Жанр: шпигунські хроніки 

Якщо твір пише не просто журналіст та дослідник історії розвідки, а прес-секретар Служби зовнішньої розвідки України, про художній вимисел раджу забути. Звісно, більшість книжок, написаних Олександром Скрипником мають реальну документальну основу. «Український слід у розвідці», де, серед іншого, є реальна історія Євгена Березняка, він же – майор Вихор, герой однойменних роману Юліана Семенова та фільму Євгена Ташкова – збірник нарисів, де правда все, до коми. Повість «За золотом Нестора Махна» - лиш дуже трошки оправлений в художню форму дійсний факт пошуку «скарбів батька», зафіксований у документах. У післямові до пропонованого роману «Особлива територія» автор признається: історія його героя, Федора Хільченка мала місце в реальному житті. Й розповідає читачам про розвідника-нелегала Федора Хілька, котрий працював у Західній Німеччині в 1960-х роках.

За структурою роман побудований на фрагментах мандрівок у часі. Розповідь починається в Німеччині, куди 1995 року ветеран розвідки, пенсіонер Федір Хільченко везе лікувати внука, теж розвідника, котрий працює в СБУ. Грошей на операцію не вистачає. І всякий раз, коли Хільченко замислюється, шукаючи способи порятунку, оповідь переносить нас то в його дитинство, котре пройшло поблизу Кам`яної Могили на Запоріжчині, то – в часи Другої світової війни, де читач бачить, як молодий розвідник бере «язиків», то – до ФРН, де резидент виконує завдання під виглядом комерсанта Вальтера Раймера. Як того вимагають закони жанру, минуле наздоганяє ветерана розвідки у вигляді давнього знайомого та колишнього ідеологічного ворога, завдяки якому молодого українського розвідника вдається врятувати, влаштувавши необхідну й дорогу операцію.

«Особлива територія» дає інформацію для роздумів тим, хто цікавиться історією спецслужб. Але – здебільшого поверхову. Так, до кінця не відомо, яку ж практичну користь приносила робота Хільченка-Райнера в ФРН, крім того, що на нього з часом вийшли працівники західнонімецької розвідки й почали вербувати. Можливо, спеціалістові досить лише таких фактів. Але пересічний читач хоче карколомних пригод. Хоча б таких, як у «Мертвому сезоні» чи «Помилці резидента» - радянських кіно хітів другої половини 1960-х і на всі часи. Навіть повороти, котрі могли бути гострими, наприклад – коли розвідника ось-ось можуть викрити, гостроти й напруги сюжету чомусь не додають.

До речі, я не пригадаю в українській радянській літературі, як і в однойменному кіно, зразків шпигунського роману, дія якого відбувалася б на момент написання. Тобто, не про розвідників у тилу фашистів чи білогвардійців, а резидентів у західних країнах. Української версії того ж циклу про Резидента, створеного Олегом Шмелевим та Ігорем Востоковим на російських реаліях та російському матеріалі, майже нема. Виняток – роман «Гіркий дим» класика української радянської пригодницької літератури Ростислава Самбука, героя якого проник у кубло імперіалістів на радіо «Свобода» в Мюнхені (у середині 1980-х екранізований студією ім. Довженка, але лідером прокату не став). В цьому плані книга Олександра Скрипника цілком претендує на ексклюзив, практично перший український шпигунський роман в історії нашої літератури після 1991 року.

Хільченко час від часу подумки повертається до Кам`яної Могили. Цей прийом треба розуміти, як зв’язок із корінням пращурів-козаків. Адже саме це Місце Сили і стало для розвідника тією особливою територією, яка дозволяє триматися на плаву, отримуючи енергетику навіть у найскладніших ситуаціях. Та виходячи з них переможцем. Виглядає, цей хід – та частка літератури, вигадки, яку автор вирішив собі дозволити. Все було б нічого, аби не одна обставина, котра, як на мене, нівелює авторські зусилля.

Звісно, герой та його прототип – професіонали, аси розвідки. Українські кадри, її золотий фонд. Проте до української розвідки вони, на жаль, стосунку не мають. Йдеться про офіцерів розвідки радянської, котрі для нинішньої України не зробили нічого. Це музейні експонати, значення яких досить сумнівне.

Читаючи, ловиш себе на думці: Федір Хільченко – радянський офіцер-розвідник, по суті – чекіст. Відразу виникає доречна аналогія з НКВД, МГБ, КГБ… Ці структури були фундаментом радянської репресивної системи. Таким чином, навіть працюючи не заплічних справ майстром, а нелегалом у ФРН, герой все одно вірно служить радянській владі. Звісно, це не применшує його професійних якостей. Але погодьтеся: радянський розвідник у наш час навряд чи може стати для українських читачів цікавим. Вони не зможуть його полюбити як героя художнього твору. Хіба що він прозріє, зрозуміє, якій системі служить, та втече на Захід. По ходу врятувавши кількох дисидентів… Та це, визнаю, була б зовсім інша історія…

Оцінка ***

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:      

*  Жодної надії;      

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;      

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;      

**** Хочеться краще, але загалом поживно;      

***** Так тримати!      

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.     

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.      

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику 

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms