Яким був рік, що минає, для книжкового ринку України?

Я не говоритиму про ринок - точних цифр про наклади та продажі від видавців годі дочекатися (виняток КСД не рахуємо). Тому говоритиму про паралітературний інформаційний простір.  

2011 рік був насиченим і навіть скандальним. Завдяки скандалам на поверхню інформаційного простору потрапили літературні персоналії. Достатньо перелічити бодай дві історії: ображена Ліна Костенко та Шкляр, якому поки що не дали Шевченківської премії. 

Саме 2011 року вперше на офіційному рівні прозвучали звинувачення в непрозорості програми державного фінансування «Українська книга». Щоправда, результатів і покращення життя вже сьогодні не спостерігаємо. Принаймні, наразі ніщо не заважає видавати нові книжки Толстоухова з кошторисом по 350 гривень за штуку. 

Зате лави літераторів поповнилися новою письменницею, чию книжку «Червона Атлантида» одразу полюбило старше покоління - Іван Драч, Борис Олійник, Василь Шкляр та інші. Її ім´я - Ганна Герман, і вона вже пише новий роман.

Який проект був найбільш вдалим (невдалим)? 

Невдалих проектів може назвати декілька.  

Найбільш одіозним проектом я особисто вважаю видання книжок політиків. Тут за перше місце змагаються нові книжки Віктора Януковича, Ганни Герман і Анатолія Толстоухова. Кожна з них по-своєму одіозна, ну але це вже інша історія. 

Найбільш безглуздим проектом я вважаю історію з Шевченківською премію та Василем Шклярем. Письменнику в лютому-березні 2011 року не вдалося оцінити красу комбінації та витримати паузу.  

Але вразило мене особисто навіть не це. Мене вразило вміння тричі зробити «реверанс» Януковичу в листі з проханням «відтермінувати» вручення Шевченківської премії.  

Але і лист не показав усього безглуздя. Це безглуздя показав візит Шкляра на презентацію книжки Ганни Герман, його підтримка кандидатури Володимира Яворівського на виборах до СПУ, а також лист на захист плагіаторів. 

Найбільш небезпечним проектом я вважаю видання двох томів антології «Червоне та Чорне», куди увійшли поезії сучасних авторів без дозволу та підписання авторських угод із цими самими авторами. Сподіваюся, поети таки подадуть до суду - це може стати корисним холодним душем. А то щось видавці аж надто переконані в своїй безкарності. Ніби сам факт видання україномовної книжки вже звільняє від інших категоричних моральних імперативів. 

Кода буде оптимістична - цей рік видався багатим на хороші книжки. Називати їх всі не хочу. Я просто переконана, що 2011 року кожен знайшов щось собі до смаку.
 

Ваш особистий вибір: книга-2011. 

Моя книга 2011 року - це «Хронос» Тараса Антиповича та «Лексикон інтимних міст» Юрій Андруховича. 

«Лексикон» люблю, бо це книжка у фірмовому стилі Андруховича. До того ж, цієї книжки я чекала останні роки 3. 

«Хронос» я люблю за те, що це прорив. Це вихід із болота набридлих уже історичних романів, це не автобіографічна історія мандрів письменника-філолога, це не моралізаторство. Просто дуже хороша книжка з ідеєю та захоплюючим сюжетом.