Re: цензії

З одного боку, дані Книжкової палати свідчать про нехай невелике, та все ж зростання накладів та кількості назв українською мовою у порівнянні з минулим роком. Це не може не тішити. Водночас помітно, що книжок люди стали читати й купувати менше. Якщо вже купують, то опитування та рейтинги вказують, що це переважно книжки українських письменників. Дуже мало людей читають переклади зарубіжних авторів. На мою думку, це свідчить про загальний стан України як держави, відірваної від світу. Світове нам нецікаве. Погодьтеся, коли в нас точаться суперечки між прихильниками літературного таланту Ганни Герман, Василя Шкляра та Ліни Костенко - це нездорова ситуація хоч з якого боку.

Рік був дуже нелегким для видавців. Зокрема через те, що цього року вперше бібліотекам не виділили грошей на закупівлю новинок і оновлення фондів з міського бюджету Львова. Якщо якісь гроші призначалися з обласного бюджету (говорю конкретно про Львівську область, то все це партія «Свобода» призначила на закупівлю книжки Шкляра «Чорний ворон», пролобіювавши таким чином видавництво КСД, за що «Свободі» окреме «спасибі» від усіх львівських видавців).

Дуже тривожним сигналом є закриття книгарень, зокрема цього року лише у Львові припинило діяльність мінімум три книгарні, дві з яких належали до мережі «Львів-книга» і закрилися буквально нещодавно.

Який проект був найбільш вдалим (невдалим)?

Як на мене, завжди мало вдалими є книжки, які виходять «з-під пера» політиків. Гадаю, більше тут не варто нічого додавати. Дуже неприємною була ситуація, котра склалася навколо книжок Ліни Костенко й того ж таки Василя Шкляра. Це свідчить як про нездорові амбіції самих письменників, так і про примітивізацію читацького середовища.

Ваш особистий вибір: книга-2011.

Якщо чесно, то я чекала чогось особливого від тих-таки українських письменників. Книжок політиків не читаю в принципі (якщо це не Бальцерович чи інша постать такого рівня), книжка Ліни Костенко відверто розчарувала. Дуже хотілося прочитати «Час смертохристів» Юрія Щербака, якого віддавна люблю й поважаю. На жаль, книжка теж не справила на мене помітного враження. По-перше, після двадцятирічної перерви Письменник не вразив нічим особливим, взявшись за жанр, який йому виявився явно не під силу. Погодьтеся, якщо досі людина писала якісні побутові романи, спроба написати фантастичну візію того, що відбуватиметься у 2077 році, може не вдатися. Вийшла «Бондіана по-українськи», на жаль, щедро присмачена анахронізмами. По-друге, не можу не звернути увагу на досить недбале редагування книжки, через що в ній часто наштовхуєшся на русизми та химерні конструкції. Попри це, книжка мене в чомусь-таки зачепила, тож не можу говорити про повне розчарування.

Інші спроби читати книжки сучасних українських письменників коментувати не буду. Просто не назву жодної по-справжньому яскравої із прочитаних мною.

Тому для мене першість залишається за літературою перекладною. Якщо говорити про наше видавництво «Урбіно», то для мене це, безсумнівно, «Веди свій плуг понад кістками мертвих» Ольги Токарчук. З-поміж інших - книжки Тимоті Снайдера «Криваві землі» та «Червоний князь» видавництва «Грані-Т».