Яким був рік, що минає, для книжкового ринку України?
Як на мене, це був рік початку адаптації, намагання пристосуватися не стільки до нових умов (бо умови ще більш-менш старі), скільки до зміни умов. Йдеться і про політику видавництв, і власне про видавничу практику, і про наполегливі спроби далі «соціалізовувати» книгу, і, безперечно, про спроби її «електронізувати». Це все ще перші кроки, але видавнича справа мусить трохи звикати до того, що змінюється навіть функціонування книги в суспільстві, вже не кажучи про конкретні форми її, книжки, існування. 

Який проект був найбільш вдалим (невдалим)?
Дозволю собі розділити питання на об`єктивну та суб`єктивну частини. Об´єктивно, за впливом на галузь та «моніторингом» ніщо не можна порівняти з Львівським форумом. При тому, що поєднати Форум та Фест в цьому році було особливо важко, як на мене, були помітні шляхи вирішення цієї проблеми - розведення програм в часі і просторі.
Суб`єктивно, мене дуже потішило проведення Літературної літньої школи «Маруся» та її регіональної «репліки» - Закарпатської літшколи. «З того боку» читацької аудиторії письменникам, особливо молодим, необхідне відчуття своєї спільності, хоча б тимчасові «лабораторії», «експериментальні майданчики». Це дійсно посилює і творчу, і суспільну їхню позицію.

Щодо об`єктивно невдалого - це традиційно було те, що так чи інакше стосувалося держави. Ганебний розпил програми «Українська книга», міжнародний сором «книги» «Януковича», «державна» «премія» «поету» Білашу, сумнівна доля «Сяйва» і скандальні перевибори голови Спілки з не менш скандальним продовженням».

Суб`єктивно мені не сподобався проект «Е-книга за 24 години». Хоча організація і промоція були блискучими, кожна складова його ідеї мені видаються неправильними. Навіщо поспіхом робити книгу з нуля за 24 години? Навіщо її потім роздавати в інтернеті? Це якась кардинальна плутанина, бо складається враження, що е-книга це щось, що робиться швидко, чисто заради приколу, і нічого не коштує.

Ваш особистий вибір: книга-2011.
О, отут якраз все буде суто суб`єктивно. Для мене в цьому році був дуже важливим вихід книжки Антона Санченка «Нариси бурси», а також перекладу «Навколосвітньої подорожі вітрильником наодинці» Джошуа Слокама, де Антон був не тільки учасником, а й організатором. Мені йдеться не лише про непересічні літературно-художні якості цих книжок, але й про історію їх виникнення, «електронні» та «проектні» фази їх існування, участь в цьому літературної та читацької спільнот. Це дуже прогресивні моделі, як на мене.

Ще одна «моя» книжка цього року - «Олесь Ульяненко: Без цензури». Може, тільки в такий спосіб можна було передати враження від багатовимірної особистості Олеся, і організатор цього проекту, Мирослав Слабошпицький, зробив справжній подвиг. І також, last but not least, - «Гербарій коханців» Наталки Сняданко. Ця авторка з кожною книжкою все більш майстерно поєднує новаторські прийоми розповідання збудуванням доволі химерного, але щирого і захоплюючого власного художнього світу, свого, сказати б, метароману.