Кожне покоління має своїх героїв, богів та власне божевілля. Щоправда, герої зазвичай помирають надто рано, боги неодмінно падають із п’єдесталів, а божевілля залишається з людиною впродовж усього життя.

Нація, як і окрема особистість, втрачає ґлузд по-своєму. Із розумовими відхиленнями сучасного суспільства читач може ознайомитись у довгоочікуваному романі Ліни Костенко «Записки українського самашедшего», який писався протягом десяти років. Утім, назва надається до амбівалентного трактування. З одного боку, вона відсилає до Гоголя та його «Записок сумасшедшего», а з іншого – слово «самашедший» можна розуміти як «той, що йде сам по собі, самотній».

Герою Костенко, який у романі залишається безіменним, притаманні обидві риси. Програміст за фахом, втомлений від життя, нереалізований у роботі та сімейному житті, кинутий на периферію суспільства, аутсайдер. Себе він характеризує як «зашуганого, який мусить заробляти гроші, найбільше боїться приниження» і має комплекс, що не в силі нічого змінити, «ні на що вплинути». У очах дружини герой – «безнадійний лох». У своїх, до речі, теж.

Але найбільші прикрощі починаються тоді, коли чоловік втрачає постійну роботу. За таких обставин його дружина, імені якої у романі також не згадується, повинна виконувати функцію годувальника сім’ї. У цій критичній ситуації герої повільно віддаляються один від одного – чоловік поринає у філософські роздуми, а дружина вступає до гендерного клубу. Палке кохання двох людей перетворюється на взаємне відчуження, котре тільки підсилюється від необхідності спання в одному ліжку. «Втомлена жінка під вечір, – розмірковує герой, – це вже ступа, а коли ще й задубіла в роздратуванні, то це вже ціла меґера». Перейнявшись гендерними ідеями й апатією власного чоловіка, дружина відмовляється виконувати хатню роботу, знаходить коханця та з головою поринає у свій маленький світ. У родину її повертає несподіваний вчинок героя, котрий від самотності та нерозуміння близькими вирішив накласти на себе руки. Після порятунку «з петлі» життя чоловіка повертається у звичне русло – він влаштовується на нову роботу та віднаходить прихильність дружини.

Описана у романі сімейна драма, є лише тлом для показу актуальних проблем сучасного українського суспільства: другорядність рідної мови поруч із російською, відсутність прогресивних політичних сил, здатних покращити життя народу, неадекватне сприйняття спірних моментів історії тощо.

Герої «Записок…» стають жертвами засобів масової інформації. Вони прокидаються і засинають під звуки телевізора, який займає у родині одне з чільних місць. Ліна Костенко показує нам світ, де «газети забомбили свідомість, а телебачення захопило все». Нова форма свободи слова – «що хто хоче, те й лопоче». При висвітленні тих чи інших подій журналісти надають перевагу світській хроніці, а не соціально важливим проблемам. А це прямо протилежне їхній місії – бути «очима суспільства, яке спить».

Важливого значення авторка надає і тому, що саме демонструється по телебаченню: «когось б’ють, когось убивають, комусь здирають шкіру з обличчя, а там, під сподом, ведмежа шерсть». Двома найпопулярнішими темами на сучасному ТБ є насильство та еротика. «Це вже не телеекран, – обурюється Ліна Костенко, – це іподром сексу, де оголені вершниці мчать крізь ніч на розгнузданих жеребцях». Говорить письменниця і про деструктивний вплив «ящика» на свідомість українців. Надивившись різних жахіть, люди охоче повторюють їх у реальному житті. «Бандитські серіали нашого телебачення плавно переходять у нашу дійсність…Деякі фільми просто, як інструктаж. Як пограбувати банк. Як зробити вибухівку. Якась дівка позбулась суперниці, вкинувши у ванну ввімкнутий у розетку фен. Потім так і пояснила на суді – бачила по телевізору». А найгірше, на думку Ліни Костенко те, що від напливу інформації неможливо нікуди подітись. «Читай не читай газет, не слухай радіо, не заглядай в інтернет – все одно доганяє…Може, просто вчепити в голову чіп і хай транслює цілодобово?», – запитує герой.

Засилля преси у повсякденні настільки пригнічує чоловіка, що він поволі втрачає цікавість до життя. У такому ґвалті над власною свідомістю є щось незрозуміле, навіть мазохістське. Герой сам шукає інформацію тільки про смерть, бомбардування мирного населення та збройні конфлікти. Натомість дружина постійно покращує йому настрій та «виводить на хвилю позитивних новин». То про народження тигреняти у московському зоопарку розповість, то про виставку Рембрандта в королівському замку, то про новий закон щодо гуманного ставлення до тварин.

Окрім телебачення, дісталось у романі Ліни Костенко представникам сучасної української літератури. Деяких з них не так важко впізнати. Головний герой часто перечитує класику, зокрема, Гоголя. «Дарма, що писав давно, актуально і по сей день, – констатує він. – А що, читати теперішніх пофіґістів? Ту письмачку, приміром, що назвала свою матір фриґідною, а мужчин своєї нації…Гидую повторити, як вона назвала мужчин своєї нації. Чи тих биндюжників слова, що допінгують свою нездарність цинізмом? Чи тих потасканих німфеток, що все вивертають свій «тілесний низ»?

«Записки українського самашедшего» зроблені у формі щоденника і є, скоріше «роздумами для шухляди», публіцистичними статтями, аніж романом у традиційному розумінні. Це зовсім інша Ліна Костенко, ніж та, яку ми знаємо завдяки «Марусі Чурай», «Берестечку» і чисельним віршам. То тут, то там у «Записках…» знаходимо звичайну ретрансляцію новин з преси на кшталт «У Нідерландах дозволили одностатеві шлюби. У Парижі продали з молотка норковий палантин Марії Каллас. Скандинавці схрестили телефон з комп’ютером. Шотландці – картоплю з медузою». Нехай це світ, який оточує щодня, але чим такий роман відрізняється від звичайних блогів? Герой Ліни Костенко також вагається щодо того – публікувати свій щоденник чи ні. Хоча, можливо, поява подібного твору свідчить про формування нового виду прози – блогороману? Гадаю, після того, як «Записки…» побачили світ у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА», багато блогерів наважуються оприлюднити власні дописи під однієї обкладинкою. Сподіваємося, вийде не менш цікаво, гостро, злободенно й актуально. От тільки, чи стануть вони від цього класиками?

Ця рецензія надійшла на конкурс літературних критиків, який книжковий портал «Буквоїд» проводить спільно із видавничим домом «Most Publishing» , видавництвом  «Грані-Т»,  магазином  «Читайка», літературним конкурсом "Коронація слова"  та Міжнародним благодійним фондом «Мистецька скарбниця».

УМОВИ КОНКУРСУ