
Re: цензії
- 21.07.2025|Віктор ВербичПарадоксальна незбагненна сутність жіночого світу
- 16.07.2025|Тетяна Качак, літературознавиця, докторка філологічних наук, професорка Прикарпатського національного університету імені Василя СтефаникаПравда про УПА в підлітковому романі Галини Пагутяк
- 10.07.2025|Дана Пінчевська"Щасливі ті люди, природа яких узгоджується з їхнім родом занять"
- 10.07.2025|Володимир СердюкАнтивоєнна сатира Володимира Даниленка «Та, що тримає небо»
- 27.06.2025|Ірина Фотуйма"Коні не винні" або Хроніка одного щастя
- 26.06.2025|Михайло ЖайворонЖитомирський текст Петра Білоуса
- 25.06.2025|Віктор ВербичПро що промовляють «Вартові руїни» Оксани Забужко
- 25.06.2025|Ігор ЗіньчукБажання вижити
- 22.06.2025|Володимир ДаниленкоКазка Галини Пагутяк «Юрчик-Змієборець» як алегорія про війну, в якій ми живемо
- 17.06.2025|Ігор ЧорнийОбгорнена сумом смертельним душа моя
Видавничі новинки
- Джон Ґвінн. "Лють Богів"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Аталанта"Проза | Буквоїд
- Вероніка Чекалюк. «Діамантова змійка»Проза | Буквоїд
- Джон Ґвінн. "Голод Богів"Книги | Буквоїд
- Олеся Лужецька. "У тебе є ти!"Проза | Буквоїд
- Крістофер Паоліні. "Сон у морі зірок"Проза | Буквоїд
- Дженніфер Сейнт. "Електра"Книги | Буквоїд
- Павло Шикін. "Пітон та інші хлопці"Книги | Буквоїд
- Книга Анни Грувер «Вільний у полоні» — жива розмова з Ігорем Козловським, яка триває попри смертьКниги | Буквоїд
- Тесла покохав ЧорногоруКниги | Буквоїд
Re:цензії
Одержимість замкнутого простору
Antologia della poesia Ucraina / Traduzini di Ivan Trush (Переклади Івана Труша). – Чернівці, 2009. – 200 с.
Живе в Кіцмані на Буковині дивний чоловік Іван Труш, якому вже добирається під 90. Багато років він займається перекладами з італійської мови, найвідомішим з його перекладів були оповідання Альберто Моравіо, які вийшли 1974 року в Києві окремою книгою під назвою «Римські оповідання».
На жаль, про Івана Трушпа не знайдеш інформацію у довідниках. Немає його ні в Довіднику Спілки письменників України, ні в хрестоматії «Письменники Буковини другої половини ХХ століття» (1998), дуже скупа інформація в Інтернеті, головним чином декілька статейок у «Молодому Буковинці», «Буковинське Віче» та «Буковині» інформаційного чи загально-описового характерів. Словом, мало пишуть про цього дивака, який і сьогодні активно займається перекладацтвом і популяризацією української літератури в силу своїх скромних можливостей.
Що вдалося мені знайти? Тільки оце, що стосується біографічних даних: « Іван Степанович Труш (Аркадій Щербань) народився у містечку Скала Подільська Борщівського району Тернопільської області, закінчив шість класів польської школи в Тернополі, чотири класи гімназії та клас ліцею. Пройшов горнило важкої боротьби за Українську державу. Іван Степанович, незважаючи на свій похилий вік, ще й понині твердо ступає вулицями Кіцманя, в якому прожив більшу частину життя. В листопаді зустрічатиме свою 87-му осінь » (Йосип ПАЛЯТИНСЬКИЙ «Кіцманські грані євроінтеграції», газета «Буковинське Віче» за 24 вересня 2008р.).
Але ось потрапила у мої руки Антологія української поезії, видана Іваном Трушем у Чернівцях, тираж аж 50 примірників, де наприкінці книги, від руки (писала донька перекладача п.Орися Труш, бо сам перекладач вже погано бачить) дописано: «Книга призначена для італійського читача». Вказано також, що «Антологія видана коштом перекладача Івана Труша при допомозі Кіцманської міської ради та її голови Богдана Мельниченка». Фактично, це самвидавівська книга, у якій подаються твори українських поетів, від Івана Мазепи розпочинаючи і Михайлом Івасюком закінчуючи. У своїй основі це один два вірші, які подаються мовою оригіналу і переклад, або ж і без мови оригіналу.
У короткому передньому слові італійською п.Тетяна Мурашевич подає короткий перелік видань, що з’явилися італійською в перекладах Івана Труша (1991, 1993). Звичайно, що цієї інформації не досить, м’яко кажучи, але «маємо те, що маємо» і за нього треба дякувати перекладачеві.
Не критикуватиму це видання. Бо Іван Труш, як справжній ентузіаст, підходить не зовсім критично у відборі автури, яку подає в антології, зовсім немає інформації про поетів, яких перекладено. Але так розумію, що цей примірник мав би зацікавити спонсорів або владу, які відповідно би профінансували видання, аби воно дійшло у добротному поліграфічному оформленні й з відповідним літературознавчим коментарем до адресата, сиріч до італійського читача.
Серед тих авторів, чиї вірші перекладені, знаходимо імена: Павла Чубинського («Ще не вмерла Україна»), Івана Котляревського («Віють вітри, віють буйні...»), Івана Мазепи («Ой горе тій чайці»), Тараса Шевченка (чомусь не подані твори мовою оригіналу, хоча зрозумів, що один з перекладених віршів є «Заповіт»). Словом, класика подана досить повно, Іван Франко, Пантелеймон Куліш, Леся Українка, Микола Вороний, Богдан Лепкий... З поетів ХХ століття маємо Максима Рильського, Олега Ольжича, Олену Телігу, Михайла Стельмаха, Олега Зуєвського, Миколу Руденка, Ліну Костенко, Миколу Вінграновського, Тамару Севернюк... Хоча серед імен новітньої поезії зустрічаємо постаті випадкові, а то й взагалі незрозумілі, як вони могли опинитися в Антології. Скидаю це на певну випадковість формування текстової бази сучасних авторів для перекладів. І не акцентуватиму більше на цьому.
Просто розумію, що шановний перекладач, чия праця виходить на те, що не потрібна українцям, вони байдужі до всього, що не є матеріяльним, – живе, як і більшість з нас, на власній хвилі, яка й тримає його у житті, додає сенсу в здавалося б вже абсурдній ситуації.
Але дивно мені. Не з Івана Труша. Просто зажди були, є і будуть люди, покликані до творчости в різноманітних її виявах, Це не залежить від їхнього бажання чи небажання. Це призначення, покликання, як хочете це назвіть. Дивно мені, що такі є байдужими до ентузіазму покликаних. Як же тоді їм сповнити свою місію, як їм розбудити сплячих, коли нарід не хоче просинатися. А влада, вона як влада (нещодавно один снятинський чиновник високого рангу мені розповів «байку» свого діда, котрий був мудрий чоловік: «Ото внучку, на світі вічним є сонце, і вічним є корито під сонцем, тільки свині міняються...»), грабує награбоване, називаючи цей процес державотворенням...
Живе у Кіцмані старий дивак Іван Труш, якому оце восени добереться вже до 89-ти. Ще ходить вулицями, погано бачить, майже не бачить, але обличчя і душу має майже ангельську. Бо думає про хліб духовний, і вірить, що ця потреба живе не тільки в ньому. Ця віра дає йому сили перебути сьогоднішні апокаліптичні часи. Бо казав Ісус: фарисеї зникнуть, а покликані створять Царство Боже...
Коментарі
Останні події
- 14.07.2025|09:21V Міжнародний літературний фестиваль «Фронтера» презентує цьогорічну програму
- 11.07.2025|10:28Оголошено конкурс на літературну премію імені Богдана-Ігоря Антонича “Привітання життя”
- 10.07.2025|23:18«Не народжені для війни»: у Києві презентують нову книжку Артема Чапая
- 08.07.2025|18:17Нова Facebook-група "Люблю читати українське" запрошує поціновувачів вітчизняної літератури
- 01.07.2025|21:38Артур Дронь анонсував вихід нової книги "Гемінґвей нічого не знає": збірка свідчень про війну та життя
- 01.07.2025|18:02Сергію Жадану присуджено австрійську державну премію з європейської літератури
- 01.07.2025|08:53"Дикий Захід" Павла Казаріна тепер польською: Автор дякує за "довге життя" книги, що виявилась пророчою
- 01.07.2025|08:37«Родовід» перевидає «З країни рижу та опію» Софії Яблонської
- 01.07.2025|08:14Мартин Якуб презентував у Житомирі психологічний детектив "Гріх на душу"
- 01.07.2025|06:34ТОП-10 книг ВСЛ за червень 2025 року