Погода
Погода у Києві

вологість:

тиск:

вітер:

Re:цензії

Рецепти щастя у вишнево-черешневих історіях про любов

Коли чуєш, що жіночий роман про кохання «Черешні з коньяком» залюбки читають і чоловіки, то одразу ж розумієш, наскільки несправедливим є вже саме визначення, як вердикт, – «жіночий роман».

Серед моїх знайомих представників сильної статі, які належать до абсолютно різних соціальних груп, знайшлась чимала кількість шанувальників творчості Ніки Нікалео. І, мабуть, не постає питання: «Чому?». Тому що відповідь очевидна. Талановито написаний романтичний твір з-під пера інтелектуалки завжди викликатиме інтерес у читача незалежно від статі. 
Отже, «Черешні з коньяком». Вже один тільки зовнішній вигляд книги викликає шалене бажання потримати її в руках. Оригінальна обкладинка милує око приємним дизайном. Розкриваємо її й одразу ж читаємо вступне слово від авторки, занурюючись в цікавий світ приватних роздумів на тему гармонії та безладу фізично-духовної взаємодії особистосте: «Кожна людина для мене як окремий всесвіт, у якому діють свої закони існування, критерії краси, мірило правди, принципи добра і зла. Цей всесвіт лише трохи схожий на інший, він живе за тими самими фізичними законами. Але коли ці світи раптом зіштовхуються, то відбувається певна зміна всередині них, трансформація усіх їхніх законів, хоча б на певний час, навіть найкоротший. Іноді, щоправда, буває сутичка, схожа на нуклеарний вибух, що все змітає вщент, до попелу.
І тому страшенно цікаво спостерігати за людьми. Ці істоти стають для мене прибульцями з власної планети, яких приємно аналізувати і розкривати. Звісно, за параметрами всього світу, адже я теж -  прибулець. Тільки в цій ситуації важливо не зайти на орбіту існування того іншого всесвіту, аби нічим не порушити законів його побутування. Аби відсканувати його у його ж звичних умовах – природних, як правильно зауважили б мені зараз біологи».
Роман Ніки цілком кінематографічий. Багато сценок завершуються (подібно до того, як спускається куліса в театрі) описом певної палітри красок, які гармонійно пасують до тієї чи іншої атмосфери, посіяної в рядках чергового епізоду.
Навмисне не хочу переказувати зміст, аби не розкривати інтригу та всі таємниці незвичних пригод головної героїні, її сумнівів, розчарувань та захоплень  у пошуках істинного жіночого щастя, за яким стрімголів полетіла аж в іншу країну, абсолютно не усвідомлюючи, що ЩАСТЯ… Хоча – ні! Таки не розповім подробиць. Додам лише, що у фіналі Ніка Нікалео неординарно підіб’є підсумки у темі на одвічне питання людства. Від імені головної героїні до читача полетить стрімка вервичка світлої філософії: «…щастя… кожна людина вкладає в це поняття власне бачення. Спочатку нам хочеться всього й одразу. Але це так само неможливо, як неможливо витягти з грядки дозрілий буряк, щойно закинувши в неї насінину. Все в житті дається нам працею та ангельським терпінням. І не варто пришвидшувати момент приходу бажаного. Бо це те саме, як з’явився б на світ семимісячний малюк, у котрого легені можуть і не розкритися. Тому… кожен із нас отримує те, на що заслуговує… Комусь важливі посади і державні відзнаки, а комусь кількість дітей і обов’язковий штамп у паспорті, хтось домігся світової слави, а хтось просто викладає у школі, до того ж є абсолютно щасливою людиною. Секрет полягає у примітивно елементарному – бути вдячним за те, що є, і вміти цим насолоджуватись. Попри те, іти далі, ставлячи нові цілі. Бо все досягнуте є тим, щ створив ти сам, і ніхто у цьому не винен. Ти або чекаєш дарунків долі, яких можна і не дочекатись, або створюєш себе самотужки, що є приємніше і надійніше. Кожному з нас потрібен певний глобальний масштаб, особистий стрес, аби прокинутися і відчути себе в цьому житті. Хоча окремі унікуми вміють перейти до цього розуміння плавно».
