Re: цензії

13.01.2022|Ігор Зіньчук
Життя заради України
08.01.2022|Ігор Фарина, письменник, м. Шумськ на Тернопіллі
Пірнання в мореокеання дум
07.01.2022|Захарі Іванов, голова Асоціації письменників Південносхідної Європи та Асоціації софійських письменників (Софія, Болгарія)
Маг напівтонів
Все, що було і чого не було, або Сповідь ґедоніста
05.01.2022|Валентина Семеняк
У лабораторії матриці Слова Володимира Кравчука
Селфі з містом
03.01.2022|Наталія Ребрик, Ужгород
Вертеп від Світлани Бреславської
31.12.2021|Валентина Семеняк, письменниця
Шість дуетів - шість світлоносних всесвітів
28.12.2021|Роксолана Жаркова, літературознавиця
«А я тебе в душу поклала і ношу, як хрестик натільний»: сакральні мотиви у поезії Ірини Фотуйми
Дриґом чи шкереберть? – 5 книг з незвичними сюжетами

Літературний дайджест

21.02.2011|11:22|Телекритика

Ліна Костенко як інформаційний привід

Результат 20-літньої внутрішньої еміграції, «Записки українського самашедшого» не отримали адекватної оцінки в медіа.

Замість професійної дискусії ЗМІ запропонували читачам черговий скандал. Чому – аналізують Михайло Бриних, Андрій Кокотюха, Марина Бондаренко, Юрій Рибачук, Ольга Петрів та Олег Вергеліс.

У сенсі осмислення і створення цікавого контенту дебютний прозовий роман Ліни Костенко виявився для ЗМІ провокативною подією. Позаяк із глибокою літературною критикою склалося не в усіх відділах культури, про «Записки українського самашедшого» журналісти писали лише цікаві, на їхні думку, речі. Найбільшим інформаційним приводом став не сам безпрецедентний як на епохальність письменниці тур, а шановані пошуковиками слова на кшталт «маразм, ксенофобія, гомофобія і сексизм».

 

Тональність розмови Віктора Неборака, Ігоря Котика та Юрія Кучерявого у львівській кав´ярні «Кабінет» витримано в дусі блогосфери. В колонках, у яких ішлося про ці діалоги, представлено позиції окремих авторів. До таблоїдів, що підхопили скандальні заголовки, серйозно ставитися не варто. Однак 10 лютого Ліна Костенко оголосила, що перериває свій тур Україною на підтримку роману, а у Львові «ноги її більше не буде». Директор видавництва «А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА» Іван Малкович  переконував письменницю і далі «мов той криголам, проламувати штучно створену кригу українського відчуження»,  але Ліна Василівна відказала: «Я згодна пробивати стіну, але криголами не плавають у болоті... ».

 

Її слова - лапідарна оцінка, в тому числі й інституції української літературної критики. Все частіше ототожнюючи культуру й інфотейнмент, ЗМІ реагують здебільшого на стьоб, провокації і комерційні показники. І щойно медіа мають справу з явищем значним і некомерційним, вони шукають спосіб замінити ерудованість провокаціями. Чого вартував конфлікт «критиків» із внутрішнім світом Ліни Костенко мільйонам її читачів, ТК розповіли експерти - журналісти й письменники.

 

Ми поставили співрозмовникам такі запитання:

 

1. Чи не надто серйозно ЗМІ поставилися до невимушеної розмови критиків у львівському кафе «Кабінет»?

2. З огляду на перерваний тур Ліни Костенко, чого не вистачає країні - цікавої літературної критики, етики чи об´єктивності?

3. Які важливі, на вашу думку, твори і події української літератури журналісти обійшли увагою протягом останніх місяців?

 

Андрій Кокотюха, письменник, журналіст, колумніст «Телекритики»:

 

1. ЗМІ занадто серйозно ставляться до всього, що відбувається невимушено і не для якогось спеціального піару. Якби дискусія була складовою частиною туру Ліни Костенко, журналістам було б у кращому випадку байдуже, в гіршому - взагалі плювати, вони б не дали цієї інформації з принципу. В 1996 році Оксана Забужко влаштувала в Будинку вчителя імпровізований, але при цьому надто серйозний суд над собою. Це викликало резонанс тому, що до неї ніхто такого не робив, а в назві її книги було слово «секс». Тепер ЗМІ отримали скандал там, де він апріорі не планувався. Я зараз читаю книгу, де описані випадки про роль преси у розв´язанні воєн. Там цитують медіомагната Вільяма Герста, який ще наприкінці ХІХ століття кращому кореспондентові своєї газети, котрий не міг зробити фоторепортаж із військових дій, бо не було війни, сказав: «Зробіть мені фото, а війну я вам організую». У випадку з «Кабінетом» усе відбулося десь за такою схемою.

