Re: цензії

18.11.2018|Валерій Ткачук
Роман про реінкарнацію Наіля Ісмайлова
18.11.2018|Галина Жубіль, Дрогобич
Сонячна книжечка
16.11.2018|Світлана Махно
"Я тут живу" Міли Іванцової
14.11.2018|Михайлина Копчак
«Опускання» літератури
12.11.2018|Нгуєн Суан Хоа, літературознавець, кандидат філологічних наук, доцент Ханойського університету
Тетяна та Сергій Дзюби: «Колись ви вигадаєте нас…»
11.11.2018|Оксана Шипош, Львів
«Принц України» — незвичний і незвичайний
«Пребудь, Людино, вічно на землі!»
11.11.2018|Богдан Дячишин, Львів
«І виправдалася мудрість своїми ділами *»
10.11.2018|Наталія Михайлівська
Український Кім
Пісня пісень Павлікова

Літературний дайджест

05.08.2011|11:09|"День"

Інформаційне «самашествіє»: перезавантаження

Роман Ліни Костенко «Записки українського самашедшого» (опублікований наприкінці 2010р. у видавництві «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА») поставив кілька проблемних питань перед українською культурою.

 

По-перше, твір не вкладається в традиційне визначення самого жанру «роман». По-друге, у романі немає звичної форми дієгезису, «життєписання». Він створений як хроніка внутрішнього життя, «підключеного» до життя країни в поєднанні з гострими публіцистичними рефлексіями автора. Романна оповідь структурується за роками відповідно до східної традиції (рік Дракона, Змії, Коня, Вівці, Мавпи). Людина у творі є частиною космічного зодіакального циклу, історія України розгортається на тлі світових політичних процесів. У такий спосіб досягається високий ступінь «опредметнення» часу — історія постає зримою, але разом із тим абсурдною. Згущення фактів, подібно до принципу «згущення» у сновидіннях, створює ефект присутності всередині абсурду або химерної фантасмагорії уві сні. Планетарна історія постає як великий сон, у якому можливі найбезглуздіші сюжети.

ТЕОРІЯ «НЕКЛАСИЧНОГО» РОМАНУ: ІНФОРМАЦІЙНА ГІБРИДИЗАЦІЯ

Роман Ліни Костенко виламується із жанрової парадигми українського роману, проте аж ніяк не з романної парадигми взагалі. Можна пригадати, що європейський роман ХХ сторіччя — це не просто роман характерів, роман-виховання чи роман-робінзонада. Європейська генологічна (жанрова) традиція пережила значні трансформації цього різновиду. Французький модернізм певною мірою розпочався з роману «В пошуках утраченого часу» М. Пруста — роману, в якому, як переконують літературознавці, головним героєм є Час. Деякі літературознавці (Ж. Дельоз, Ю. Крістева) визначають пам’ять як центральну наративну категорію цього роману. Пам’ять — це особливий феномен реальності, який знаходить репрезентацію через свідомість.

«Записки українського самашедшого» Ліни Костенко можуть сприйматися не зовсім адекватно, якщо розглядати їх осібно і відірвано від світових тенденцій у літературі. Насправді цей роман цілком уписується в експериментальну лінію розвитку романного жанру, яку ми маємо, наприклад, в Іспанії: «Однією з найвизначніших літературних течій сьогодення все ще лишається експериментальний роман, який наполегливо впроваджує і розробляє нові наративні техніки. Серед його різновидів варто зазначити принаймні три типи. Перший характеризується складністю і варіативністю форм у філігранних літературних текстах. Серед них — метаромани та автофікціональні романи (...).

Експериментальний роман «породжений... на межі реального і уявного, є прикладом змішування, результатом гібридизації між романом, есе та автобіографією». Погляньмо крізь призму автофікціоналізації: у тих романах, де номінальна ідентичність оповідача і протагоніста збігається з ідентичністю реального автора, він одночасно є і не є автором, завдяки свідомо обраній грі «взаємного пакту»1. Ці доволі цікаві спостереження іспанського критика можуть стосуватися і «Записок українського самашедшого» Ліни Костенко, роману, що існує як метажанр, витворений за допомогою художньо-історичної гібридизації.

«Записки українського самашедшого» — «дивний» роман із точки зору української літературної традиції. Дивний, бо написаний у формі щоденника, записок, а отже, фрагментарність, «синкопічність» — його сутнісна риса.