Рецепт щастя в розумінні Ніки Нікалего із вуст головної героїні виглядає саме так (і між рядків ми бачимо вже саму авторку, цікаву інтелектуалку з легкими, як пір’їнки, позитивними емоціями в судженнях про безумовну любов до життя та кожної його невід’ємної складової): «Люди відрізняються одне від одного, так само як відрізняється їхнє уявлення про успіх і щастя в особистому житті.  Комусь потрібно пройти складний і цікавий шлях і насолоджуватись заслуженим відпочинком, а комусь достатньо просто сидіти на рибалці, без динаміки подій в його житті. Хоча більшість із нас саме так розуміють щастя. Бачити щастя кожного дня, насолоджуватись тим, що дає доля і бути вдячним. Взагалі, жити – це захоплююче. Любити всіх людей, які перебувають поруч, звісно, складно та й неможливо. Але сприяти їхнім прагненням і бажанням, рости самому, мати улюблену справу і навчатися творити – у цьому полягає сенс мого існування. Бо любов, і подяка, і творення – це для мене рецепт щастя, що веде швидкісним автобаном долі».
Наступний твір – короткий. "По вірі Вашій..." - така назва оповідання Ніки Нікалео з нової, але вже досить відомої збірки оповідань "Львів. Вишні. Дощі".
"Скільки того щастя тобі треба і де ж його відшукати? У собі, у собі шукай, на самому денці твоєї душі. Воно там собі тихо спить, чекаючи твого пробудження і свого одночасно, бо ти є воно, а воно є ти. Ти є щастям! Чуєш? А-го-в!" - витало у повітрі щось небезпечне."… (с)
Саме такою аурою та енергетикою просякнуте все оповідання. У пошуках Щастя можна прожити ціле життя, збиваючи коліна, стираючи мешти, марнуючи роки в примарних ілюзіях. А Щастя живе зовсім поруч. І у кожного воно своє. Для золотоволосого лінивого кота - своє, для припнутого на ланцюг, наче той бурлака, пса - своє, для піоній та блакитнокровних троянд - своє, а для лагідної тендітної вишеньки - своє…
У Г.-К. Андерсена колись давно заговорили й прожили ціле життя в пошуках Щастя циганська голка, брошка, пляшковий осколок, дерев´яна тріска, паперова балерина та олов´яний солдатик…
У Моріса Метерлінка - автора філософської п´єси-притчі «Синій птах», присвяченої вічному пошуку людиною Щастя - також вміли розмовляти предмети, тварини і стихії природи…
Яке ж потрібно мати велике серце та світлу душу, аби розуміти ці розмови, відчувати й переживати чийсь біль та щиро розділяти чужі радощі?
Нікі Нікалео це вдається тріумфально яскраво та трепетно щиро.
Разом із письменницею я відслідкувала долю Вишневого деревця та наче прожила із ним ціле життя, по-дитячому сміялась на початку, по-юнацьки співпереживала у середині, і гучно з висоти своїх літ розплакалась у кінці. Спочатку гіркими, а вже за хвильку світлими сльозами радості… 
Разом із головною героїнею (Вишенькою) я охоче помандрувала зі Львова у Грибовичі (коли пересаджували), тішилась її плодючості, горіла, затамовуючи подих, вогнем любові у дні її закоханості, разом із нею пережила болючі ревнощі, і так само гірко тріщала, ламалась і всихала на часі її розпачу… 
Та душа Вишеньки заспокоїлась, коли віднайшла того, без кого земне життя її втратило сенс…
По Вірі Нашій... і з цими словами я повернулась у свій людський світ.. шукати своє щастя… десь там на самому денечку своєї душі… Бо я - це воно, а воно - це я… Щастя - в мені :)
І на завершення хочеться додати, що коли ви ще не знали, то відкрию дуже цікаву таємницю для багатьох. Виявляється бджоли і оси часто співають у тональності Ре Мажор. Так повідає Ніка Нікалео. І я їй вірю…


коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери