Яким був рік, що минає, для книжкового ринку України?

Якщо вести мову про книжковий ринок як явище, у якому резонанс навколо літературного твору відбивається на попиті, то очевидно, цей рік не був безнадійним. Тут слід згадати події навколо романів «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко, «Чорний ворон» Василя Шкляра. Намагання представити книжку Ганни Герман як серйозне явище в літературі також утворило у вітчизняному літпроцесі хвилі зацікавлень, насамперед через певний епатаж, коли доволі одіозного політика намагаються представити в іпостасі письменника. Це вже перебір. Але книжковий ринок, як насамперед фінансова територія, від подібних аберацій не страждає. Навпаки. Але попри ці високовольтажні конфліктні ситуації, рік таки має свої тихі, але важливі цікавинки. Мова йде про збірку інтерв´ю «Олесь Ульяненко: без цензури». Унікальне за своєю вагою видання, де представлено постать письменника в контексті часу, побуту, виразно окреслено етимологію специфіки його мислення. Ця збірка ще відбудеться як фундамент наукової аналітики прози автора. Все ще попереду. Складно оминути переклад Ірини Славінської Еміля Сьорана «Допінг духу». Важливо, що в контекст українства входить автор власної естетики парадоксу, показує спресовані часом стереотипи навспак. Серед поетичних проривів на думку спадає збірка Павла Вольвача «Судинна пошта», де проглядається новий поетичний профіль автора. Добротна проза Тараса Антиповича «Хронос». Книга з високим коефіцієнтом збудника до роздумів, змушує зупинитись та поглянути на циклічність часу ніби збоку. Якщо ж говорити про журнальні варіанти творів, які прекрасно би відбулись у формі книжки, то тут насамперед слід провадити розмову про повість Степана Процюка в останньому номері «Кур´єру Кривбасу» (листопад-грудень 2011) «Бийся головою до стіни». Це - не побоюся сказати - проза європейського рівня, рівня Мішеля Уельбека. Тут також треба згадати роман Ігоря Костецького, який виходив у 2011 році у «Кур´єрі Кривбасу», і який порівняно з квазіповстанськими романами про боротьбу УПА, наприклад Романа Іваничука «Вогняні стовпи», мав би на книжковому ринку відбутись як виразне явище прориву української книжки на рівень європейського художнього письма.

Який проект був найбільш невдалим?

Тут називати можна багато книжок, які затопчуться читачем у забуття. Але якщо говорити про розрекламованість твору і його справжній текстовий потенціал, то невдачею, напевно, буде роман Юрія Щербака «Час смертохристів». Твір хоч і не позбавлений цікавих фрагментів, думок, але в цілому враження не справляє.

Ваш особистий вибір: книга-2011.

Мій вибір - «Друга польсько-українська війна (1942-1947)» Володимира В´ятровича, яку слід особливо відзначити, оскільки на базі новітнього матеріалу справедливо з´ясовуються старі-старі стосунки між націями. Та дослідження Світлої Пам´яті Ярослава Дашкевича «...Учи неложними устами сказати правду». Ці дві книги в сучасному ліберальному світі якоїсь «об´єктивної» історичної правди мають виразний націоцентричний кордон мислення.