Re: цензії

Навіть досить поверхові біографічні відомості про письменницю Оксану Думанську містять кілька фактів, які змушують особисто мене поважати авторку. Навіть якби ця пані не спробувала своїх сил у питомо «чоловічій» літературі, якою є авантюрні оповідки. Зокрема, свою першу книгу Оксана Думанська видала у п´ятдесят років, і з того часу активно працює. Чим засвідчила - вік для першої книжки не обмежений. Ще письменниця добровільно вийшла з НСПУ, довівши: для того, аби творити й видаватися, членський квиток цієї організації не потрібен. Нарешті, пані Думанська ламає стереотипи, згідно яким жінка-вчений та жінка-письменник мусить бути в поважному віці консервативною. Приклад тому - двокнижжя «Хроніка пригод Геня Муркоцького».

Не всякий мій ровесник, не кажучи вже про молодших, здатен втілити таку модну та актуальну ідею, як літературно-видавничий проект. Причому - досить концептуальний, якщо розглядати саме роботу пані Думанської та її видавця. Звісно, набагато легше хаотично прописувати власні рефлексії та скаржитися на тотальне нерозуміння й недоладне статеве життя, аніж дбайливо вивчати в архіві підшивки львівської газети «Діло», вибирати звідти колонки кримінальної хроніки, розташовувати найцікавіші в певному порядку та вплітати в реалії життєпис вигаданого персонажа - львівського шахрая Євгена (Геня) Муркоцького, за яким полює львівський же сищик Юрась Магдебурко.

Власне, Геньо народився за таких обставин, котрі не передбачали для нього іншого життєвого шляху, крім розробки та організації численних шахрайських оборудок. Перша ж аналогія, котра спливла в пам´яті - Арсен Люпен, джентльмен-грабіжник, герой циклу оповідань та кількох романів класика французького авантюрного жанру Моріса Леблана. Вперше цей герой з`явився в літературі 1905 року, і визначається передусім як майстер перевтілень. Власне, загадка будь-якої історії про Люпена - хто ж із дійових осіб виявиться Люпеном цього разу. Цю фірмову фішку «люпеніади» використав сто років потому Борис Акунін у повісті «Полонянка вежі», котра завершила збірник його жанрових стилізацій «Нефритові чотки».

З різною мірою успіху намагається використати такий прийом і Оксана Думанська. Але здебільшого їй таки доводиться пояснювати читачам, за кого видає себе аферист Муркоцький в кожному окремому разі. Причина - плутанина в цих самих масках Геня. На його фоні чіткіше вибудувана лінія саме затятого сищика Магдебурка: цьому не треба ховатися, він у гонитві за Муркоцьким іде напролом, хоча всякий раз і натикається на глуху стіну.

Ще одна стильова ознака циклу про Муркоцького, яка трохи гальмує читання - отой самий «львівський балак», поданий в анонсі як чеснота. Справді, маємо ще одну складову частину проекту - стилізовану мову оповіді. Проте, як на мене, коли намагаєшся, як читач, влізти в суть саме сюжету та хочеш стежити не за кучерявим неповторним «балаком», а за пригодами героїв, хочеться чогось простішого. Не такого, що сподобається стилісту чи мовознавцю - хочеться з читати в метро та на лавці в парку. Але, з рештою, авторка обіцяє небанальний детектив - і ми таки його маємо. Бо так чи інакше більшість афер, провернутих Геньом, мали місце насправді та зафіксовані в газетних хроніках. Тобто, нам пропонуються невигадані історії, навіть до певної міри історичні оповідки, таке собі львівське ретро. Хоча дуже хочеться, аби коло шанувальників галицького пройдисвіта розширилося... якщо «львівський балак» цьому не зашкодить.

Нарешті, варто звернути увагу на підкреслено іронічний стиль оповіді. Чомусь, коли йдеться про благородних шахраїв, інакше бути не може. Тон задав навіть не Леблан, а О`Генрі, чиїм послідовником нині вважає себе Макс Кідрук, автор шахрайських оповідок про пригоди навіжених у Мексиці та Перу (теж, до речі, своєрідний проект і, відповідно, двокнижжя). Таким чином, вкупі з оригінальною ретро-фотосесією, яка ілюструє книжки про Муркоцького, книга Оксани Думанської вийшла зовсім не банальним проектом. Виконаним із дотриманням усіх правил та традицій, котрих вимагає саме подібна література.

Оцінка ****

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику:

* Жодної надії;

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу;

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину;

**** Хочеться краще, але загалом поживно;

***** Так тримати!

Значок (+) біля оцінки - Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки - Аби не гірше.

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику

P.S. Тут і далі українським авторам нагадується заклик подавати про себе коротку інформацію.http://bukvoid.com.ua/criminal/2011/11/15/084230.html#comms