Re: цензії

21.02.2024|Ганна Кревська, письменниця, членкиня НСПУ та НСЖУ
«Стежками босоніж» до широких доріг
19.02.2024|Ігор Чорний
Жертва на вівтарі патріотизму
Тренос за Узбережжям
Присутність відсутнього
13.02.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Неймовірні містечкові пригоди про… призначення людини на Землі
Катарсис цього місця
06.02.2024|Віктор Вербич
Крізь безмір материнського болю: драма Марії Матіос
30.01.2024|Валентина Семеняк, письменниця
Ключ до пізнання – у назві
30.01.2024|Олександр Забарний, доцент Ніжинського державного університету ім. Гоголя, кандидат педагогічних наук, член НСПУ
На перехрестях Слова і Часу: сторінками нової книги Людмили Тарнашинської
30.01.2024|Тарас Кремінь, кандидат філологічних наук
Закарпаття - ключ до ЄС, Або про регіональний вимір мовної політики в умовах війни

Re:цензії

12.10.2023|15:57|Альона Радецька, м. Хмельницький

«…Де шукаємо бога й себе»

Павлюк І. Танець Мамая / Ігор Павлюк. Вірші 2017-2022 років. – К.: Саміт-книга, 2023. – 288 с.

Читати поезію Ігоря Павлюка – злітати вище хмар. І це, напевне, відчуває кожен, хто хоча би раз брав до рук його книги. Особливо трепетно спостерігати, як речення переходять у речення, наче життя у смерть… І початок стає кінцем, а кінець початком! Таким уявляю танець Мамая – усамітненим, але життєствердним, інколи сповільненим, а інколи прискореним, щоб надихАтися і проникати у саме серце, до глибини душі.

Космос поділений надвоє, та сходиться він в одній людині – Богом обдарованій, на перший погляд, звичайній, але неординарній, яка розуміє цінність і неповторність життя, хоча часто піддається ударам долі: «Я – маленький-маленький серед планет – // Що наче човни на Леті», – пише Ігор Павлюк, відомий в Україні і далеко за її межами Поет, якому відкрита дорога до раю, бо «кидали на мене карти й кості…», «Сміялася із мене дітвора», «Мою печаль купують-продають // У Інтернеті…», через це «…По краплині вмираю…», «Емігрую у тіло, / У своє…», та попри все «Зберігаю любов, // Як багаття людина первісна». 

Так, у цій поезії багато висоти й автор це розуміє, бо ж відповідає самому собі: «Ти набрав висоту!», // Хоч я рідко літаю, та надійно росту». А росте він у своїх читачах – продовжувачах його творчості, які нестимуть його слова у майбутнє, бо митець живе доки, поки його пам’ятають. 

Ігор Павлюк – глибокий поет. 

Його вірші потрібно не просто читати, а відчувати. Розуміння ж приходить саме собою. 

 

Кислотний дощ печалі.

Травно-травно.

Бринить бузкова музика десь там…

Життя триває.

 

Ось так у нього: щойно було гірко, а одна мить змінює почуття. Цю філософію потрібно сприймати такою, якою вона є. Тоді зрозумієш автора. Тоді він стане ближчим. Трансформується сприйняття дійсності, яка вже не така, якою була до цього. І танець Мамая набирає ознак сповідальності. Це особливий вид танцю. Йому важлива присутність не так глядача, як слухача серця, бо не танцює він зримо, а передає стан душі поета, якому то сумно, то радісно, наче перед Богом.

 

Іскрять в мені,

Мов зорі у колодязі,

Пісні Пісень

І просяться у рай…

 

Не можу стриматися, щоб не відзначити метафоризацію творчості Ігоря Павлюка. Саме через це мені так імпонує кожен його вірш, де ллється-промениться кожен рядок, кожне слово. І що найбільш цінно, так це відчуття ненав’язливості образів, котрі так і пестять серце емоціями: «Падає слізка // В космічну пилюку журби»; «Пуповина з духу до душі – // Поетична – // Ніби сміх сльозини»; «Пахнуть зорі пташиним пір’ям, // Сиво світяться люстри рік»; «Ліс був нашим многохресним храмом, // Небо мало колір вовчих шкур»; «Журавлі – корінцями калини // У небі зависли»; «Білим тілом замотую душу раниму свою, // Змивши зоряний пил з них обох молитвами і душем» та ін. 

Як на мій погляд, це пречудово! А ще приємно спостерігати, як цей поет, не будучи художником, малює словами: «Падає сніг на пожовклі клени // Так – наче сіль на мед»; «А кругом, на деревах, // Одноразові гнізда»; «Літні квіти добрі і веселі // Хочуть, як метелики, літать»; «Тварини хмар гуляють в небесах» тощо. 

Є у цих віршах слова, які часто повторюються, та мають різні характеристики. Наприклад, лексема «душа»: «Не знаю: підріс я душею, а чи постарів…»; «Мед гарячий душі // Хтось містичний невидимий ссе»; «Родити душа почала»; «Росте у безсонні душа, наче тіло у сні»; «Озонові діри душі»; «Може, я упав з душі чиєїсь»; «Свічка гріє душу»; «Хай блаженна душа на подушці сльози відпочине»; «Біда в моїй душі гніздо сплела»; «Корінь роду шукає душа»; «Лампадно на душі»; «Море п’є під зорями душа»; «Душі моєї вишита сорочка // В червоних плямах…»; «Каміння душ // Ми крилами збираєм»; «Юний чорний вітер // Душу мою зоряну пасе», а також ця лексема може мати прикметниковий відтінок: «Злий душевний вогонь»; «Незабутнім душевним шрамом»; «Лиш камінь могильний тримає душевне тепло»; «Бореться з льодом душевним // Свячена вода»; «Де ще мій предок душевний // Молитись любов», рідше – прислівниковий: «Душевно нам дуже».

Лексема «хрест»: «Хрест також… по формі – перехрестя, // А по суті – стежка-вертикаль»; «Несу в собі храм нетутешній // Із хрестом-пуповиною…»; «Я цілував хрести над сном людей»; «На хрест подивлюсь, як на голу фінку»; «Тому буду триматися за хреста // У аскезі й екстазі»; «Хіба хрести крилаті обійму»; «Білі тіні хрестів»; «Цілую власний хрест»; «В храмах чорних печалі // Він – мов тінь від хреста»; «Все більше стаю я подібним на хрест мій натільний» та ін.

Лексема «храм»: «Пішов у себе – в храм»; «Шлях до себе – // Як у храм, // А не як у тюрму»; «Доки храм я – // Доти я Всесвітній»; «Мій зАмок-храм із птахом на хресті»; «Бо, як мама дитину, // Несу в собі храм нетутешній»; «Новий будую храм»; «Вічний храм у мені – наче кістка в старім абрикосі»; «А наразі в собі Божий храм я плекаю»; «Хочу сам стати храмом»; «Але храм – // То не крам»; «Ми так само виходимо з храму і з мами, // Пуповинно… молитвенно… із постом»; «Доля – то турою, то конем // Ходить то у храм, то на базар»; «Блукаю // В храмі себе самого»; «Храм-фортеця, збудований у мені, // Із Землею буде літати» та ін.

Лексема «небо»: «Рости до неба»; «Нічніє небо»; «Наче падаєм в небо»; «В собі шукаю небо»; «Небо вабить кольором землі»; «Кровна земелька // Небом стає мені, небом»; «Та тільки небо знає // Справжню суть // Душі моєї»; «Небо серпневе – // Із серпиком Місяця»; «Молоді батьки… // Стареньке небо»; «Буду сам я до Неба йти»; «Так втомився іти, // Наче крилами виорав небо»; «Зверху небо біблійне, димок думок»; «Дякую, Небо, що добре мені з Тобою» та ін.

Лексема «поет»: «Є болючі сни, // З яких виходять поети…»; «Багато поетів // Предивно вертались Додому»; «А поет – мов яблуко на груші, // Що воскресно вміє умираль»; «Що я тут можу, поет?.. // Перевозити мрії»; «Поетам всіх часів // Писались вірші»; «Поет // Зі слів знімаю // Маски древні»; «Труту в ліки поет перетворює»; «Самотіє поет, // Мов останній язичеський Бог» та ін.

