Роман «Квітникарка» - про нас із вами, про наших знайомих, сусідів та колег по роботі, він про наші страхи й радощі, про любов і зраду, про вміння прощати й бути щасливим за будь яких обставин. І, звісно ж , «Квітникарка» - про кохання. От тільки де ж воно заблукало на сторінках? Читач щоразу сприйматиме ілюзію за реальність. Однак…

Життя полюбляє доводити нам, що жодна зустріч не буває випадковою, а кожне розлучення - явище закономірне. Молода жінка, головна героїня Вікторія, завжди вважала, що сама планує свою долю та здатна контролювати будь-які зміни на своєму шляху, і, якщо вже не до дрібниць, то хоча би загалом. Можливо, така наївна мрійниця та правильна дівчинка ще б довго перебувала у тенетах власних марень, якби не кілька обставин, що вигулькнули зовсім несподівано одна за одною із невеличкими проміжками в часі. Першою стала зрада показово взірцевого чоловіка. А другою - онкологія. І навіть, якщо першу хвилю цунамі Вікторія стійко подолала, то чи подолає так само мужньо наступну? З того моменту, як життя її закинуло в бурхливий коловорот подій і понесло просторами жорстокого непередбачуваного океану, жінка більше ні на що не може впливати. І це пригнічує та бентежить, однак Вікторія бере на себе відповідальність за своє здоров’я й життя.

Велика кількість персонажів, чим власне й відрізняється романістка Ніка Нікалео, розкривають нам широку палітру характерів і доль. Соціальна проблематика сучасного світу також не залишила байдужою авторку, яка вже вкотре у своїй творчості торкається проблеми заробітчанства, коли розпадаються сім’ї, спотворюються життя і руйнуються навіть дружні стосунки. Та все ж, у центрі творів авторки традиційно стоїть жінка. Тендітна, добра і щира, дуже наївна і збентежена, розчавлена суворою дійсністю на початку оповіді, вона перетворюється на цікаву та привабливу особистість до кінця роману. Ми спостерігаємо за її внутрішнім зростанням та розвитком не лише особистим, а й світоглядним.

Окремої уваги заслуговує наче незрозуміла на початках та дуже інтригуюча згадка про доньку Вікторії, якої насправді ми так і не побачимо. Ким є маленька дівчинка, яка постійно приходить до головної героїні у сні? І навіщо нас вкотре притягують саме ті люди, яких ми би не хотіли бачити біля себе при здоровому глузді та навіть у самому страшному сні? На ці та багато інших запитань нам розповість авторка. Книга, я переконана, матиме продовження, як обіцяє нам Ніка Нікалео, та як це стає зрозумілим із діалогів головної героїні з коханим мужчиною. Сни на межі з дійсністю… мультивсесвіти… кохання та любов крізь простір і час дають великі надії в цьому романі для кожного з нас, а не лише для героїв «Квітникарки».

Чому наші мрії часто розбиваються на дрібні шматочки саме в той момент, коли найменше на це очікуємо?! І чому, коли приходить кохання, ми бачимо світ не таким, як щодня: «Вона спускається ліфтом і буквально летить на крилах додому. Не їде жодним транспортом. Скільки тут іти?! Місто ще досить зелене, окрім золотавих каштанів, квітуче й ароматне після дощу. Асфальт вимитий і блищить, як агат, на сонці. Співають пташки, цвірінькають горобці. За парканами буяють зажурливі барви квітів, укриті пряним флером…».

Бажаю усім читачам та шанувальникам творчості Ніки Нікалео такого ж бачення своєї матриці та свого особливого неповторного світу, де в кожній деталі, в кожному куточку, в кожній шпаринці – світла царина любові щирої та натхненної, взаємної та безумовної, повноцінної та гармонійної. Любові із самим добродієм Всесвітом.