Кримінальне чтиво

Антологія українського детективу. Військові пригоди

З одного боку, я прекрасно розумію сумнівність даної пропозиції. Що значить – військові пригоди? Хто з ким воював? Які пригоди взагалі можуть бути під час війни? І про яку війну йдеться? З рештою – чи була якась із воєн ХХ століття переможною для України?

Завжди знайдеться гурт розлючених патріотів, які скажуть: у 1918-1920 роках на території України йшла громадянська війна, де всі воювали з усіма. Навіть ту ж саму незалежну Україну всі, хто за неї бився, уявляли по-різному. Петлюрівці спільно з німцями били «червоних», керованих Троцьким. Сам Троцький не міг порозумітися з «українськими червоними», котрі хоч і були проти Петлюри, але так само не погоджувалися з політикою російських більшовиків і хотіли бачити Україну радянською, проте – «українською радянською», без протекторату більшовицької Росії. А всіх їх гамселив по тилах анархіст Нестор Махно, у якого взагалі була і своя республіка, і своя армія, і своя національна ідея. Ну, а в Одесі взагалі влада мінялася з десяток разів, що не заважало гангстерам із Молдованки робити ґешефт із усіма. Ну як тут придумати героя для військово-пригодницької історії? Це вам не «Ад´ютант його превосходительства»…

Візьмемо тепер Другу світову війну. Україна як територія була окупована до 1939 року частково поляками, частково – росіянами. Потім вся вона перейшла до Великого Російського Брата. У 1941 році Україну окупували німці, і вона стала ареною не лише військових операцій на фронтах, а й партизанських боїв. Причому партизанські загони формувалися і контролювалися як радянськими НКВС та ГРУ, так і борцями за українську незалежність: партизани воювали з німцями, з совєтами, та один із одним. Так чи інакше, в обох світових війнах територія України була в окупації, контролювалася окупантами, а значить, про подвиги якого-небудь українського Штірліца в тилу ворога чи успішну боротьбу якої-небудь української контррозвідки із засланими ворожими козачками історії сьогодні не придумаєш. Смішно.

З іншого боку, цей сегмент жанрової літератури переживає нині реанімацію і навіть своєрідний бум. «Про війну» хочуть читати десятки тисяч тих, хто свого часу виріс на серіях типу «Бібліотечка військових пригод». Саме військові пригоди лягають в основу рейтингових серіалів, а якісно зроблений серіал – це хороша розвага і дієвий засіб впливу на маси. Ну, переконують же нас уже кілька останніх років росіяни, що ЧК, НКВС, СМЕРШ, МДБ, навіть КДБ – це здорово. Хоча читачі і глядачі просто підсідають на цікаві історії. Я вже не кажу про аналогічний досвід англійської, французької, американської, польської, навіть – німецької літератури. Є такий сучасний німецький белетрист Філіп Керр, котрий пише детективи, дія яких розгортається в повоєнній, окупованій американцями Німеччині, а герой – колишній офіцер кримінальної поліції Третього рейху. Тому зовсім уже відмовлятися від жанру військових пригод не варто, просто треба його переосмислити, перезавантажити (як у «Безславних виродках» Тарантіно), оновити, запропонувати інші матриці, крім радянських.

А радянських було досить. Українські радянські письменники писали про подвиги радянських розвідників у тилу ворога і про пошук німецьких шпигунів, закинутих в український радянський тил. Звичайно, навіть найбільш якісні з цих творів, виданих свого часу небувалими для сьогоднішнього часу тиражами, не можна перевидавати навіть після ґрунтовної редакції. Сучасний український читач, навіть дуже «прорадянський», у масі своїй цього вже не сприйме. Проте якщо говорити про віддалену перспективу переосмислення та поступової реанімації жанру військово-пригодницького роману, шпигунського детективу чи екшену, то все ж таки варто мати перед очима бодай якісь якісні зразки, відомі та новітні. Кілька з них пропонується нижче. 

Увага! Тут і далі твори будуть називатися в алфавітному порядку! Перший номер не означає перше місце! Прошу не робити хибних висновків! 

1. Юрій Доль-Михайлик. «І один у полі воїн»

Навіть противники історій, у яких радянський розвідник переграє гестапо, Абвер та СС, повинні погодитися: згаданий роман – класика жанру. Радянський чекіст, українець за походженням, відомий німцям як істинний арієць барон Генріх фон Гольдринг, зриває плани ворога і під Смоленськом, і у Франції, і у Німеччині. А після війни випадково опиняється в лігві неонацистів, де вже діє на свій страх і ризик. Між іншим, у радянські часи видавалися і перевидавалися лише дві частини пригод Гольдринга: «І один у полі воїн» та «У «чорних лицарів». Крім того, перша частина була екранізована в 1960-х роках, а друга – поставлена як телевистава українським телебаченням у 1980-х. Лише з приходом «перебудови», демократії і гласності, коли почали видавати те, що українська радянська цензура видавати не рекомендувала, шанувальники цієї програмної книги Долд-Михайлика дізналися: є ще третя частина пригод, під назвою «Над Шпрее клубочаться хмари». Вона була видана, прочитана, і досі не ясно, чому її забороняли…  

2. Андрій Криштальський. «Чорноморець, матінко» 

Не все котові масляна. Не все бравим бійцям НКВС боротися з шпигунами та українськими буржуазними націоналістами. Пора б і нашим партизанам дати джосу непереможним загонам НКВС. Так вирішив письменник із Луцька Андрій Криштальський, і п`ять років тому побачив світ військовий бойовик «Чорноморець, матінко». Від людини, яка раніше писала вірші, чекаєш чого завгодно, окрім міцного «чоловічого» роману. Написаного, до речі, в кращих традиціях старої доброї військово-пригодницької прози.  Тема роману – українські визвольні змагання. Сюжет, в якому українські повстанці-патріоти (серед яких є неодмінний зрадник) воюють із підрозділами та секретними агентами сталінського НКВС, може видатися кон`юнктурним. Але цього року в Росії вийшов військово-пригодницький бойовик, за сюжетом якого НКВС дрючить вояків УПА. І ось така книга – явна кон’юнктура і соціальне замовлення, тільки в Росії. Криштальський навряд чи виконував таке замовлення в Україні: нашому суспільству взагалі не пропагують своєї історії. Виводячи в своєму романі невловимого повстанця Сянька на прізвисько Чорноморець,  автор просто «застовпив» тему та пішов у її висвітленні шляхом найменшого опору. Бо коли відбуваються визвольні змагання, відомо, хто друг, а хто ворог. Тож особливо напружуватися, аби придумати сюжетні ходи й повороти, не треба: російські окупанти ловлять українських повстанців, повстанці спритно вислизають із пасток та завдають окупантам удару у відповідь. Історія національно-визвольних змагань усе придумала за письменників. Роман «Чорноморець, матінко» насичений дією від початку до кінця. А головне – все закінчується гепі-ендом. Звичайно, повстанці не вибили окупантів із Волині, то було б занадто. Але і Чорноморець не поклав за нашу свободу душу й тіло. Бойові друзі визволили його з лабетів НКВС. Він може продовжувати боротьбу, совітів ще багато на Волині. Чим не заявка на книжковий серіал? 

3. Ростислав Самбук. «Бронзовий чорт» 

Чи може український письменник написати про пригоди техаських ковбоїв Джека та Джона, чиї проблеми далекі від питомо українських? Цілком. Чи буде така література українською? Звичайно, якщо автор цих рядків жив у Києві та писав українською. Тому наступне запитання: чи може український письменник написати про те, як офіцери радянського СМЕРШу, росіяни Толкунов і Борьонок, зупинили на фінішній прямій агента німецької розвідки, котрий має конкретне завдання – вбити товариша Сталіна? Відповідь – так, абсолютно. Саме історія одного з невдалих замахів на товариша Сталіна лягла в основу роману Ростислава Самбука «Бронзовий чорт». Кілька слів про тему: у Росії цю ж саму історію, один в один, лише протягом трьох останніх років використали тамтешні белетристи, тоді я у СРСР російські радянські письменники, включно з Юліаном Семеновим, не ризикнули спробувати вбити Сталіна. Український радянський письменник Самбук зробив це більше тридцяти років тому. Російською мовою «Бронзовий чорт» видавався у сильно скороченому вигляді під назвою «Фальшивый талисман». Кілька слів про автора: якби у радянські часи існував термін «бестселер» по відношенню до якоїсь книги, то Ростислав Самбук був би названий у першій п’ятірці найпопулярніших українських авторів від кінця 1960-х до кінця 1980-х років. Його книги завжди були дефіцитом. Їх, як романи Загребельного, крали вже з друкарень, аби реалізувати на «чорному ринку». Освоївши детектив, у тому числі – історичний, а також трилер та військово-пригодницький роман, Самбук написав близько трьох десятків книжок, не мав у сегменті української радянської розважальної літератури рівних собі – і, на жаль, майже не має перспектив бути перевиданим. Бо не прочитають сьогодні романи про те, як благородні чекісти присікали діяльність жорстоких «бандерівців». Або – про підривну для радянської людини діяльність радіо «Свобода». Чи про ОБХСС, яке викривало особливо небезпечних злочинців, котрі займалися приватним підприємництвом. На жаль, більшість романів Самбука, хоча й здорово написані, сьогодні не актуальні. Але «Бронзовий чорт» - один із тих його творів, котрі, як на мене, стоять особняком і мають право на друге життя. Бо тематика, погодьтеся, затребувана: німецьких агентів із числа «власовців» виводять на головну мішень ворога - Сталіна, російські чекісти мусять їх знешкодити, а нам, українцям, цікаво – хто кого і як… 

4. Валентин Строкань. Чорний іній 

Північний Полюс. Арктика. Суцільна крига. Десь там, серед криги та снігів, захована секретна німецька станція, на якій встановлено потужний радар. Завдяки цьому хитромудрому пристрою літаки «наших» «німці» регулярно збивають. А там не лише військові, а й       транспортні борти. Тому група суперменів, серед яких більшість – українці, за наказом командування вирушають на пошуки ворожої станції. Завдання – знайти на знищити. Хтось, ясне діло, не повернеться назад. Роман «Чорний іній» свого часу отримав диплом «Коронації слова» і, як мені здається, більше на цю тематику і в цьому жанрі на конкурс не писав ніхто. Бо це лише ілюзія, що сюжет штампований, тема вичерпана і склепати такій текстик – запросто. Якщо справді так, то сядьте й напишіть. Коли я читав «Чорний іній», в голову приходило лише одне порівняння: англієць Алістер Маклін, класик англомовного військово-пригодницького бойовика, серед найвідоміших творів якого – «Гармати острова Наварон». Правда, цей уже екранізований із Грегорі Пеком у головній ролі. Якщо сьогодні продюсерам потрібен аналог і є гроші на зйомки бойових сцен у декораціях вічної мерзлоти – будь ласка, шукайте роман Строканя.

Фото: old.webpark.ru



Додаткові матеріали

Антологія українського детективу. Український нуар
Антологія Українського Детективу. Кращі помилки на зламі епох
Антологія українського детективу. Вступ
коментувати
зберегти в закладках
роздрукувати
використати у блогах та форумах
повідомити друга
Книги від Bookzone

Коментарі  

comments powered by Disqus


Партнери