В інформаційному просторі час від часу панівне місце займає той чи інший літературний твір – з різних причин. Взимку читацький інтерес концентрувався довкола нової книги Ліни Костенко «Записки українського самашедшего». Зараз до роману Костенко інтерес також є, але в інформаційному полі він поступився романові Василя Шкляра «Залишенець» («Чорний ворон»). Натомість, поки говорять про сенсаційні, довгоочікувані чи скандальні твори, видавництва продовжують видавати книги.

Герта Мюллер «Гойдалка дихання», видавництво «Фоліо»

Герта Мюллер – німецька письменниця румунського походження. У 2009 році їй вручили Нобелівську премію з літератури з таким формулюванням «тій, хто своєю зосередженістю в поезії і щирістю в прозі, малює пейзаж знедолених».

Роман «Гойдалка дихання» вперше перекладений українською мовою. Головний герой – румунський німець, якого на початку 1945-го, як і багатьох інших, вивезли на примусові роботи в Східну Європу,  в даному випадку в Україну. Його звати Леопольд Ауберг, йому 17 років.

Герта Мюллер акуратно занотовує спогади головного героя, чиє життя в таборі змушує зосереджуватись на буденних побутових речах, думати про насущне та констатувати факти, а не розмірковувати про глобальне. Леопольд думає про голод, який повсякчас переслідує полонених, про Янгола Голоду, якого має кожна людина, про  хліб, який в’язні отримають щодня у мізерній кількості і намагаються не з’їдати відразу, а ховають під подушку, а у випадку крадіжки відповідно карають злодіїв. Про холод і те, що, коли в таборі хтось помирає, інші шкодують, що не встигли забрати собі фуфайку, бо мертвому вже все рівно вона не треба, про мишенят, що народилися під подушкою в казармі, про пісок, цемент, цеглу і вугіллі, які доводиться вантажити і розвантажувати...

Леопольд не думає про війну як таку, не розмірковує над тим, хто винен, а хто правий, не скиглить і не запитує в нікуди «За що?», натомість він розказує, що всі чекають на весну, бо тоді з’являється молода світло-зелена лобода, яку можна їсти сирою чи відвареною, а потому, влітку, вона стає твердою, червоною і неїстівною...

Eсі ці маленькі описи щоденного таборового життя, спогади і деталі складаються у одну велику картину – безглуздості і жорстокості подій того часу. І для цього читачу не потрібні додаткові пояснення, історичні екскурси, авторські міркування.

І, це, звичайно, є беззаперечним плюсом книги – відсутність відкритих авторських роздумів і висновків, намагання окреслити в художньому творі, показати, хто винен, а хто правий, чим часто грішать романи на історичну тематику.

Василь Симоненко «Вибрані твори», серія «Шістдесятники», видавництво «Смолоскип»

У видавництві «Смолоскип» паралельно із серією «Розстріляне Відродження», яке, за інформацією видавництва, активно користується читацьким попитом, започаткували нову – «Шістдесятники». Першою книгою, що побачила світ в новій серії стала книга «Василь Симоненко. Вибрані твори». До досить огрядного тому (850 сторінок) окрім поетичних і прозових творів письменника, також увійшли його публіцистичні твори, літературна критика, щоденники і листи, а також рідкісні фотографії та спогади про нього.

Цікаво, що книга містить не лише відомі твори письменника, а й ті, що раніше не публікувалися, або публікувалися змінені цензурою чи самим автором. І відомі твори, і маловідомі подаються з поясненнями, історичними довідками та примітками.

Упорядники книги Анатолій і Дана Ткаченко зробили великий обсяг роботи, дослідивши тексти Василя Симоненка, проаналізувавши ті, що були змінені автором чи цензурою,  впорядкували їх. Твори, які друкуються вперше чи в незвичній для широкого читача редакції в книзі відмічено зірочками. І таких творів тут багато.

В книзі є і знайомі багатьом з дитинства твори Василя Симоненка для дітей – «Цар Плаксій та Лоскотон», «Подорож у країну Навпаки» та «Казка про Дурила», які насправді були не лише для дітей.

