Літературний дайджест

16.02.2010|12:19|Друг читача

Там, де Ульяненко

Олесь Ульяненко. Там, де Південь. – Харків: Треант, 2010. – 160 с.

Після нещодавніх скандалів і примирень Олеся Ульяненка із Національною експертною комісією з питань захисту суспільної моралі (НЕК) дуже хотілось побачити, що ж у результаті створить письменник. Чи зміниться його стилістика, чи стане менше такого, що непідготовленому читачу можна сприйняти за порнографію, а підготовленому – за чорнушний неореалістичний стиль? Так от, стверджую – як писав, так і пише, хоча став уникати деяких слів в описах деяких сексуальних сцен.
Художній простір творів, зібраних під однією обкладинкою цієї книги, різниться так само, як і стилі роману „Там, де Південь” та оповідання 2003 року “Сєдой”. Якщо у першому переважають описи відкритого південного пейзажу, то у другому зображено майже винятково комунальний замкнений простір. Роман тяжіє до сповідально-мандрівної тематики із використанням псевдоавтобіографічної манери письма, тоді як оповідання вирізняється невиразною фабульністю – передбачає метод “потоку свідомості”.
Але до самих творів читач доходить, зазвичай, після побіжного прочитання анонсів-анотацій на обкладинці, з яких розумієш, що у всіх бідах Ульяненка винні винятково видавництва, а не його специфічна муза. Колись видавництво з явно протиульяненківською назвою „Клуб сімейного дозвілля” запобігливо понесло крамольну „Жінку його мрії” в НЕК. Тепер же „Треант” пророчо (можливо) помиляється (сумнівно) – адже стверджує, що за роман „Сталінка” Ульяненко отримав аж Шевченківську премію (хоча насправді він отримав малу премію, а це – не одне й те саме). Дуже специфічно виглядають у книзі й супровідні схвальні відгуки на творчість Ульяненка від Ліни Костенко та Павла Загребельного в контексті зазначених фактів про письменницьку анафему від Московського патріархату та звинувачень у порнографічності. Проте хто зараз зважає на рекламу? Тож і до цих зауваг варто ставитись із поміркованим скепсисом.
Видання „Там, де Південь” населене стандартними авторськими персонажами – міліціонером-перевертнем у віці та його молодою коханкою, хуліганом маніакального типу, наркоманом-філософом, повіями із певними і непевними моральними принципами. Як і в натуралізмі Золя, у цих текстах вбивство може відбуватись точно так, як і гикавка, за біологічними законами, а під спідниці до героїнь залазять часто й переважно неінтелігентно. Урізноманітнила цю справу НЕК, чемно попросивши Ульяненка не використовувати деякі нецензурні слова, що відверто спровокувало митця до словесних фокусів. Спільною для творів, зібраних під однією обкладинкою, є мотивація поведінки персонажів лише двома факторами – болем і задоволенням, тобто ширше – любов’ю.
Олесь Ульяненко лишається незмінним, бо незмінним лишається той соціальний устрій, проти якого, як стверджує автор, він і протестує своєю творчістю. Гарне виправдання для заняття улюбленою справою.

Максим Нестелєєв



Додаткові матеріали

01.09.2009|14:17|Події
6 письменників on-line на «Українській правді»
02.12.2009|23:53|Події
Олесь Ульяненко презентував «Там, де Південь»
10.02.2009|14:05|Події
Олесь Ульяненко та «Жінка його мрії»
04.12.2009|07:10|Події
Олесь Ульяненко: Мій роман «Жінка його мрії» ніхто не цензурував
02.02.2010|16:04|Події
Олесь Ульяненко: З тінями боротися сенсу немає
12.02.2009|23:53|Події
Олесь Ульяненко: Мій роман нічого спільного з порно не має
11.12.2009|09:07|Події
Ульяненко вирушає на Південь
23.03.2009|17:22|Події
Олесь Ульяненко позивається до Комісії з питань захисту суспільної моралі
10.12.2009|12:00|Re:цензії
Утеча
Тінь моралі
Світ ловив і спіймав нових персонажів Ульяненка
Хуже оба. Скандал вокруг «Женщины его мечты» Олеся Ульяненко
Олесь Ульяненко: «Вкрай не люблю писати, але змушую себе...»
НЕКерована література
Олесь Ульяненко: Після «Сталінки» я зрозумів, що книжкою світ не зміниш
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери