Про Ігоря Кічака я дізнався зі щоденникових записів Володимира Малика, які мені надіслали з Лубен. 18 листопада 1985 року письменник зробив такий запис: "Написав статтю до "Зорі Полтавщини" про автора "Слова" - Хто ж був автор "Слова"? Це на сльозні мольби І.Й. Кічака, робітника з Коломиї, який розробив гіпотезу про автора Святослава Рильського" (В.Малик. Синя книга. - Полтава: ТОВ "АСМІ", 2010. - С.198)...

А на початку березня в Коломиї після вечора пам´яті Дмитра Гринькова Михайло Андрусяк познайомив мене з паном Ігорем. Десь через тиждень пан Ігор передав свою книжечку.

Пану Ігореві 82 роки.З них майже 20 відбув у тюрмах і сибірських таборах: з 1951 до 1958, з 1960 до 1970. На початку 60-х сидів в одному таборі із Левком Лук´яненком, якому читав з пам´яті "Декалог" та інші документи ОУН.  Останній вважає пана Ігоря своїм учителем. У тюрмах і на засланні пан Ігор зблизився з доктором Володимиром Горбовим, Михайлом Сорокою, Данилом Шумуком...

Після повернення в Коломию працює електрозварником на заводі. Водночас досліджує "Слово о полку Ігоревім", бере участь у наукових конференціях, присвячених цій пам´ятці (кінець 80-початок 90-х років минулого століття). Є автором багатьох статей на історичні й політичні теми, опубліковані в Україні й закордоном. Сьогодні бере активну участь в громадському житті краю.

Книжечка, яка вийшла за сприяння Коломийської гімназії, включає у себе лише дещицю того, чим займався пан Ігор. З одного боку добре, що ці праці вийшли бодай у такому варіянті (книжечка, попри скромну поліграфію і відсутність вказування кількості виданих примірників, має паспорт, себто не є рукописом). Шкода, що якесь інше видавництво (хоча би коломийське видавництво "Вік", директором якого є Шевченківський лавреат Михайло Андрусяк) не склало собі труду видрукувати поліграфічно якісно книгу панові Ігорю. І не знайшлося упорядника чи редактора, який би систематизував надруковані статті, спогадові матеріяли і листи у певні блоки.

У книзі маємо декілька тематичних блоків: статті історичногохрактеру ("2500-ліття Сколотської держави", "Не гуни, а кияни", "Ще раз про одну загадку в нашій історії", "Україна - не окраїна" - останні дві з полемічним присмаком), статті, присвячені "Слову о полку Ігоревім" ("Хто є автором "Слова о полку Ігоревім"", "До проблеми авторства "Слова о полку Ігоревім"", "Слово о полку Ігоревім і ми", "Перший польський переклад "Слова""); полемічні статті ("На маргінесі тисячоліття нашого християнства", "Критичні замітки з проблеми Трояні"); статті-дискусії ("Фальшиві "тіні" одного ворога", "Істерія замість історії", "Велике баламутство"); політичні статті ("Що таке совєтська влада", ця стаття стала причиною другого арешту п.Ігоря Кічака); спогадові матеріяли ("Доктор Володимир Горбовий", "Хто винен у загибелі "Бориса" і "Сталя"?", "На городнянському суді Левка Лук´яненка", "Розправа з люті"); два листи до п.Ігоря Кічака: автором одного є Левко Лук´яненко ("Здоров був, Ігоре! Чолом твоїй сім´ї", датований 19лютого 1988року), іншого - письменник Володимир Малик ("Шановний Ігорю Йосиповичу!", датований 16 жовтня 1985 роком). Чому саме тільки 2 листи і чому саме ці - не відомо.

Я не беруся оцінювати гіпотези п.Ігоря про авторство "Слова о полку Ігоревім": він стоїть на думці, що ним є 20-тилітній  князь Святослав Рильський. Мені більше імпонує гіпотеза Леоніда Махновця і Степана Пушика (останній твердить, що галицький князь Володимир Ярославич був автором ще кількох пам´яток літератури Київської Руси). Тим більше не сперечатимуся про його оцінки "РУН-Віри" і її проповідника Лева Силенка (хоча в останньому я поділяю його критичні міркування). Я просто констатую величезну волю і чіткість мети у пана Ігоря Кічака. Тих людських рис, які витворюють із людини воїна. Тих рис, яких так бракує сьогоднішнім українським політикам. Сподіваюся, що такі теж є.

Досвід політичної боротьби п.Ігоря Кічака цінний ще й тим, що він не спрофанований квазідержавним будівництвом 90-х. Кічак залишається кристалево чистим українцем націоналістом, якого сьогодні не побачиш на галицьких мітингах. Він залишається революціонером-ідеалістом, який не опустився до профанації національної ідеї й не опустив прапора національної боротьби. Його життя є взірцевим того ставлення до України майбутнього, яка обов´язково прийде. Життєва позиція п.Ігоря Кічака цьому є безперечним свідченням...