ХВОРОБА ІНФОРМАЦІЙНОГО БЕЗГЛУЗДЯ

У романі Ліни Костенко маємо спробу трактування безконечної міріади фактів, спробу зв’язати пучки інформаційного світла в один вузол. Тому інформація, інформаційний пучок, який народжується з потоку світла, із кристалічної взаємодії, становить суть оповіді на тематологічному рівні. Герой роману — не час і не людина, а інформаційний лот, фрагмент віртуального світу, який прагне заповнити порожнечу навколо людини. Але сам по собі цей пучок не існує (хіба що як теоретична проекція). Не можна сформулювати мінімальну одиницю інформації об’єктивно, оскільки найменша новина спонукає людину до підсвідомих рефлексій, які можуть сягати значних часових і територіальних зміщень. Новина «екстеріоризує» людську свідомість і оприявнює підсвідомість. І людина не може контролювати цей процес, навіть якщо їй і здається, що інформаційний світ існує навколо неї. Насправді у ХХІ столітті вже людина існує навколо інформаційної орбіталі.

Інформація в наш час породжує чудовиськ або ж, навпаки, випускає цих чудовиськ із людського несвідомого — нормальній (психічно здоровій) людині в цій системі місця немає. Героєві роману здається, що віртуальні карлики (депутати Верховної Ради) вистрибнуть із екрана в реальний простір власного помешкання і полізуть по штанині. Це новий тип божевілля. Гоголь схопив початки цього дивовижного «зміщеного» стану, хоча, здається, витоки цього феномену можна знайти і в Канта. Для німецьких романтиків (а раніше — для Гойї) сон розуму породжував чудовиськ. Інформаційний світ — це новий різновид сюрреальності в ХХІ столітті. Цей сон згущений і перенасичений різнопропорційною подієвістю. У такому світі логічні проекції, раціональні бар’єри людського «я» дають збій, а отже, народжується нове захворювання, новий синдром — синдром інформаційної людини. «Часом мені хочеться закричати до всього людства: «Люди! Давайте зупинимось і візьмемо новий старт. Бо при таких забігах фініш буде фатальний», — говорить головний герой.

І ще одне: роман фіксує зміщення і суспільних пропорцій. Тож окрема, особливо чутлива людина ніби бере на себе тягар надмірного знання — і валиться під його вагою, бо немає необхідної кількості свідомих громадян для справді демократичної реальності. Герой Ліни Костенко — симптом (і діагноз) незрілої в громадянському сенсі країни, де на окремих свідомих людей, які реагують, страждають, борються, припадають величезні масиви байдужого суспільства, яке споживає. А брак критичної маси громадян блокує країну, прирікає її на занепад, а відтак і повторення наперед заданих парадигм.

Людина, яка спостерігає за подіями в Іраці чи Єгипті, поглинається інфопотоком, свідомість однієї людини заміщується іншими свідомостями, які конфліктують між собою. Насправді, якщо проаналізувати новинну мапу людства в ХХІ столітті, саме конфлікт стає центральним поняттям навколишньої дійсності. Він формує ставлення людини до Іншого й до себе, визначає людську реакцію, модель поведінки та її соціально-психологічні атрибуції. Як відомо, конфлікт характеризується наявністю кількох точок зору, які не можна звести до спільного знаменника.

Отже, це знову породжує стан або розладу, або наркозу, оціпеніння, ілюзії, яка постає захисним бар’єром у стосунках між людьми. Сучасний світ (принаймні інформаційно-віртуальний простір) аж ніяк не сприяє розумінню Іншого за допомогою медіа-посередників, натомість бар’єри виставляються проти самої людини. І це коли ми говоримо про так званий цивілізований світ — світ розвиненої демократії і високих технологій. Що ж тоді говорити про конфліктність у таких ще далеких до стандартів демократії суспільствах, як українське?! Адже чим нижчий поріг демократії (а отже, контролю за якістю, законом, дотриманням прав людини), тим згубнішим може стати вплив технологій (згадаймо про рівень контрафактних продуктів в Україні!) і тим ширшим — радіус маніпуляцій суспільною думкою. Тому герой Ліни Костенко — рентген суспільства, рентген жорсткий, без ілюзій, але й без фаталістичної концепції діагнозу. Словом, якщо людина і суспільство свідомі своїх проблем, мобілізують волю до життя, вони мають шанс одужати.

У ПОШУКАХ ІНДИВІДУАЛЬНОГО ЧАСУ: ВТЕЧА ВІД СИМУЛЯКРІВ

У романі «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко спрацьовує інший принцип, що розширює таке усталене у формалістів поняття, як «література факту». Припустімо, що найменшою одиницею цього роману є не сюжетна одиниця й не елемент композиції, а інформація. Інформація існує у новинному форматі. Свідомість героя, оприявнена на письмі, — це медіатор, який пропускає невідрефлектований навколишній світ, а одразу тонни інформаційних потоків. Інформація — поле існування для програміста. Можливо, така поведінка (збирання світових інформаційних відлунь в один великий щоденниковий вузол) не вельми очікувана від людини, яка займається комп’ютерами. Проте герой Ліни Костенко — типово-нетиповий. Це герой, який існує на своєрідній межі світу реального та світу віртуального. Комп’ютер — сполучна ланка цих світів.

Герой «Записок українського самашедшого» належить до такої когорти «меланхоліків», які роблять відчайдушну спробу боротися з потоками фальсифікованого часу, — в ілюзії подолати цей тягар, звільнити внутрішній світ людини від фальсифікатів, прозирнути світло серед цих спазматичних потоків темряви. Чи вистачає йому сил? Мабуть, ні. Але що могло б змінити цю модель? Тільки витворити справжній, не фальсифікований час. І таким часом постає апофеозна «єпіфанічна» помаранчева революція.

Головний герой роману — не людина, а, дозволимо собі припустити, саме інфон (поняття, яке описує найменший елемент інформаційного потоку). Причому інформація може розпадатися на інфокварки, а може зрощуватися у великі мережні утворення. Свідомість героя блукає світом реальних подій (своєї родини) і світом великого інформаційного буму. Проте варто звернути увагу на те, що реальний світ часом нагадує інформаційний бум. Інформація проникає в цей зовнішній світ і більше не здається чимось другорядним, «протагонізується», заступає собою інші форми буття.

Як відомо, інформаційний привід створюють різні події реальності. У романі «Записки українського самашедшого» інформаційний привід стає мотивом й імпульсом для розгортання подій у реальності. Герой часом не знає, що саме є правдивим, реальним у світі, бо первісно похідний, вторинний світ (інформації) став першорядним. Симулякр у творі стає реальністю, а реальність до певного часу (майже до самого фіналу) зникає. Відвойована реальність у романі постає ностальгійним простором минулого (і/чи втраченого). Це простір розрізнення етичних істин, простір диференціації світу на добро і зло, простір чоловіків-лицарів, простір любові, де домінує почуття і психологія. Справжня реальність «вимирає», замінюючись ерзацом, наповнюючись химерними реальностями кентаврів ХХІ століття — сумішшю «гамадрила та Шварценеггера». Суржик — це також реальність, інспірована соціокультурною викривленістю. Гібрид несумісних світів. Політична ситуація в Україні ХХІ століття — це реальність, спричинена спотвореністю громадянського суспільства, інститутів влади тощо. Власне, ця політична ситуація стала реальністю симулякрів.

МІФ І МАЙБУТНЄ

І як бути людині, якщо вона відчуває, що медіа нав’язують їй один вимір реальності, а в ній є живильне джерело іншої реальності, значно ближчої цій людині? Ця проблема наявна в міркуваннях героя «Записок...» Звичайно, такий стан позначений новими формами роздвоєння особистості. Це роздвоєння простежується в романі у психології персонажів: роздвоєний сам герой, який у рефлексіях прагне знайти справжнього себе і свою справжню дійсність (рефлексії можна розглядати як спосіб повернення до життя, позбавленого штучності). Роздвоюється дружина головного персонажа (вона також ніяк не може написати свою дисертацію про Гоголя, бо Гоголь — сам по собі «роздвоєний»). Роздвоюються стосунки в родині головних героїв, політичні погляди. Роздвоєний Лев, інвертований на пустелю (справжня маска автора, на мою думку!): він роздвоєний між бажанням втрутитися в реальність і зламати її апріорні механізми та з презирством зігнорувати ці недолугі механізми й «інвертуватись» на свободу. Подвійно можна потрактувати й образ Тінейджера, який дивиться в одну точку, з якої колись має розпочатися майбутнє. Тінейджер існує ніби поза соціальним виміром цього часу, він мовчить і живе у своїй реальності. Але його реальність аж ніяк не сформована медіа. Це реальність внутрішньої уяви, в якій існують внутрішні проекції власного «я», своєрідні внутрішні голоси. І хто знає, можливо, через якийсь час Тінейджер витворить для себе іншу реальність, позбавлену ерзацовості, і саме ця реальність буде справжньою. Сьогодні вона ще в зародку, але з часом ця реальність зможе бути екстеріоризована.

