Re: цензії

Про самотність у Мережі написано вже, як мінімум, декілька книг. Принаймні, польською мовою. Вони перекладені російською й давно вже усім доступні. Зрештою, такі книги можуть писати й наші письменники, але чомусь не пишуть (хоча інсталяції у вигляді sms-повідомлень та електронних листів у художній прозі і верлібрах, - уже давно нікого не дивують). Можливо, не відчувають реального попиту, відтак продовжуючи аґітувати за детектив і подібну до нього сюжетну пульпу. З іншого боку, «Буквоїд» напередодні 2012-го року презентував український sms-роман, у написанні якого взяли участь понад тридцять авторів, і який за три доби виявився цікавим, як мінімум, для тисячі читачів (непоганий результат, хоча і не факт, що всі прочитали повний текст). У таких от проєктах є один цікавий нюанс, пов´язаний із тим, що текстові фраґменти (власне, електронне листування-спілкування), ненав´язливо або без жодної праґматичної думки приватно оприлюднені свого часу в електронних ресурсах мережі, пізніше через якусь еґоїстичну потребу, все-таки, з´являються ще й на папері, у вигляді окремої книги, як от у випадку з найновішим виданням від «Грані-Т», - «Людина в (м)асьці». Чому так відбувається і кому це більше потрібно, - тому, хто пише-писав-читає-читав, чи тим, які читатимуть сьогодні й завтра, - мають пояснювати, мабуть, психологи. Або ж фахівці із проблем ґлобальної самотности, тобто письменники. Деякі міркування з цього приводу маю і я. Тобто, не лише стосовно цієї конкретної книги, але й щодо так званого он-лайн дискурсу та пов´язаних із ним проблем. Он-лайн самотність і он-лайн ги-ги, що мають місце у книзі, є лише наслідком небажання сучасних людей жити звичайним і звичним життям, - зустрічатися, знайомитися, закохуватися, страждати, насолоджуватися, розлучатися, знову знайомитись і закохуватися, розпочинаючи нову сторінку свого життя; жити, врешті-решт, повнокровним людським, а не вигаданим ерзац-життям.

Цю книгу я прочитав у перший день нового року. Абсолютно не сподіваючись, що зможу її дочитати до останньої сторінки, і навіть отримати певне задоволення й виявити, до того ж, бажання ще й написати про неї. Як на перший погляд, ця книга - не для мене; особливо ж, якщо врахувати, що в неї немає автора, а натомість - віддалені шуми у каналі зв´язку ICQ, що його іменують в народі аською. Можливо, люди й події в асьці уявлялись мені однозначно чужими, бо я ніколи не користувався можливостями саме такого спілкування, особливістю якого, зокрема, є анонімність, реалізована в численних ніках або масках. Ця книга, що складається з нарізок реального людського спілкування в ICQ кількох осіб, має незайве попередження-застереження від редактора Івана Андрусяка: «Ця книжка-експеримент створена не «людською» українською мовою - а українською мовою Інтернет-мережі. Перш ніж узятися до її читання, зважте, чи готові Ви сприймати таку мову. Якщо ж узялися - то з усіма лексичними, стилістичними, граматичними чи пунктуаційними претензіями, які можуть у Вас виникнути в процесі читання, прошу звертатися в мережу». А в мережу - це, по суті, в нікуди, це як у дірку від бублика, або як дзвонити в рейку, якщо таку маєте вдома. Але, мабуть, не маєте, я також не маю. Але менше з тим, народ попереджений, а значить, озброєний і готовий до найгіршого. Втім, із мовою в цьому вибраному спілкуванні все набагато ліпше, ніж навіть у популярній соціяльній мережі Facebook. Тобто, майже без матюків та іншої ненормативности, чим ця книга завдячує, поза сумнівом, уже згаданому редакторові. Нефільтрована аська, підозрюю, значно жорсткіша у цьому сенсі. Особливо ж, якщо це спілкуються давні друзі на теми жінок або алкоґолю.

А от у якості motto до книги редактор обрав слова відомого ірляндського парадоксаліста Оскара Вайлда: «Людина найменше може бути собою, коли говорить від свого імені. Дайте їй маску, і вона скаже вам правду». Цікаві слова. Зрештою, у найвідомішого в´язня сумління фортеці Редінґ, не було нецікавих слів, на те він і Оскар Вайлд. Але якою мірою motto визначає концептологію чи бодай загальний зміст запропонованої книги, не знаю, не впевнений. Навряд чи у книзі ми знайдемо правду, попри те, що люди спілкуються анонімно. Здається, наші люди і в ICQ не надто говорять правду, - чи то бояться ФСБ і ЦРУ, або ж апріорі не вірять у можливість реальної конфіденційности в цій країні. Та й маска, як на мене, потрібна людині не так для виголошення правди, як для реалізації потаємних рольових ігор, хіба не так? Хтось уявляє себе недосяжною Сніговою Королевою, інший - нещасливим хлопчиком Каєм із почту королеви, - і всі разом вони отримують (принаймні, намагаються) те, заради чого з´явилися в чаті. Не в пошуку ж правди вони діляться реальними чи (здебільшого) вигаданими історіями, щось просять або й вимагають один у одного, обмінюються музикою та анекдотами, картинками і мріями. Тож відповідність епіграфу до змісту книги цілком сумнівна. Людина в масці не скаже вам правди, не варто й сподіватися. Правда знаходиться в іншому місці й ліпше помітна за іншого трохи освітлення. Хочете знати, де? Добре, спробую пояснити. Пригадую, колись дуже давно Євгенію Кононенко спитали, чому в її творах так багато сексу? Власне, не сексу, якщо правильно переформулювати питання, а розмов про це та подій довкола цього, але не порнографічних, зрозуміло, сцен. Не зможу точно відтворити відповідь письменниці, але суть її полягала в тому, що лише в ліжку можна пізнати людину в усій її повноті. Бо направду: вдень, на службі, у супермаркеті, в транспорті, в численних шпаринах і дискурсах соціюму, - людина користується десятками масок і, зазвичай, ретельно приховує власну сутність. І зрозуміти її можна лише в ситуації, коли відпускаються гальма пристойности й решти правил, коли людина проривається до власних нутряних глибин, коли вона свідомо не контролює себе, тобто, не грає. Наприклад, у ліжку, коли немає зайвих очей і відсутні небажані свідки. Тобто, ліжко - не зовсім те місце, де гра має сенс. (Хоча, певно, і тут трапляються винятки, але в ліжку аж надто непросто грати невластиву собі роль, тут кожному багнеться бути автентичним собою). А маска у грі допомагає лише в реалізації алеґоричних образів, тобто коли ходить про побудову майже сюжетно орієнтованих схем.

Ніки або мережеві псевдоніми в чаті виконують радше функцію заспокійливої анонімности для учасників листування і масками, насправді, не є. Бо, фактично, жодного алеґоризму в собі не несуть. Знов-таки, використання масок дає найбільший ефект у тому випадку, якщо всі учасники дійства домовились щодо спільних правил поведінки (колишній европейський карнавал, який мусили толерувати навіть церковні зверхники, або стихія українського ярмарку, - як узвичаєні століттями народні традиції). Алеґоричні, деякою мірою, маски двох помітних учасників книги, це - Kaj і Ice Queen, - є актуальними хіба що в їх двосторонньому зв´язку, але та ж Ice Queen у спілкуванні з іншим учасником чату (це буде KORVIN) є вже зовсім іншою й анітрохи не прохолодною. Відчувається, що він їй цікавіший за Кая, з ним вона грається-спілкується на рівних, хоча й це спілкування врешті-решт упирається в глухий заулок нерозуміння. Коли KORVIN звинувачує Ice Queen у приналежності до дівчаток легкої поведінки (бо вона багато із ким у асьці спілкується, нікому не відмовляючи у своїй увазі), пояснивши при тому, що «це все образно», то вона реаґує миттєво й цілком адекватно: «та іди ти нахуй ось тобі моя відповідь» (у цитатах зберігаю, як і редактор, правопис ориґіналу. - О.С.). Щоправда, за пару місяців вони знову знайдуться в чаті, але колишньої довірливости та зацікавлености у спілкуванні уже немає, - натомість є обмін кількома байдужими репліками у вигляді майже автоматичних запитань-відповідей, позбавлених, як на мене, жодної подальшої перспективи, - навіть у розумінні спілкування в асьці: «привіт) / *НІ* / як справи? / нормально / давай пограємо в щось / у що? / а в що ти хочеш, Маринко?)». На цьому й кінець. Мабуть, смерть у мережі є такою ж реальною, як і в живому житті. Смерть, що маркує прохололі людські стосунки, маю на увазі.

У цій книзі вибраного спілкування кількох (знов-таки, вибраних редактором-деміюргом, який виконує роль коментатора й регулювальника інформаційних потоків) людей, маємо три основні «сюжетні» лінії, чи то пари співрозмовників. Kaj, він же PASTO (він же, в миру, - Олесь) і Ice Queen (в житті - Марина); Ice Queen і KORVIN; Pipiska23 (він же - Сергій, арабські числа, швидше за все, вказують на вік персонажа) і PASTO. Поза цими чотирма маємо ще кілька епізодичних учасників чату, пов´язаних передовсім із PASTO після того, як він відмовився бути Каєм, а заразом і налаштував своє особисте (тобто, сексуальне) життя у реальності. Така от нехитра історія, стежити за якою не складно, а іноді навіть цікаво. Починається книга поясненнями редактора щодо такого предмету як віртуальне спілкування. Пояснення остільки ж іронічне, оскільки й ліричне: «Віртуальне спілкування - це коли ви лише тет-а-тет. Ніхто не вставить у вашу розмову свої п´ять копійок. Не вклиниться з недоречними фразами, недоречним настроєм чи жартами. Тут лише дві ваші душі - разом ув одному віртуальному вікні, наче два оголених тіла. Ви лягаєте на ліжко розмови, знімаючи щоденний одяг лицемірства та правил спілкування, а далі - хай буде що завгодно...». Всі редакторські втручання-коментарі у цій книзі для зручности виділено курсивом.

Після першого коментаря розпочинається історія «Kaj and Ice Queen». Дата: 16 вересня 2007 року. Її варто запам´ятати. Травнем 2009-го ця історія вичерпується. Принаймні, у межах цієї книги. Вже в першій розмові Королева чесно повідомляє Каєві: «у нас різне сприймання реальності». Й це мало б його насторожити. Водночас, щодо іншого учасника чату вона зізнається все тому ж Каєві: «Корвіну я можу розказати про свої проблеми, запитати в нього поради, як краще вчинити...». Але й це він пропускає майже повз вуха. Хоча міг би пошукати іншу співрозмовницю, адекватнішу до своїх вимог, ресурсів і потреб. Про що вони говорять? Здебільшого, ні про що, а потім починаються з´ясування стосунків. Хоча жінка кілька разів наголошує на тому, що співрозмовник навіть ніколи її не бачив, не уявляє, як вона може виглядати зовні тощо. Загалом, чоловіки (в нашому випадку - Кай, і Корвін) в асьці поводяться приблизно так, як і в житті, забуваючи однак, що віртуальну співрозмовницю, якщо вона розумна або знаходиться за тисячі кілометрів, набагато складніше схилити до продовження банкету, не говорячи вже про ліжко. Але мета, повторюю, приблизно та сама. І тактика навіть та сама. Що іноді майже смішить читача, а потім і втомлює. За романними майже законами, експозиція триває, й читачеві представляють початок паралельної «сюжетної лінії», історії під назвою «Ice Queen і KORVIN». Дата: 27 серпня 2007 року. Її також варто запам´ятати. А завершиться це взаємнення у березні 2008-го.

В розмовах із Каєм значно розумніша за нього жінка намагається толерантно йому пояснити цілком очевидні, здавалося б, речі: «Kaj: Мій висновок: Для соціуму нам потрібна наша копія Людина, яка буде так ж, як і ми Щоб серед різних людей ми не почувалися такими самотніми Ми взагалі відчуваємо себе самотніми, тому що не можемо знайти ідентичну копію собі Але в інтимних обставинах Віч-на-віч Нам потрібно, щоб ми давали одне одному те, чого не вистачає / Ice Queen: для цього є друзі і кохана людина це різні речі друзі - це люди схожі на тебе ті, з ким ти проводиш більшу частину свого часу а кохана людина - це твоя протилежність / Kaj: О Супер! Точно / Ice Queen: вчись)». З Корвіним Ice Queen спілкується помітно інакше. Між ними тривалий час існують досить теплі товариські стосунки. Що помітно вже на початку, в сцені, де він повідомляє про свою поїздку і майбутню відсутність у чаті, на що жінка реаґує цілком щиро, її стан зраджують емоції. Розмова 29 вересня 2007 року: «Ice Queen: :-* / KORVIN: привіт солоденька) / Ice Queen: як ти? / KORVIN: нормально готуюсь / Ice Queen: речі уже зібрав? / KORVIN: збираю / Ice Queen: і довго тебе не буде? / KORVIN: хз, десь із півроку, а може більше / Ice Queen: :( / я буду тебе чекати / KORVIN: :-*».

Для розуміння одного з головних персонажів і взагалі для розуміння редакторського задуму чимало важить, здавалося б, типове спілкування двох друзів. З розмови Pipiska23 і PASTO, що має місце 13 жовтня 2008 року дізнаємось, що PASTO (він же Kaj, він же Олесь) «живе з Лєною» і вважаючи, що в них це серйозно, запрошує товариша в гості: «PASTO: приходь в гості - побачиш як ми класно разом живемо / ми ремонт робили, всьо таке / Pipiska23: Тож прийду мабуть». А в січні 2009-го PASTO повідомляє своєму другові, що Лєна його покинула. Нічого не пояснивши. Точніше, це він був змушений «переїхати». Друг Pipiska23 пояснює, заспокоюючи товариша, в чому тут проблема. І все виглядає, як у житті, бо вони направду знайомі в реальному житті. Ось їх діялог: «Pipiska23: ти просто інший: романтичний, ніжний і все таке... а їй, я думаю, треба жорсткий чувак, який би її за сраку тримав. дівки підсвідомо хочуть підчинятися чоловікові, відчувати себе, как за камєнной стєной, а якщо ти їй даєш найменший попуск, вона сідає тобі на голову і почуття у неї проходять. спочатку вона думала, що ти такий, а коли ви почали жити разом, побачила що ти зовсім інший / думаю, тобі треба інша дівчина, яка б змогла оцінити тебе по достоїнству) / в усіх сенсах) / PASTO: я задовбався таку шукати / Pipiska23: так, таку знайти дуже важко, щасливих пар у світі взагалі дуже мало / головне це не паритися і насолоджуватися життям, бо воно сука проходить / PASTO: угу) ти правий)». А вже у вересні цього ж 2009-го року PASTO вже неможливо впізнати. В нього в реальному житті з´явилися Катя, Аня і Оксана, про яких він розповідає в чаті незмінному другові Pipiska23. Коли друг питає, чи трахнув він Оксану, PASTO відповідає: «ладно / тут Ліза над душею стоїть / потім поговоримо)) про подробиці)». Тобто, в людини все гаразд у житті і їй уже не потрібна Королева з чату. А друг нагадує: «а помніш яким ти був гімном, коли встрічався з Лєною?)». А читач цієї історії листувань у цей час думає, що ще гірше PASTO, точніше, Kaj, виглядав на сторінках свого розлогого спілкування з Ice Queen. Але все минулося, щойно з´явилися згадувані Аня, Оксана, Катя, Ліза... На віртуальні взаємини-залицяння вже й часу, певно, не залишається, - почалось інтенсивне нормальне людське життя.

Значно драматичнішими є віртуальні взаємини ніби як рівних Ice Queen і KORVIN´а. Ось характерне речення від жінки, в якому чимало болю й розчарування в своєму співрозмовникові: «от тут для образи місця нема, ти так само до цього йшов як і я, тільки я йшла через безвихідь, а ти просто, щоб задовольнити свою цікавість». Десь у цьому місці й виринають пунктирні овиди драми. Але драми, все ж, віртуальної. І добре, що лише віртуальної. А в реальному життя у Ice Queen (Маринки) все нібито добре. Принаймні так воно виглядає зі сторони, у картинці, забезпеченій читачеві редактором. Ця сцена в аеропорту, де Маринка зустрічає свого коханця-італійця, є підсумковою в усій книзі. Дозволю собі широку цитату: «Вона була в рожевій курточці й закутана в біленький шарфик. Хоч у приміщенні аеропорту не було холодно, та Марина завжди мерзла. Дівчина була справжньою дитиною літа. Посадка закінчилась, і люди вже почали виходити після митного контролю. Її карі очі пильно слідкували за всіма, хто з´являвся з дверей, а руки в рукавичках нетерпляче тиснули одна одну. Нарешті її обличчя осяяла посмішка, і вона ступила кілька кроків назустріч молодому чоловікові. <...> Поруч із чоловіком дівчина здавалася маленькою і вразливою. Вона розправила шарфик - Снігова Королева розтанула. Їй було вже не холодно» (курсив мій. - О.С.). Все виявляється аж настільки просто - Снігову Королеву просто не було кому зігріти. Нібито вистачає друзів у реальному житті й прихильників в асьці, але не вистачало того єдиного, який здатний перетворити її на маленьку усміхнену дівчинку, якою насправді вона і є.

Ця книга про людину в (м)асьці (не в останню чергу зусиллями редактора з його виразними і завше доречними ремарками-підказками-інсталяціями-коментарями) змушує пригадати, що життя поза мережею все ще існує. І це реальне життя значно цікавіше та яскравіше, ніж іноді нам здається. Життя не підмінити жодним умовно-анонімним театралізованим маскарадом у асьці. До цієї простої, але вагомої істини апелюють долі двох основних фіґурантів цієї історії - Кая і Ice Queen. Kaj, він же пізніше, PASTO, - в розмовах із товаришем підтверджує, що як тільки у нього налагоджується особисте життя в реальності, його штучна гра в асьці втрачає будь-який сенс. Про що він, зрештою, натякає й самій Ice Queen, відкривши їй свій інший нік, демонструючи таким чином свою незалежність від неї, і скасувавши таким чином, зайвий драматизм у їх стосунках (його колишній шантаж із обіцянкою викинутися з вікна, якщо не буде прихильности з боку жінки, його перманентні вимоги її окремої уваги, численні нав´язливі дзвінки на мобільний тощо). Водночас, другові Сергієві (Pipiska23) він повідомляє про все нових і нових жінок із реального життя. Відчувається, що жінка в асьці, навіть така загадкова й приваблива як Ice Queen, йому вже ні до чого.

Аська дозволяє гратися з людьми, за прикладом того, як кішка грається іноді з мишею. Але гра з людськими почуттями, з людськими емоціями - виглядає доволі жорстокою та неоднозначною. Така гра нарешті набридає навіть самим учасникам. Промовисто виглядає фінал цієї історії кількох людських узаємнень, представленої перед читачем самими учасниками (втім, усе-таки, за непомітної участи редактора). Останніми двома реченнями цієї книги є питання й відповідь двох людей із реальности. Марина (Ice Queen із ICQ) зустріла свого італійського коханця, й він їй дарує справжню італійську карнавальну маску. Дівчина приміряє цю маску, а потім питає: «- Як краще? - Краще без маски, - посміхнувся чоловік і обняв маленьку Маринку». Побавитись можна у будь-що, але найголовніше - вчасно вийти з простору гри, повертаючись до реальности, суворої та ніжної водночас; місцями - страшної, але, все-таки, єдино можливої для кожного з нас. То для кого ця книга? Навряд чи вона для людей із мережі. Радше, для тих, хто ще не встиг ґрунтовно підмінити своє життя тут на життя там. Поготів, що Гейзінґа, коли розповідав у праці «Homo ludens» про переваги людини, що грається, мав на увазі зовсім інші виміри гри. Хоча підґрунтям гри постулювалась людська свобода, яка, певно, має значення (у вигляді деякого розкріпачення та скасування гальм завдяки анонімності) і у мережі ICQ. А от людина, - що б там поганого про неї не говорили, - залишається все такою ж людиною. І варто про це пам´ятати навіть тоді, коли виникає непереборне бажання погратись, удавшись при цьому до послуги маски або й до кількох одночасно. Адже сказано: без маски - у будь-якому разі, - ліпше. Із живою людиною, а не з віконцем у ICQ, - незрівнянно тепліше, і це, на своє щастя, зрозуміли герої цієї книги, подаючи всім іншим виразний меседж: вихід із мережі є, і таки варто вдатись до послуг живого життя, віддавши йому перевагу перед життям у (м)асьці.