Re: цензії

08.04.2024|Ігор Чорний
Злодії VS Революціонери: хто кращий?
Леді й джентльмени, або «Лондонські хроніки» Місіс К
03.04.2024|Марта Мадій, літературознавиця
Фантасмагорія імперського пластиліну
28.03.2024|Ігор Чорний
Прощання не буде?
20.03.2024|Наталія Троша, кандидат філологічних наук
Світиться сонячним спектром душа…
У роздумах і відчуттях
20.03.2024|Валентина Галич, доктор філологічних наук, професор
Життєве кредо автора, яке заохочує до читання
20.03.2024|Віктор Вербич
Ніна Горик: «Ми всі тепер на полі битви»
18.03.2024|Ігор Зіньчук
Кумедні несподіванки на щодень
17.03.2024|Ольга Шаф, м.Дніпро
Коло Стефаника

Кримінальне чтиво

Мертвий удав

Наталя Гурєва, Максим Доломина. Хто вбив Шрека? – К.: Самміт-Книга, 2010 - 208 с.

Жанр: альтернативний детектив 

Розповідаючи одному проросійські налаштованому, хоча загалом непоганому чоловікові про численні вади нового російського серіалу «Ісаєв», знятого за давніми, уже один раз окремими фільмами екранізованими романами Юліана Семенова, серед іншого згадав про, м’яко кажучи, дивний підбір акторів. Зокрема, є серед персонажів такий собі граф Воронцов, якого грає відомий російський актор Михайло Пореченков. На мою неприховану іронію колега спокійно відповів: «Значить, бувають і такі графи».

Аналогічним стриманим чином можу дати характеристику новому детективу, написаному в Україні і про Україну, що має назву «Хто вбив Шрека? (рос. «Кто убил Шрека?»): «Що ж, бувають і такі детективи». Про авторів нічого не знаю: хоча на обкладинці значиться адреса сайту, де є вичерпна інформація, зайти туди станом на момент написання цього тексту не зміг, як і раніше – відразу після прочитання. Мені, як колезі, захотілося дізнатися, хто ж намагається сказати – вже сказав, книгу ж видано! – принципово нове, альтернативне слово в детективному жанрі. Я певен: у Росії таких сюжетів шанувальники не знайдуть, та й у Європі ч Америці – теж.

Історія, розказана невідомими мені авторами, вражає своєю принциповою неповторністю. З одного боку, це детектив про звичаї богемної тусовки, тому й має підзаголовок: «Злочин у стилі РОР». Назву безліч детективних фантазій на цю тему, починаючи з «Сестрички» Раймонда Чандлера, написаної в 1940-х роках, аж до «Реквієму» Олександри Марініної та мого скромного внеску в колекцію історій про розвінчання бездуховності шоу-бізнесу – книжки «Живий звук» (вибачте за перший з часів існування цього проекту факт зловживання службовим становищем).  

Отже, в пропонованому романі маємо вбивство, як стає ясно всередині – з чистої заздрості. Маємо чудового, як на мене, маніяка в фіналі: він чудовий тим, що психопатія окреслена лише кількома реченнями. Маємо щось подібне до приватного розслідування, під час якого ведуться тривалі бесіди про сенс життя та сутність буття, що нагадує вчення якогось гуру, закамуфльоване під детективну історію. Словом, глазур, глянець, без якого нема нічних клубів, трошки пристрастей, кохання та зради, через яку теж можна піти на вбивство. Коротше, все б нічого. В смислі – нічого особливого. Але є два моменти, до яких досі не можу визначити свого ставлення.

Перший: вбитий Шрек – це пітон із таким привабливим для обкладинки прізвиськом. Його вбивають пострілом у голову під час шоу, яке в клубі показує його хазяїн, танцівник Касим. Причому тут жодної іронії, книжка написана на повному серйозі, це сатиричний чи там іронічний детектив. Хоча вбивство тваринки, котре насправді є спробою вбити хазяїна – теж не новий хід, принаймні – за межами української жанрової літератури. Вбивали, наприклад, канарок у одному з романів Ерла С. Гарднера про пригоди адвоката Перрі Мейсона, або – бульдожих щенят у Акуніна.

Проте другий момент: не особа жертви, того самого вбитого Шрека, а потенційна жертва – танцівник Касим. Дочитавши до середини книжки, я боявся в це повірити, думав – автори жартують. Але чим далі, тим чіткіше звучало: Касим – гомосексуаліст, друг його Джамал – теж гей, і ось коли вбивають коханця, тоді Касим і починає справжнє приватне розслідування, ставши, таким чином, чи не першим у – не побоюся цього слова – світовій детективній літературі приватним сищиком нетрадиційної для мене орієнтації. Є, правда, Нік Даффі з циклу романів британця Дена Кавани, але він – бісексуальний, це не зовсім те.

Таким чином, маємо неочікуваних героїв знайомого сюжету. Які своїми стосунками – з пітонами та між собою – відволікають мене від процесу читання. Бо політкоректність новий тренд, а значить не слід звертати увагу на те, хто кого любить, головне – наявність цієї самої любові. Але політкоректність – не моя чеснота, я не готовий до сищика-гея, проте вирішив бути просто коректним, а отже – на цьому перестаю далі нав’язувати всім, хто ще не читав книги, а тепер захотів, власних печерних та не модних тепер поглядів на ЛГБТ – дискурс. У всякому разі, повторюся, детективи всякі потрібні... 

Оцінка    ***   

Кожен текст оцінюється за 5-тибальною системою. Кожна оцінка дає твору наступну характеристику: 

*  Жодної надії; 

** Погано, але не настільки. Хоча шкода витраченого часу; 

*** Ідея є, потрібен редактор. Вчить матчастину; 

**** Хочеться краще, але загалом поживно; 

***** Так тримати! 

Значок (+) біля оцінки – Автор може краще.

Значок (-) біля оцінки – Аби не гірше.   

Книжки з низької полиці. Введення в рубрику



Додаткові матеріали

Україна немасонська
Йде полювання на вовків
Жертви та рахунки
Тюремна буремна історія
Хічкок би плакав
Намисто смертей
Розбійник любить Україну
Не люди
Психо назавжди
Непросто вигнати нечисту силу
Не плюй, президентом не станеш!
Антологія українського детективу. ТОП-10
Антологія українського детективу. Вбивчі парочки
Антологія українського детективу. Військові пригоди
Антологія Українського Детективу. Кращі помилки на зламі епох
Антологія українського детективу. Український нуар
Антологія українського детективу. Вступ
Volkov. m.d.
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери