-  Обкладинка «Брутального лікаря» дуже суголосна вашій попередній книзі «Квітникарка». Цим ви підкреслюєте, що це одна історія?

- Так. Це - прозовий диптих. Однак, читати ці книги можна незалежно одна від одної. Це є окрема історія двох сердець, та її початок народився у «Квітникарці». Я не встигла усе вкласти в одну книгу, бо терміни угоди із видавництвом підтискали. Та я отримую відгуки від читачів, які перечитавши одну книгу, одразу цікавляться іншою. Можна спочатку читати «Брутального лікаря», а тоді передісторію - «Квітникарка».

-  У цьому була така велика необхідність – продовження роману?

-  Необхідності немає ні у чому. Навіть у нашому з вами існуванні. Світ пречудово обійдеться і без нас. Так само світитиме сонце, падатиме дощ, проходитиме еволюція. Правда ж?! Але, коли ми вже тут є, то у нас самих виникають якісь потреби. Є потреба. І ти це робиш. Я не завершила свою розмову, обірвала у найцікавіший, на мій погляд, момент. Усі казки, як відомо, закінчуються весіллям. А справжнє життя якраз тоді і починається. І попри те, що така архаїчна річ, як весілля, відійшла у мене на задній план, герої все ж таки вирішують бути разом.

-  На початку книги є присвята вашому батькові. Він – лікар?

-  Це моя перша книга про мужчину і саме тому я присвятила її татові. Його не стало цього року і я почуваюся вдячною за те, що разом із видавництвом КСД та особливо завдяки чуйності та розумінню моєї редакторки Олени Приходченко ми встигли татові показати сторінку присвяти. Її для цього спеціально змакетували заздалегідь, аби він ще побачив. Тато мій не був лікарем, але він – саме та людина, яка навчила мене писати і йти до обраної мети. Мені пощастило народитися в сім’ї, де книга завжди у найбільшій пошані. 

-  Тобто ви спромоглися зазирнути у цей незрозумілий жінкам чоловічий світ? Напевно, було складно.

-  Те ж саме запитав мене і тато. Але насправді складно не було. Писалося на одному диханні. По-перше, якщо говорити лише про чоловічий склад розуму, то так, жінки мислять інакше. По-друге, мені йшлося не просто про чоловіка,  а про дуже особливих чоловіків – високоінтелектуальних, всебічно розвинених і мудрих. Таким є мій брутальний лікар. Він часто грубіян – це правда, але лише частково. Таким є його захист – броня від тих повсякденних страждань і глибоких переживань його пацієнток та їхніх сімей. Це узагальнений образ професіоналів, які часто-густо саме такими і постають перед нами. Але вони мусять бути в обладунках від тих почуттів та відсторонюватися емпатично, бо це здатне їх знищити морально. Розчавити просто. Ми добре виконуємо свою роботу лише тоді, коли нам не заважають власні почуття.

-  Чи цим ви хотіли сказати, що неспівчутливий лікар сьогодні – це добре?

-  Йдеться про те, що лікар – це також людина. І не можна його сприймати однобоко. В нього також є своя власна історія, можливо, навіть, трагічна і саме тому він такий, яким він є. А попри те, він, голосно кажучи, еволюціонує.  І до кінця книги цей персонаж відкривається у зовсім іншому світлі.

- Його історія також матиме продовження?

- У якійсь паралельній реальності - так. У моїй – не знаю. Зараз я не відчуваю такої потреби. І взагалі мені складно увійти у своє звичне письменницьке ремесло після відходу батька. Таке враження, наче у мене в горлі застрягли слова. Хоча думок – безліч. І вони зовсім інші, як до того, як я пережила цей страшний період. До слова, коли нещодавно на презентації зачитувала кілька сторінок із «Брутального лікаря», то зловила себе на тому, що зараз би написала зовсім по-іншому. Або взагалі б не писала того. А це було лише якихось півроку тому.

-  У вас пройшла переоцінка цінностей?

-  Мені усе ще дуже важко пояснити те, що я відчувала. Усе довкола видавалося безглуздим і непотрібним, нікчемним і ницим… Світ сприймався, як картинка,  як двовимірний простір на фотографії. А я всього лише спостерігач, мене нема. Врешті-решт – нічого нема, суцільна темна порожнеча, нескінченність, яка лякає. Я усе ще намагаюся знайти цьому правильні слова і не знаю, навіть, чи вони існують. Мені дуже б хотілося колись про це написати, але для цього я повинна знайти те, на що я зможу обпертися. Безумовно, це є лише всередині. Те, що треба правильно і доступно пояснити тим, хто з подібним стикався. 

-  А ваш також герой таке пережив?

-  Власне його життя мене більше зацікавило тепер, аніж тоді, коли я про нього писала. Парадокс, але лише тепер я з ним більше погоджуюся і відкриваю для себе. Він виявився мені ще цікавішим, ніж героїня, яка була ближча за глибиною переживань. Він робить помилки, поводить себе аморально, як скажуть багато читачів, але кожен зауважить, що він живе усвідомлено. І це - найголовніше. Він пройшов свою життєву школу і йде далі вже інакше. Бо роблячи якісь вчинки, люди частіше не намагаються задумуватися над наслідками, прагнуть жити безтурботно і легко. Світ же діє за певними законами, хоча на перший погляд, усе виглядає, як повний хаос. І мій герой це дуже добре розуміє. А от коли я писала, то мені видавалося, що героїня більш глибока, аніж герой. 

-  Існує в реальності його прототип?

-  Ні, це збірний образ. Та серед читачок була репліка, що я списала його з одного з їхніх особистих лікарів. Отже, він -  справжній.

-  Кому буде цікава ваша книга?

-  Вона актуальна сьогодні і завтра,  і післязавтра. Завжди. Це є людські стосунки і філософія буття. Це цікавить кожного в різний період часу. Хоча моя аудиторія – це, звісно ж, пані і панянки різного віку. А герой «Брутального лікаря», мабуть саме той, про кого кожна мріє.