Любителі епістолярного жанру також будуть задоволені – до книги увійшли листи Василя Симоненка до Іллі Бердника, Анатоля Перепаді, Бориса Антоненко-Давидовича, Григорія Кочура, Миколи Сома та інших. Не обійшлося і без інтимних листів – до коханої, а згодом і дружини  – Людмили Півторадні.

Окрім творів, листів і щоденників самого Симоненка, у книзі можна знайти і спогади його сучасників та друзів – Євгена Сверстюка, Миколи Сніжка, Миколи Вінграновського та Іллі Бердника, Станіслава Тельнюка, Євгена Дударя. Є тут і спогад Леся Танюка, уривок з його щоденника, про той день, коли він разом з Аллою Горською та Василем Симоненком потрапили до Биковні і побачили, як хлопці грають у футбол простріленим дитячим черепом...

Барбара Космовська «Буба», видавництво «Урбіно»

Останнім часом в Україні почали активніше перекладати сучасних польських авторів. Не в останню чергу процес пожвавився завдяки молодому львівському видавництву «Урбіно», яке наразі спеціалізується саме на перекладах творів польських авторів – Марека Краєвського, Ольги Токарчук, Йоанни Фабіцької та Барбари Космовської.

Книга Барбари Космовської «Буба» вийшла в серії «Прикольна книжка» і розрахована на підліткову аудиторії, та лише нею не обмежується, адже в ній авторка торкається не лише підліткових проблем, а й проблем батьків і дітей, кар’єри та сім’ї тощо.

Головна героїня книги – шістнадцятирічна дівчинка Буба, яка живе разом з татом, мамою і дідусем, ходить до школи і вправно грає у бридж. Вона любить джинси і мартенси, а також класичну музику. Як і більшість дівчат її віку, Буба зіштовхується з першою закоханість, ясна річ, невзаємною. Відразу по цьому втрачає подругу, яка починає зустрічатись...звичайно, з хлопцем, який припав до серця Бубі. Втім, всі ці сюжетні лінії –другорядні. На першому плані в книзі – Бубина сім’я.  

Мама Буби – популярна письменниця жіночих романів, тато – телеведучий, обоє занурені в свою кар’єру і в свої проблеми. Саме вони і створюють основний фон в книзі – то сваряться, то миряться, то мають професійні проблеми. Буба найчастіше  лише виступає свідком стосунків між мамою і батьком, між батьками і дідусем.

Особливо цікавим персонажем є дідусь Буби пан Генрик. Абсолютно самобутній, гарно прописаний персонаж з почуттям гумору. Пан Генрик любить грати в карти і в лотерею, а також побалувати себе час від часу гарним алкоголем. Зі своєю дочкою та зятем він спільної мови не знаходить, натомість з Бубою в них гарні стосунки.

У цій книзі немає карколомних пригод, детективних елементів чи інтриги, оповідка ведеться неспішно, мама пише книги, ходить до ксьондза та свариться з батьком, батько ходить на роботу та зайнятий лише своєю програмою, сестра повсякчас свариться з чоловіком і вертається додому, Буба грає з дідусем в бридж, вчиться, переживає своє перше кохання та хвилюється за батьків. День за днем.

Майже все в книзі відбувається в інтер’єрі квартири, читач наче проживає разом з цією сім’єю і бачить всі таємниці приватного життя телеведучого та популярної письменниці. Проте буденність тут не така вже й сіра – мама з татом то розлучаються, то мама потрапляє в секту, а тато тільки те й робить, що працює. На Бубу в цій сім’ї мало хто звертає увагу, хіба що дідусь. На дідуся теж, крім Буби особливої уваги ніхто не звертає,  крім того, дідусь має гострий язик і так і сипле не завжди приємними для оточуючих, але смішними для читачів, жартами. Та зрештою, дідусь вигадує, як звернути на себе і Бубу увагу. До речі, кінцівка в книзі очікувано позитивна.

Тібор Дері «Любий бо-пер!...» (Любий свекор), видавництво «А-ба-ба-га-ла-ма-га»

У січні  все ще не стихав ажіотаж довкола появи нової прозової книги Ліни Костенко «Записки українського самашедшого». Саме з цього приводу видавництво Івана Малковича було оточене інтересом читачів та преси. Певне, саме через це, якось зовсім непомітно у цьому видавництві світ побачила книжка відомого угорського поета, прозаїка, драматурга та журналіста Тібора Дері «Любий бо-пер!», яка вийшла у «Дорослій серії».

Ті бора Дері вважають засновником дадаїзму та сюрреалізму в Угорщині. Він прожив насичене політичне, громадське та творче життя, в кінці якого пізнав розчарування в своїх ідеалах, та у віці 83 років наклав на себе руки.

Повість «Любий бо-пер!..» письменник написав у 1973 році, за чотири роки до свого самогубства. Це лірично-іронічна психологічна повість на досить рідкісну в літературі тему – людського старіння та старості. У повісті Тібор Дері частково використав автобіографічний матеріал (на момент написання повісті йому було 79), на основі якого він і розмірковує про старіння, підчас дуже іронічно, так що читач не відразу розуміє, жартує автор чи пише серйозно. Крім того, в повісті зворушливо описується платонічне кохання ліричного героя до своєї молодої невістки. 

Попри те, що тема повісті досить специфічна, книга припаде до смаку і молодим людям.

Олена та Юлія Черніньки «Хутір Розбещених Душ», видавництво «Піраміда»

Ця книга – літературний дебют сестер Чернінких. За словами самих авторок, роман написаний у стилі «буфонадної містики і присвячений нашим сучасникам – мешканцям міста Л.». Роман розповідає про місто Л., мешканці якого погрузли у болоті, а їхні душі гниють  і поширюють сморід, адже тут люди не лише ґвалтують, обманюють, злостивлять, а й легко вбивають інших, і совість потім не гризе.

«Сюжет книжки розгортається одночасно в двох світах, які ніколи не перетинаються, - розповіла на презентації книги Олена Чернінька. - Один із цих вимірів – наша реальність, інший – паралельний світ. Один вчений дивак віднайшов туди шлях і потрапив у потойбіччя. Його болить душа за те, що навколо стільки насильства, злочинів, прикрощів… Тож він бере на себе роль поромщика, перетворюється у Харона наших днів і перевозить усіх кривдників нашого світу у потойбічний. У книжці багато філософських питань і цілий ланцюг побутових сцен, які часом подані у жорсткому натуралізмі, але на те він і є «Хутір розбещених душ».

Книга ця не для кожного читача, адже і справді  деякі сцени в ній прописані настільки натуралістично, що стає моторошно і гидко. Взяти хоча б сцену, де вбивають Вірку-Ковбасу, заживо вигризаючи з неї шматки м’яса, або сцену, де карають братів Курчаків: одного страшні карлики-гноми по черзі ґвалтують, а іншому підносять чашу з націдженим під час процесу кари сім’ям. Звісно, такі описи живо змальовують в уяві читача всі масштаби можливого покарання людини за її нечестиві вчинки і покликані саме викликати в нього відповідні відчуття –жаху, огиди тощо, проте не кожному читачеві сподобаються.

«У книзі багато сюжетних ліній, а відтак і героїв, які і є розбещеними душами. Ми намагалися подати усе у буфонадних, гротескних фарбах – тому знайдете багато сарказму, перченої сатири, чорного гумору. Не обійшлось і без пікантних сцен…», - розповіла підч ас презентації Юлія Чернінька.

Варто зазначити, що книга ця відрізняється від творів інших молодих авторів, тим паче від дебютних творів. В сестер-письменниць є чіткий оригінальний стиль, в твір закладена ідея, а паралельна реальність – моторошний край вічного каяття та забуття – припаде до смаку найвибагливішим любителям фільмів жахів – настільки чітко, лаконічно та кінематографічно все прописано...  Часом аж не віриться, що все це  - витвір уяви двох молодих дівчат.

Наразі відбуваються переговори щодо екранізації твору, що є логічним, адже твір по суті є готовим сценарієм до фільму відповідного жанру.

Марія Семенченко