
Re: цензії
- 16.10.2025|Наталія Поліщук, письменниця, членкиня НСПУФантастичне й реальне, а також метафора «кришталевого світу» в оповіданні Катерини Фріас «Un anillo misterioso» («Містичний перстень») зі збірки «За синіми і жовтими гардинами» (2025), Іспанія
- 16.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськПоети помирають уранці
- 08.10.2025|Тетяна Торак, м. Івано-ФранківськЗазирнути в задзеркалля
- 06.10.2025|Ігор ЗіньчукЦікаві історії звичайних слів
- 28.09.2025|Петро ГармасійПерестати боятися…
- 24.09.2025|Микола Дмитренко, письменник, доктор філології, професорПрихисток душі
- 24.09.2025|Михайло ЖайворонПатріотизм у розстрільному списку
- 14.09.2025|Тетяна Колядинська, м. ДніпроЗа якими правилами “грали” радянські засоби масової інформації
- 03.09.2025|Ольга Шаф, м. Дніпро«Був на рідній землі…»
- 02.09.2025|Віктор ВербичКнига долі Федора Литвинюка: ціна вибору
Видавничі новинки
- Анатолій Амелін, Сергій Гайдайчук, Євгеній Астахов. «Візія України 2035»Книги | Буквоїд
- Дебра Сільверман. «Я не вірю в астрологію. Зоряна мудрість, яка змінює життя»Книги | Буквоїд
- Наомі Вільямс. «Пацієнтка Х, або Жінка з палати №9»Проза | Буквоїд
- Христина Лукащук. «Мова речей»Проза | Буквоїд
- Наталія Терамае. «Іммігрантка»Проза | Буквоїд
- Надія Гуменюк. "Як черепаха в чаплі чаювала"Дитяча книга | Буквоїд
- «У сяйві золотого півмісяця»: перше в Україні дослідження тюркеріКниги | Буквоїд
- «Основи» видадуть нову велику фотокнигу Євгена Нікіфорова про українські мозаїки радянського періодуФотоальбоми | Буквоїд
- Алла Рогашко. "Містеріум"Проза | Буквоїд
- Сергій Фурса. «Протистояння»Проза | Буквоїд
Літературний дайджест
НЕКерована література
Той, хто стежив за драматичним перебігом скандалу навколо заборони моральним НЕК роману Олеся Ульяненка «Жінка його мрії», чудово здає собі справу з принципової неможливості нормального розв’язання цієї ситуації.
Кинутий нечистоплотним і безхарактерним видавцем та зацькований комісією письменник опинився втягнутим у нав’язану ззовні гру.
Гру абсурдну й заздалегідь приречену на поразку. Гру із атавізмами системи заборон, яка раптом отримала державне схвалення. Гру, прописану за невидимим і абсурдним кафкіанським сценарієм. Гру, що відбувалася на тлі повної суспільної апатії.
Був вердикт НЕК про визнання книги «порнографічною». Була медійна й навкололітературна метушня, яка лише підкреслила безсилля культурного прошарку перед сваволею системи. Були презентації невиданої книги. Був, зрештою, судовий позов автора до НЕК, який мав на меті чи то повернути авторові добре ім’я і спокій, чи то засудити комісію – достеменно невідомо. І ось 30 листопада у чільних електронних ЗМІ з’явилася інформація про компроміс, тобто «мирову угоду» між НЕК і Олесем Ульяненком. Згідно з нею, НЕК зобов’язується більше не вважати роман «Жінка його мрії» порнографічним. А письменник має внести до тексту незначні правки. До того ж, аби остаточно звести всю історію до дурного анекдоту, літагентка письменника навела приклад того, що саме мусить виправити автор: серед іншого він повинен змінити речення «Він засунув їй палець в анус» на «Він ніжно вкусив її за вушко» та прибрати «погані слова» – «кінчати» і «член». Згодом цей приклад виявився жартом літагентки.
Гадаю, в цій історії далі будуть самі лише жарти. І взагалі, вона – суцільний жарт. У ньому розмінною монетою став спокій і душевний стан письменника, що місяцями був змушений доказувати знахабнілій чиновницькій сірятині, яка, дарма що існує в порушення Конституції, то ще й намагається судити, нав’язувати й забороняти, що він – не верблюд. Я розумію Олеся, який жив увесь цей час «на нервах», марно доводячи невід’ємність свого права на художнє слово. Розумію й навіть у думках не маю наміру його засуджувати за цей «компроміс», який, гадаю, для нього особисто став припиненням щоденного кошмару та абсурду. Адже, крім соціокультурного рівня проблеми, існує також рівень людський, персональний. І тут не до сміху. Ульяненко заслуговує якнайщирішого співчуття як особа, що першою серед письменників стала жертвою безкарного державного ідіотизму НЕК.
Однак, якщо розглядати цю ситуацію в ширшому контексті, то всі ми стали свідками зародження нового порядку спілкування держави й митця. «Мирова угода» НЕК і Ульяненка – жахливий і несосвітенний прецедент, який у майбутньому дає право тримати чи то письменника, чи то художника з кінорежисером на короткому повідку. Спочатку вони, порушуючи власні процедури, оголошують Ульяненка порнографом. Нахабніють і входять у роль єдиного морального мірила. Потім, коли в медіях знялася буча і для НЕК запахло смаленим у вигляді судового позову, вони чинять цілком у стилі совєтської каральної системи, вибиваючи з письменника «стати на шлях виправлення»: «Вчора [26.11.2009] Окружний Адміністративний Суд м. Києва (головуючий суддя – Арсірій Р.М.) затвердив мирову угоду між Нацкомморалі та Олесем Ульяненком щодо роману «Жінка його мрії». НЕК має відкликати свій висновок, а автор має зробити невеликі літературні правки по тексту».
Отже, НЕК відкликає висновок, а автор має зробити невеликі літературні правки у тексті. Й вовки ситі, й вівці цілі – конфлікт начебто вичерпано. Ще вчора Ульяненкові клеїли тавро «порнографа», а вже сьогодні виявляється, що ціна питання – всього лише «невеликі літературні правки». Автор може, нарешті, зітхнути спокійно. І це добре. Однак, навіть даючи задній хід, НЕК фактично перемагає в цій справі. Оскільки в судовому порядку виборює собі право перекроювати художню реальність. Вдається до відвертого морального шантажу. Зазіхає на суверенне право митця творити так, як він бажає – в силу свого таланту, сумління і призначення. Так, державна структура перетворюється на такого собі співавтора, що ім’я йому – цензор. Найганебніше з можливих людських занять, яке можна порівняти лише з професією ката. Тому вже сьогодні можна констатувати, що всіх нас у химерний спосіб зґвалтовано. Ніжно зґвалтовано у вуха. І це лише початок. Далі буде.
І відбулося це тому, що один із елементів системи, насправді будучи повним історичним непорозумінням, отримав право «наглядати і карати». Не діставши гідного й організованого спротиву, він втягнув усіх нас у паперовий абсурд. Перетворив на беззахисних кафкіанських персонажів, змусивши грати в їхні ігри за їхніми правилами.
Чи існує вихід із цієї ситуації? Так, існує – і він простий. Треба ліквідувати цей ганебний орган. Не виключено, що за допомогою зовнішнього втручання. Гадаю, це близька тема для Європейського суду з прав людини.
Додаткові матеріали
- Олесь Ульяненко: Мій роман «Жінка його мрії» ніхто не цензурував
- Олесь Ульяненко презентував «Там, де Південь»
Коментарі
Останні події
- 16.10.2025|18:12Культові "Шахмати для дибілів" та Абсурд Сучасності: Розмова з Михайлом Бринихом у "Сенсі"
- 16.10.2025|13:13Ласло Красногоркаї: Нобель 2025 спричинив стрімке зростання продажів та ажіотаж довкола нового роману
- 16.10.2025|13:11Волелюбність, гідність, гумор: «Архетип нації» дослідив ключові риси українців
- 16.10.2025|10:09«За чотирма зайцями»: «Основи» перевидають п´єси Нечуя-Левицького та Старицького в театральній серії
- 16.10.2025|10:01Срібло BELMA-2025: Український підручник з хімії підкорив Європу на Франкфуртському ярмарку
- 13.10.2025|12:48«Гетьманіана Старицького»: Унікальна виставка відкриває зв´язок між Козацькою добою та сучасною боротьбою
- 13.10.2025|12:40«Крилатий Лев – 2025»: У Львові назвали найкращих авторів прозових рукописів
- 13.10.2025|12:35Завершується прийом зголошень на Премію імені Юрія Шевельова-2025
- 13.10.2025|12:2112 топових видавництв, десятки книжкових новинок та фігура-гігантка Лесі Українки: Україна вдруге на LIBER
- 11.10.2025|13:07Засновник Ukraїner Богдан Логвиненко мобілізувався до ЗСУ: "Не бути пліч-о-пліч - емоційно складніше"