 

2. У нас взагалі немає літературної критики. Ані цікавої, ані нецікавої. Критик мусить не просто дати оцінку, але й пояснити свою думку з висоти власного читацького, глядацького, слухацького досвіду. Розказати, чому в даному жанрі чи в даному напрямку критикований або похвалений твір є добрим або поганим. Пояснень нема.

 

Етики не треба - нею прикриваються сноби, так само, як і розмовами про мораль. Критика мусить бути суб´єктивною, а суб´єктивний погляд майже завжди не відповідає загальноприйнятим етичним нормам. Політкоректність і критика - речі несумісні. Якщо Ліна Василівна образилася на публічно висловлені на її адресу думки, то нагадаю: її роман за три місяці розійшовся тиражем понад 40 тисяч копій. Це прецедент і публічна акція. Твір, підготований для публічного показу, автору вже не належить. Кожен, хто з ним ознайомився, має право висловитися на адресу автора, як сам бажає. Автор має право ображатися на конкретну особу. Проте чому від цього повинні страждати сотні людей, котрі не поділяють думки критика Юрія Кучерявого і готові носити письменницю на руках, а вона до них не їде? Отут уже, вибачте, трошки назад у СРСР, коли діяла система: якщо хтось один не виходить на комуністичний суботник, покарано буде весь трудовий колектив, який не перевиховав гада. Краще хай буде реакція, і чимбільша, аніж не буде жодної.

 

3. Практично всі. Книга не присутня в інформаційному просторі, навіть якщо автор - гомосексуаліст, параолімпієць або Людина-Павук.

 

Юрій Рибачук, редактор відділу «Культура і суспільство» тижневика «Коментарі»:

 

1. Львівські ЗМІ виконали свою місію - розповіли про подію. Тільки от після цього подія локального масштабу перетворилася на загальнонаціональний скандал. Проблема, очевидно, в тому, що на посиденьках у «Кабінеті» кожен почув те, що хотів почути. Ірина Славінська дуже добре це показала,порівнявши розшифровку запису розмови літераторів з тим, як їхні висловлювання було відтворено та інтерпретовано в ЗМІ.

 

2. Перервати тур - емоційне рішення Ліни Василівни. Чим насправді воно викликане, ми достеменно не знаємо - про це мала би сказати сама письменниця. Нам, - її читачам і шанувальникам, - вона нічого не сказала. До нас дійшли тільки її репліки через видавця. Може, на це рішення вплинули невідомі нам обставини чи неназвані люди? У всякому разі, мені було б дивно дізнатися, що розмова в кав´ярні трьох літераторів (завважте - не пікет чи спалення книжки) у присутності кількох десятків книголюбів, як написав «Високий замок», могла переважити аншлаг у Харкові, який показав, яка маса людей прагне зустрічі з Ліною Василівною, хоче почути її слово.

 

Для мене принципово одне - Віктор Неборак, Ігор Котик та Юрій Кучерявий мали право висловити свої думки щодо «Записок українського самашедшого». І висловили їх вони в достатньо коректній формі. Чи зрозуміли літератори цей роман, чи зрозуміли їх самих присутні в «Кабінеті» - тема окремої довгої розмови. Я не пов´язував би цей конкретний конфлікт із якимось там «звироднінням» літературної критики в Україні.

 

3. На щастя, важливих - не обійшли. Ті видання, які ще мають змогу змістовно (а не у форматі «замітка на 200 знаків») писати про культуру і літературу зокрема, відгукнулися і на появу роману Ліни Костенко, і на інцидент між міліцією та Марією Матіос, і на присудження Шевченківської премії Василю Шкляру тощо. Власне, значущих літературних подій у нас традиційно мало, тому пропустити щось таке важко. Проте особисто мені у публікаціях ЗМІ щодо цих подій бракує виходу за рамки «розбору польотів». На мій погляд, сьогодні по електричному колу стосунків між митцем (у даному разі письменником), владою і суспільством починає бігати якийсь новий, сильніший, ніж досі, заряд. Дедалі відчутнішим стає запит суспільства на моральних авторитетів, письменники дедалі активніше претендують на цю роль, влада поки що не знає, що з цим робити. Щоби вловлювати й адекватно інтерпретувати ці заряди чи флюїди, інструментарію літературної критики недостатньо - це завдання для аналітиків. Оксана Пахльовська у своєму коментарі газеті «Високий замок» щодо рецензій на роман її матері чітко підмітила: «Досі все, що друкувалось, не можна кваліфікувати словом  " критика" . Це були різною мірою кваліфіковані, різною мірою заглиблені, але в цілому аналітичні матеріали ». Саме цікавої, вдумливої аналітики з приводу літературних подій мені, як читачу ЗМІ, й не вистачає.

 

 

Ольга Петрів, кореспондентка 5-го каналу:

 

1. Думаю, про це треба говорити. І не тому, що це якась скандальна хроніка. А тому що через ту оприлюднену розмову критиків у львівському кафе Ліна Костенко й перервала свій тур Україною. Багато хто був очевидцем, скільки людей у кожному гастрольному місті рвалися на її творчі вечори і як важко було знайти в книгарнях «Записки українського самашедшого». Тому Львову, Кривому Рогу й Острогу, куди Ліна Василівна планувала, але тепер уже навряд чи поїде, - можна поспівчувати. Який український письменник збирав такі аншлаги, які останнім часом збирала Ліна Костенко? Гадаю, жоден.

 

2. Може, роман і не виправдав очікувань вибагливих українських читачів, може, Ліна Василівна й не змогла до кінця перевтілитися в того 30-річного сисадміна (що їй часом закидають), але публічно називати «Записки» маразмом і літературним провалом - ну, це занадто жорстоко і неприємно. Можна було все-таки культурніше висловлюватися і добирати слова, зважати на те, про кого йдеться. Думаю, все, що б не написала Ліна Василівна, цікавитиме читача, він поспішатиме до книгарні, тіснитиметься на її творчому вечорі, щоб хоч краєм вуха побачити і послухати. І на цю шалену популярність думка львівських критиків точно не вплине.

 

У Львові вмудрилися ще й підзаробити на імені Ліни Костенко - продавали квитки на її зустрічі з читачами, тоді як сама авторка хотіла, щоб вони були безкоштовними. Словом, не дивно, що Ліна Василівна більше не хоче виходити на люди і воліє спілкуватися зі своїм читачем виключно через свої книжки.

 

3. Щодо 5-го каналу, ми намагємося висвітлювати книжкові форуми, ярмарки, презентації, нагородження книжковими преміями. З нетерпінням чекаємо на жіноче продовження «Записок українського самашедшого» Ліни Костенко, на новий роман Юрія Андруховича про 111 міст, на обіцяну екранізацію «Солодкої Дарусі» Марії Матіос.

 

Олег Вергеліс, редактор відділу «Культура» тижневика «Дзеркало тижня. Україна»:

 

1. Наші ЗМІ у постійному пошуку інформаційних приводів, інформаційних бомб. А Ліна Костенко протягом останніх двох років - бомба, бо вона вийшла з зони свого мовчання, стала публічно говорити якісь речі. Тому вона сама, її прізвище - спалах, цікавість, кількість відвідувань в інтернеті. Це тема, на яку клікають.

 

Мені здається, справа навіть не в якості роману, про який кажуть різні речі, а справа в тому, що він став цікавим, хвилюючим інформаційним приводом. Я не знаю всієї правди, тут багато про що скажуть деталі: яким чином, наприклад, ці слова пішли від самих критиків. Можливо, якісь люди в середовищі тих критиків були зацікавлені в тому, щоб на імені Костенко зробити собі додатковий піар. Тому що не всіх критиків, очевидно, знали люди до цього часу. Знав їх певний легіон літературознавців, а тепер про них дізналося багато людей. Тому треба поцікавитися, чи не було це з їхнього боку намаганням зробити собі славу на історії, яку маємо.

 

2. Країні не вистачає, по-перше, совісті, по-друге, етики, по-третє, їй не вистачає стриманості. І не вистачає безкорисливості. Зазначив же хтось ціни на квитки у Львові. Чи варто було це робити? Звісно, не варто - видно, чогось не вистачає.

 

Я розкажу вам ще одну гірку історію. Під час останнього засідання Комітету Шевченківської премії мені також стало дуже неприємно відчути, що не всім вистачає саме совісті. Совість підміняє цинізм. Це те, про що Ліна Костенко намагалася сказати в своїй книжці: цинізм витіснив ці поняття. Саме поет совість нації - не прозаїк, а поет в першу чергу. От у нас був на Комітеті шевченківському поет Павло Вольвач, він не пройшов, на жаль, по списку. Я за нього вболівав. Вболівав, бо в його творах є совість.

 

3. Протягом останніх місяців ЗМІ багато писали про останню книжку Матіос «Вирвані сторінки з автобіографії», оскільки вона стала фактом не тільки літературного, а й соціополітичного життя. А запитай зараз у когось про молоду поезію, хто це і що це - скажуть буквально кілька фахівців. Якщо проза якось з´являється на прилавках книжкових, то молода поезія - ні.

 

Якби львівським модератором був я, казав би про історії душі, історії очищення. Ліна Костенко - це поет у першу чергу, і тому - совість нації. Якби ми відкривали таких поетів! 

 

Марина Бондаренко, директор об´єднання суспільно-політичних програм НТКУ, в 2007-2010 рр. - автор, ведуча і керівник проекту «Книга.UA»:

 

1. «Невимушена розмова критиків у львівському кафе» і «не надто серйозна реакція ЗМІ» призвели до того, що читач, який більше двох десятків років чекав на зустріч із Ліною Костенко, нині втратив таку можливість. І це найголовніший висновок із того, що сталося. Деталі - хто що «сказав - не подумав», а хто «вихопив цитату з контексту» - вже не важливі. Письменниця знову пішла, говорячи її ж словами, у «внутрішню еміграцію».

 

Ліна Костенко в нас одна, а журналістів і критиків багато. До того ж останні мають знати, що Поет сприймає світ по-іншому, Поет не буде зважати на правила медійного простору, де купа провокацій, бруду і неправди. Отож ми втратили шанс ще раз безпосередньо поспілкуватися з чудовим Поетом - чи не найавторитетнішим в Україні. Цього справді бракуватиме всім.

 

Пригадую, як майже рік тому, в березні, коли Ліна Василівна обірвала своє промовисте 20-літнє мовчання і повернулася на люди презентацією одразу двох книжок - новим виданням історичного роману у віршах «Берестечко» і збірки лірики «Гіацинтове сонце» - Перший національний записав ці події в Українському домі й підготував до ефіру їхню телеверсію. Так от, рейтинги цього показу були шаленими - серед інформаційного сміттєзвалища, яким здебільшого, на жаль, є український телепростір, глядач без особливої реклами й анонсування знайшов варте уваги. Я була шеф-редактором цього проекту і добре пам´ятаю, чим закінчувався запис. Наприкінці були слова Ліни Костенко: «Сподіваюсь бути почутою»...

 

2. Не вистачає і цікавої літературної критики, й журналістської етики, і об´єктивності. Нещодавно читала хороше інтерв´ю з Михайлом Бринихом, у якому він, зокрема, сказав, що питання про існування літературної критики нині є риторичним. Бо «чи існує український читач? А Україна існує? Факт існування будь-чого завжди можна поставити під сумнів », і тонкі речі тут не є винятком.

 

3. Не можу не погодитись із Сергієм Жаданом, який днями в інтерв´ю сайту «Медіаграмотність» сказав, що «медіа не цікавить література як така». Якщо і з´являється інформація у неспеціалізованих, нелітературних ЗМІ, то зазвичай пов´язана зі скандалом - як то було із переслідуванням силовиками Марії Матіос чи заявами Юрія Андруховича про «відокремлення Криму і Донбасу»... І хоча стало відомо, що Василь Шкляр отримав Шевченківську премію за роман «Чорний ворон», чи багато ви читали інтерв´ю з письменником? Ми дуже погано знаємо і промотуємо українську літературу. Варто було би представити в медіа і претендентів на здобуття Шевченківської премії в галузі літератури цього року - Павла Вольвача, Володимира Рутківського. Також ніхто з українських ЗМІ ніде не згадав, що нарешті видано українською книгу минулорічного лауреата Нобелівської премії Герти Мюллер. Мало висвітлювалися події довкола книгарні «Сяйво», яку й досі зачинено.

 

Між тим ми всі знаємо, що книга заслуговує на найбільшу увагу. Адже медіа існують не лише для широкого, а й глибокого читача - глядача - слухача.

 

Михайло Бриних, письменник, журналіст, колумніст «Телекритики»:

 

1. Українські ЗМІ традиційно не цікавляться всілякими «кабінетними» розмовами, але тут інша справа: мухи почули рідний запах, «Секлета Пилипівна просили передать...» і пішло-поїхало. Зрештою, нічого дивного, це основи журналістики. В цій історії єдине, що викликає подив, то це не обговорення в «Кабінеті» (хоча сам факт заочного перемивання кісток - традиція трохи відморожена), і не перекручення, вибіркове цитування та зміщення акцентів львівської дискусії в газетних матеріалах (інакше просто не буває), а реакція самої Ліни Василівни, яка своєю парадоксальністю перевершує афоризм Литвина про те, що «критика - це рабська звичка».

 

2. Цікавої критики не більше й не менше, ніж цікавої літератури: закону сполучених судин ще ніхто не скасовував. А країні, вочевидь, бракує саме Ліни Костенко, а не літератури чи критики. Я не бачу зв´язку між львівським обговоренням «Записок...» і скасуванням презентаційного туру Костенко, крім суто емоційного. І не варто шукати в цій історії якісь тенденції - нічого екстраординарного не відбулося, просто всі учасники процесу добре попрацювали, всім треба подякувати.

 

3. Якщо порівнювати з резонансом довкола «Записок...», то можна сміливо стверджувати, що українські журналісти звитяжно провтикали практично всі події в українській літературі, які трапилися протягом останніх місяців. Усе стабільно.



Додаткові матеріали

15.02.2011|22:13|Події
Понад 100 львів’ян публічно вибачилися перед Ліною Костенко
11.02.2011|20:55|Події
Андрухович і Шкляр говорять дурниці – Кардинал Любомир Гузар
11.02.2011|13:56|Події
До Ліни Костенко звернулася громада Львова
31.01.2011|08:52|Події
Запрошення на вечір Ліни Костенко у Києві закінчилися ще три дні тому
20.01.2011|10:01|Події
Ліна Костенко вирушає у турне
15.06.2009|07:46|Події
Відкрита лекція Ольги Богомолець у Києво-Могилянській академії
21.04.2009|19:47|Події
Ліна Костенко розповість про врятовані скарби Чорнобильської Атлантиди
20.02.2011|08:25|Re:цензії
Траєкторія вгору від Ліни Костенко
12.02.2011|12:25|Re:цензії
Феномен «Записок українського самашедшего» Ліни Костенко: національна психотерапія
10.02.2011|07:17|Re:цензії
«Записки…» Ліни Костенко у двох ракурсах: суспільно-політичному та літературно-критичному
31.01.2011|07:51|Re:цензії
Усвідомлення власної правоти
29.12.2010|12:49|Re:цензії
Щоденник одного невдахи
19.07.2010|14:45|Re:цензії
Про заробітчан і доброзичливців або Короткий огляд критики на нові книги Степана Процюка
25.06.2010|12:59|Re:цензії
Одержимість замкнутого простору
Лінія оборони Ліни Костенко
Шалене танго чарівної мантелепи
Ліна Костенко: "Ми разом -- велика опозицiя. Чола i серця. Без крику i кулакiв"
Лина Костенко и зайки – возвращение из внутренней эмиграции
Ліна Костенко: Не ворушіть вусами, а будуйте Україну
Вірш як «преміальні». Не знаючи про любов свого народу, Ліна Костенко вважала, що її забуто
Питання до Ліни Костенко
Лина Костенко уже пишет вторые скандальные «Записки...»
Поет і свобода. Відкритий лист у ХХХІ століття
Ляпас за Ліну Костенко
Ми не «рознесли» роман Ліни Костенко, – Кучерявий
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери