Re: цензії

Мені, чесно кажучи, складно говорити про ринок, нічого не видаю і нічим не торгую. Аналітикою і моніторинґом книжкового ринку також не займаюсь у розумінні фаховому, але як читач і споживач, маю відчуття, що нічого хорошого не відбувається. Зубожіння людей остаточно позбавляє їх думки про купівлю книги. Книга, до того ж, суттєво дорожчає, те саме стосується і тих поодиноких літературних журналів, які ще лишилися у каталозі на передплату. Послуга «Книга поштою» через суттєві надбавки до її вартости може бути вимушено-прийнятною лише в разі її гострої потреби для читача в провінції, де (як у Донецьку), відсутня «Книгарня Є». Іноді фіксую реальний подив від того факту, що хтось іще продовжує видавати книги. Українському книжковому ринкові до сьогодні гостро бракує книгарень; дивно, чому наш видавець не опікується їх відкриттям. Але будемо сподіватись на ліпше.

Який проект був найбільш вдалим (невдалим)?

Як на мене, повного фіяско зазнав проєкт Івана Малковича з концертними турами Ліни Костенко. Попри те, що наклад продавався нібито добре. Не все вимірюється самими лише грошима - навіть на ринку. І навіть на базарі... А скандал, що мав місце вже на самому початку того «туру» - взагалі виглядав якось по-провінційному сіро і нецікаво. Якісь меншовартість відчувалась у тому. В тих подіях Київ на деякий час утратив статус столиці... Сидячи у передмісті Донецька, я фіксував (на емоційному рівні) своє повне несприйняття таких дивних чи то бізнесових, чи якихось інших фішок - і колишньої авторки «Марусі Чурай», і колишнього чудового поета, а тепер її видавця... Вся ця історія лишила неприємний і прикрий осад. Цього не повинно бути. Літературна критика (зокрема, і львівська критика, яка є доволі фаховою) має право писати про будь-яку персоналію, яка викинула на ринок своє творіння, - до того ж, не у вигляді гуманітарної допомоги, а з метою продавати книгу, як товар. Також нещодавно абсолютно здувся проєкт під назвою «Василь Шкляр». Після багатьох його жестів і рухів, а також після письменницького з´їзду НСПУ, сподіваюся, всім уже зрозуміло, що насправді сталося з його премією.

Щодо вдалих проєктів, то я тішуся тим фактом, що вистояло і продовжує працювати, нарощуючи потужності, видавництво «Грані-Т». якщо їх книжкові серії дитячої літератури, есеїв та путівників - можна вважати проєктами, то це, безперечно, вдалі проєкти. Крім того, якщо це можна вважати індивідуальним проєктом, я готовий усіляко підтримати письменниць Олену та Юлію Черніньких зі Львова, які потужно дебютували і видали впродовж неповного календарного року два романи й книгу поезій. Такого у нас іще не було. І це тішить.

Ваш особистий вибір: книга-2011.

Серед книг 2011-го року, які я встиг прочитати, виділив би дві поетичні збірки й два романи. Поезія: Іван Андрусяк «Неможливості мови», Павло Вольвач «Судинна пошта» (обидві - «Ярославів Вал»). Романи: Степан Процюк «Маски опадають повільно» (ВЦ «Академія»), Олена та Юлія Чернінькі «Вілла "Райські пташки"» (ЛА «Піраміда»). Роман про В.Винниченка С.Процюка є першою спробою художньої романної біографії такого непростого персонажа, яким тільки і може бути Винниченко, а роман-притча сестер Черніньких вважаю не меншим проривом у жанровій літературі. І, якщо вже всі говорять, що нам потрібна україномовна жанрова література, то на цей роман читачеві слід звернути свою окрему увагу. А щодо двох поетичних збірок, згаданих вище, то це зразки якісної високої лірики, а у випадку І.Андрусяка - не менш якісного перекладу (включаючи Т.С. Еліота, Ґ.Пінтера, Ч.Мілоша, А.Бурсу, старожитніх українських поетів та ін.). На жаль, до мене досі не дійшла поетична збірка Тараса Федюка «Хуга» та «Зимові листи» В.Махна, тому оцінювати їх сьогодні не буду.