми, але в іншому випадку відчуття світової культури таке ж потрібне і необхідне. Важливо тримати баланс».

У інтерв´ю із Юрієм Завадським, яке міститься у книзі, Василь Махно зізнається, що Нью-Йорк змінив його мовну концепцію і відкрив нові можливості для експериментування: «Нью-Йорк продиктував мені на вухо моє призначення, він наче відділив мої колишні тернопільські слова та уявлення, показавши нові простори і нові можливості мови - тобто місце її призначення, місце, в якому мова переходить, як у хімічній реакції, у нові сполуки». Власне про особливості «нових сполук» в мовному експерименті Василя Махна ми говоритимемо нижче.

Тексти В.Махна вирізняються особливим оксюморон ним поєднанням. Його урбанізм сягає свого апогею «в місті в якому зливаються джаз і помиї», в Тернополі. Несподівані нанизування цінностей: «свідки Єгови - місцева «Просвіта» - єресі». Карнавальні порівняння, що базуються на поєднання високого й низького: «суміш розлук - що приводить до блядства -/ легкого флірту - як вермуту смак й ялівцю...». Використовує оригінальну метонімію на позначення тернопільського угруповання: «я що стою на площі - чекаю на «Західний вітер»/ той що сюди ще прийде - як пам´ятник в бронзу завитий -/ всіх чотирьох поставлять не за абеткою й зростом...». Всіх чотирьох - має на увазі себе, Бориса Щавурського, Гордія Безкоровайного і Віталія Гайду.

Скепсис стає певною формою гри у мовному експерименті Василя Махна: «епоха пост-бунтарства - пост-стихій/ мистецтво впаде діл -/ знеціняться стихи/ поети й малярі доп´ють отруту часу». Метафорика тексту також є своєрідним прийомом: «в чорнильницю душі що світить вітражем». Є також і прозова поезія «При-блудний син», що нагадує кадри кіно:

якщо читають євангельську притчу про блудного сина в сільській церковці

то мусить хтось відчувати найпекучіші слова

і стояти на дворі з непокритою головою

на яку сиплеться сніг                              

Такого типу текстів у Василя Махна є кілька: «На каві у «Starbucks»», «Єгуда Аміхай», «Нью-йоркська листівка Богданові Задурі». Тому можна сказати, що кінематографізм присутній у творчості В.Махна.

         Проте питомо властивим для поетичної техніки Василя Махна є вправне жонглювання словами і творення мовних ігор-каламбурів:

         те й кажу що зміна і заміна

         слів в слова - трикутника на куб

         риби в сіть - і мабуть україна

         з тіла свого струшує пір´їни

         ці листи для мене і піску                         

Всілякі штучки: «ці терміти - терміни запізнілі» називає «словесним онанізмом». Паронімічна атракція, така внутрішня перегра паронімами, наскрізь пронизує тексти збірки: «три відсидки за ним - кілька зон - кілька зим/ ухиливсь від кастета - та не від коси...». Подекуди таке нагромадження паронімів створює алітераційний ефект: «сука - скурилась - каже - чекатиме син -/ тільки персні синіли на пальцях - як синь -/ однокласник роман».

Поет вдається також і до навмисного членування речення на окремо увиразнені і виокремлені графічно слова: «він шорсткий - наче камінь - сипкий - як пісок - сухий - як комиш». Таким чином він творить асоціативний ряд, зумисне не подає кожне слово з нового рядка, а визначає його окремішність графічно. А також практикує поєднання несподіваних асоціацій: «сніг - це розірвана неба пошивка/ й запах не стравленого бензину», або ж «і потеребить сиву щоку/ й посмішку - наче щербет і лукум -/...». Метафорика його текстів глибокого інтелектуальна, а подекуди навіть змушує задуматися і уявити образно чи таке буває: «я хотів би щоб вірш мій заклеїв/ між словами повітря».

         Образність Василя Махна несподівана й вибухова:

         я зарив - наче лис - під Тернополем

         серце

         голоду                         

По-хуліганськи звучать рядки із вірша «Ґертруда Стайн»: « - країна в стані і Ґертруда в стайні - ». Оригінальними є алюзії на народні колядки: «окрім трьох празників - в гості ніхто не прийшов - забудь». А також зіставлення бінарної опозиції тут/там родинного села Базар та Нью-Йорка: «поміж снігами і поміж Нью-Йорком/ поміж Джуринкою і ковблями».

Його «тканина вірша виткана з подиху слів», незважаючи на те, що «мораль упала до рівня нуля - про се свідчить не тільки преса/ але й ціни на нерухомість і вірші місцевої поетеси». Все це супроводжує «згірклий досвід плодів і скисле молоко днів». Кожен його тест прожитий і пережитий створює особливий колорит двох таких різних, але, у книзі, таких схожих міст. Мова Василя Махна несподівана, експериментальна, конкретна. Тому його тести можуть ламати будь-які встановлені канони.