Досить часто зустрічаються і такі лексеми, як «життя», «смерть», «вічність», «земля», «печаль», «Бог», «сльози», «планети» тощо. Усі вони споріднені з автором, адже розкривають його внутрішній світ, що нерозривно пов´язаний із зовнішнім.

Пошук себе і Бога – наскрізні теми, які роблять збірку поезій «Танець Мамая» Ігоря Павлюка надзвичайно особистісною. Написання віршів від першої особи нагадує щоденникові записи, які народжуються у той чи інший момент, щоб зафіксувати певну емоцію чи подію в житті. 

 

…Я ж душу, як дитину, колишу

В колисці тіла піснею молитви.

Я чую світла зоряного шум

В собі самому, як початок битви

Любові й Смерті,

Вітру і вогню,

Землі з водою

І себе з собою…

 

Множинність світовідчуття народжує бажання плекати слово. Щоб знали, щоби пам’ятали і щоби берегли. 

А поет писатиме. 

Бо таке його призначення на землі. 

Бо так потрібно Богові. 



Додаткові матеріали

05.09.2023|08:58|Події
«Книжка року’2023»: Лідери літа – Короткі списки. Номінація «Красне письменство»
12.05.2022|12:31|Події
Оприлюднено імена лауреатів «Книжки року’2021»
04.09.2021|08:37|Події
«Книжка року’2021»: Лідери літа
10.08.2023|12:38|Події
Першим лауреатом премії імені Дмитра Креміня став Ігор Павлюк
28.07.2023|09:50|Події
Оголошено короткий список Всеукраїнської поетичної премії імені Дмитра Креміня
22.09.2023|14:26|Re:цензії
Пісня про незнищенність душі
08.08.2023|12:57|Re:цензії
Дарувати людям добрий настрій – свята справа
27.07.2023|10:23|Re:цензії
За що ми любимо поезію
15.07.2023|14:08|Re:цензії
До образу Мамая, або Ігор Павлюк: «І пізнаю сенс сльози і глини»
26.06.2023|18:32|Re:цензії
Глибока крізь нього дзвенить висота
18.05.2023|09:56|Re:цензії
«Ми до правди ще не готові»
06.12.2022|10:26|Re:цензії
Алмазні грані Ігоря Павлюка
16.09.2022|10:48|Re:цензії
Візії поета і пілігрима
30.08.2022|15:53|Re:цензії
Вакуум не терпить порожнечі
29.07.2022|12:35|Re:цензії
Можна лише дивуватись, що є такі поети як Ігор Павлюк
12.07.2022|15:47|Re:цензії
Епоха Павлюка
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus

Останні події

27.02.2024|14:06
«Книжка року’2023»: оголошені результати рейтингу
21.02.2024|13:57
Український ПЕН започатковує Читацький ПЕН-клуб
21.02.2024|13:02
11 березня у Львові відбудеться концертна програма «ТЕЛЬНЮК: Наш Шевченко»
14.02.2024|14:54
Сельма Лаґерльоф, «Морбакка» та література: книжкова розмова з Наталею Іваничук
12.02.2024|14:24
Пошуки сенсів, спогади та рефлексії матері воїна у книзі Олени Чернінької «Лемберґ: мамцю, ну не плач»
12.02.2024|13:33
Юлія Чернінька презентує у Києві свою нову книгу "Барні 613"
12.02.2024|13:29
У лютому 2024 року світ побачить нова книжка Андрія Любки "Війна з тильного боку"
12.02.2024|13:27
Міжнародна премія імені Івана Франка 2024: оголошено прийом наукових робіт
12.02.2024|13:25
Бестселер, від якого не відірватися: перші враження про книгу «Посібник з убивства для хорошої дівчинки»
07.02.2024|19:01
"Книжковий Арсенал" оголоcив дати й формат проведення 12-го фестивалю


Партнери