Яким був рік, що минає, для книжкового ринку України?

Книжковий 2011 рік в Україні я б схарактеризувала формулою давньоруських літописців - «тихо бысть». Після гучних прем´єр 2010 - самого початку 2011 («Чорного ворона», «Музею покинутих секретів» та «Записок українського самашедшого») запала тиша - і щодо впливу на суспільну думку, і щодо естетичної вартості текстів. Хоча можна було прогнозувати, що політична ситуація в країні активізує розвиток літератури національно‑патріотичної тематики, насамперед історичного жанру, цього не відбулося. Навпаки, письменники звернули погляд у майбутнє - дві помітні новинки 2011 року пропонують нам авторську футурологічну візію (романи «Час смертохристів» Юрія Щербака та «Хронос» Тараса Антиповича). Щодо цих творів можна сперечатися, але вони, принаймні, стимулюють думку. Решта прозових новинок переважно лишали байдужими: твори численних лауреаток «шоколадного» та інших конкурсів (Олена Печорна, Вікторія Гранецька, Люко Дашвар, Галина Вдовиченко і т. д.) не збуджують і не травмують, їхній зміст просто забуваєш, закривши книжку. Попри затишшя в прозі, 2011 року з´явилося багато доброї поезії та перекладів (якщо точніше, посередніх перекладів творів добрих авторів).

Який проект був найбільш вдалим (невдалим)?

Найбільшою літературною невдачею 2011 року в Україні я б назвала дебют сестер Черніньких. У якомусь сенсі їх «творчість» - це симптом глибокої патології сучасної літератури, причому не тільки української. «Хутір розбещених душ» Черніньких типологічно споріднений із недавнім лауреатом російського Букера - романом Єлєни Колядіної «Цветочный крест». В обох творах неконтрольоване блюзнірство, несмак та замилування в збоченнях подаються як проповідь «справжньої» моральності та альтернатива церковному вченню. Звісно, той примітивний рівень, на якому здійснена ця «революція поглядів», закономірно викликав зливу кпинів і пародій, однак насправді проблема доволі серйозна і змушує замислитися над перспективами літератури, твореної подібними «письменниками».

Ваш особистий вибір: книга-2011.

Питання щодо вдалих проектів 2011 року безпосередньо пов´язане з визначенням моїх особистих уподобань. По-перше, це згаданий уже роман Тараса Антиповича «Хронос» - справдешня книга року (не тому, що це взагалі неперевершений за своїми художніми та змістовими якостями текст, а тому що решта прози 2011 року його таки не перевершила; утім, саме такою - цікавою, сюжетною, присвяченою актуальним проблемам кожної людини зокрема й суспільства в цілому мала би бути масова українська література, якби видавці з незрозумілих причин не вважали «масовими» висмоктані з пальця сентиментально-трагічні вигадки також згаданих вище письменниць). По-друге, книгою року в царині поезії я вважаю книжку Ірини Шувалової «Ран» - це добротна, зріла та серйозна лірика, написана в річищі модернізму, але на матеріалі емоційного життя цілком сучасної ліричної героїні (часом героя). По-третє, серед перекладів беззаперечним лідером є книга-спогад французького письменника (російсько-єврейсько-українського походження) Ромена Ґарі «Обіцяння на світанку». Це абсолютно «мій» текст у всьому, починаючи з іронічного ставлення автора до світу й самого себе - і до міркувань про сенс людського життя. Персонаж роману не має ілюзій щодо людської природи - надто часто вона поставала перед ним у своїх потворних виявах, та водночас він напрочуд терпимий до кожної «маленької  людини» і здатен побачити в ній цілий світ, вартий уваги. Можна назвати це старомодністю, можна - торжеством гуманізму. В сучасній українській літературі цього, на жаль, замало.