У романі «Записки українського самашедшого» маємо дві метанаративні системи, які можуть впливати одна на одну, змінюючи й сам контекст у соціокультурному вимірі. Перша ситуація — медіа-світ, інформаційна павутина, в якій перебуває герой. Не випадково роман написано у формі коротких, простих у синтаксичному плані речень. Такі речення — результат комп’ютерної орієнтованості тексту: щоденник головного героя писався на комп’ютері, укидався у блогосферу. Другий метасвіт — це помаранчева революція. Саме події, пов’язані з нею, впливають на суттєву зміну оповідного темпу: з’являються елементи традиційної сюжетності, бо саме тут «включається» реальний час історії, де людина бореться за своє право на вибір, індивідуальність, особисту позицію. Помаранчева революція повертає героїв до реальності. Вони змінюються, знаходять порозуміння, у їхньому життєвому просторі вибудовується нова «епістемологічна даність».

Життя в помаранчевій революції здобуває сенс. Людина виходить на кін історії, історія «антропологізується», стає цивілізаційною, долає координати роздоріжжя, мобілізується в єдиному русі. Як уже було зазначено, медійний світ позбавлений цієї індивідуальності, персоніфікованості. Помаранчева революція в романі об’єднує людей різних політичних поглядів. Тут наступає катарсисний момент усієї оповіді. Ця подія вивела на Майдан часу та історії Людину (це слово доцільно писати з великої літери, оскільки маємо справжній «онтологічний переворот»). Лише така метаподія може переінакшити всю систему інформаційно-віртуальних координат. Міф віртуальний заміщується міфом «людським». Штучність віртуальності програє природності й людяності майданних подій.

Саме Майдан вибудовує новий часовий вектор — чи не вперше в тексті з’являється віра в майбутнє, утривалена в сьогоднішньому моменті історії.

У чому ж полягає важливість цієї історичної події? Разом із помаранчевою революцією в роман входить тема людської свободи. Ця свобода визначається внутрішніми етичними засадами. Саме з її появою в романі пришвидшується оповідна динаміка. Це пов’язано з тим, що на арену виходить людина із суб’єктивним часом. Монотонність світової подієвості перекривається катарсисно прожитим часом особистості протягом помаранчевої революції. Це подія, відкрита на майбутнє. У найближчому часі вона принесла такий результат, як ми знаємо. Але письменник — не тільки літописець, а й провидець. Тому у великому історичному Часі Майдан залишається місцем, де починає свій відлік Інша Історія.

1 Басанта А. Сучасний іспанський роман: тенденції і групи: [пер. з іспан. С. Романова] // Всесвіт.— 2011. — №1-2. — С.195-197.
Дмитро Дроздовський



Додаткові матеріали

03.01.2011|10:22|Новинки
Ліна Костенко. «Записки українського самашедшого»
10.02.2011|07:17|Re:цензії
«Записки…» Ліни Костенко у двох ракурсах: суспільно-політичному та літературно-критичному
Іван Малкович: «Найбільше зло для України — тотальне засилля «матрьощенків»
Іван Малкович: Садівник, рятуючи сад, рятує сам себе
Інформаційне «самашествіє»: перезавантаження
Скелет у шафі Ліни Костенко
Книжкові новинки
Ліна Костенко як інформаційний привід
Ліна Костенко: "Ми разом -- велика опозицiя. Чола i серця. Без крику i кулакiв"
Ліна Костенко: Не ворушіть вусами, а будуйте Україну
Лина Костенко уже пишет вторые скандальные «Записки...»
Питання до Ліни Костенко
Ляпас за Ліну Костенко
Ліна Костенко: Настав наш День Гніву
Ліна Костенко: Хочеться часом чогось дуже хорошого. Хіба ні?
Вечір генія
Роман Ліни Костенко — рупор сьогодення від «диванної картоплини»
Лінія оборони Ліни Костенко
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери